Ростислав Новоженець: Сейм РП прийняв антипольську ухвалу

20:29 22 Липня 2016

Ростислав Новоженець: Сейм РП прийняв антипольську ухвалу

Заява Сейму Польщі щодо подій на Волині є відверто антипольською. Так вважає президент Бдагодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець.

Розширений виступ на круглому столі у Львівській обласній раді 22 квітня 2013 року на тему: «Українсько-польські стосунки 30-40-хх років ХХ ст. та річниця Волинських подій»

За Миколою Міхновським «всі люди – наші брати, але москалі, жиди, ляхи… це наші вороги, допоки вони панують над нами». Поляків сьогодні можна сміливо вилучити з цього списку, оскільки вони в Україні не панують. Хоча, ніде правду діти, під Польщею і надалі залишаються українські етнічні землі Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя.

Тому, конструктивнішим був би круглий стіл на тему українсько-російських чи українсько-єврейських взаємин. Тим паче, що не стали загальновідомими факти і висновки про ключову роль згаданих етносів в організації Голодомору, нищенні УНР, репресіях проти українців у ті ж 30-40-і роки на Великій Україні. Та й масштаби московсько-жидівської масакри щодо українців були незрівняно більшими, ніж у цей час з нами чинили поляки на Західній Україні.

Сьогодні Польща є нашим адвокатом на Заході. Вона першою визнала незалежність України у 1991 році. Тому б дуже не хотілося з поляками сваритися.

Вважаю підготовку Польського Сейму до ухвалення рішення з відзначення 70-річчя наче б то геноциду поляків на Волині у 1943 році і визнання винними у цьому ОУН та УПА чистої води провокацією. Ні, все зроблено по-єзуїтськи майстерно. Але, на чий млин ллєте воду панове? Кому вигідне сучасне українсько-польське протистояння? Адже, зрозуміло, що українці не змовчать і дадуть гідну відповідь на образи, при цьому «згадають все». Звісно такий розвиток подій вигідний, і не треба цього загортати у папірці, не просто якійсь третій стороні, а конкретно Росії, що останніми роками різко активізувала свою імперську міжнародну політику. Так, саме Росії, аби приховати вже згадані злочини перед Україною. Наш круглий стіл, до речі, проходить на наступний день від історичної дати, коли 21 квітня 1920 року між Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським був підписаний Варшавський договір про спільну боротьбу українців та поляків проти московських більшовиків. Ох як побоюються в Кремлі сьогодні такої єдності!

Полеміка про події того часу, як з польської так і української сторони, зводиться здебільшого до опису жахіть, яких зазнало польське та українське населення Волині, підрахунок жертв з того чи іншого боку, пошук фактів, які підтверджують, хто першим «вдарив». Сейм пішов ще далі, намагаючись вину за українсько-польське протистояння перекинути на ОУН та УПА, українці спромоглися лише на заперечення таких звинувачень. Проте, мало хто вдається до пошуку першопричин такого протистояння. Хоча польській стороні така глибока розвідка вочевидь і не вигідна. А що Україна? Правда ж на нашому боці!

Українсько-польське протистояння у 1943 році  з чисельними взаємними втратами найгостріше відбувалося в центрі волинських земель у своєрідному «трикутнику смерті». Сторонами цього перевернутого трикутника, що опираються на сучасні Волинську, Рівенську та північ Тернопільської областей, були лінії між містами: одна (Любомль-Ковель-Сарни), друга (Сарни-Костопіль-Рівне-Здолбунів-Кременець) і третя (Кременець-Горохів-Володимир Вол.-Любомль). На цих землях споконвіків проживали українці. Відомо, що ще в V ст. тут існувало слов’янське плем’я волинян, що згодом стали однією із складових української народності. У X ст. волиняни ввійшли до складу давньоруської київської держави, а після її занепаду були однією з головних складових Галицько-Волинського князівства.

Напади поляків на ці землі починаються з походів їхнього короля Казимира ІІІ у 1349, 1366 і 1377 роках. Як наслідок, клапоть землі разом з Любомлем їм таки вдалось відірвати. Водночас, решта «трикутника» потрапляє у 1392 році під владу Литви. Однак після Люблінської унії 1569 року ці землі повністю опиняються під владою Польського королівства, де і перебувають аж до третього розподілу Польщі 1795 року, тобто цілих 216 років. Увесь цей час, зокрема, на волинських землях велася політика окатоличення, ополячення місцевого населення, масово завозився польський елемент – шляхта та селянство. Недарма, українці неодноразово повставали проти польського панування – і в ці землі докотилось повстання під проводом Богдана Хмельницького, а також лютувала славна Коліївщина 1768 року. Після падіння польської держави тут аж до 1918 року запанувала Російська імперія. Проте поляки залишили свій слід – у різних районах за переписом 1897 року проживало від 5 до 14% колишніх польських колоністів. У січні 1918 року ці землі повернулись у лоно матері України – новоствореної Української Народної Республіки. Але, за Ризьким договором 1921 року їх знову було окуповано панською Польщею. Наступних 18 років, до 1939 року, тобто чергового поділу Польщі між Німеччиню та СРСР, поляки робили все аби відновити польську експансію на цих землях – і сюди дійшла політика пацифікації українців, репресій, нищення православних храмів тощо. І це не пройшло безслідно – вже станом на 1931 рік місцеве населення значною мірою полонізувалось: в окремих повітах рідною мовою польську називало від 14 до 27%. У всіх містах запанував польський дух. Хоча більшість з міст, що опинились згодом у «трикутнику смерті» з давніх-давен були українськими і були заснованими в часи київської чи галицько-волинської держав, нпр. Володимир (988 рік), Луцьк (1000), Кременець (1064), Дубно (1100), Ковель (XIIст.), Горохів (1240), Рівне (1283), Любомль (1287).

Тому, як у період Другої світової війни, коли польський еміграційний уряд в Лондоні проголосив боротьбу за відновлення Польщі у довоєнних кордонах, мали повестись українські патріоти з ОУН та УПА? Мовчки спостерігати, як Армія Крайова з опертям на місцевих поляків відновлюватиме Велику Польщу?

Слід усім затямити, що боротьба українців на своїх етнічних землях була національно-визвольною, а отже, справедливою. Боротьба ж поляків на наших землях була спробою агресора повернути раніше загарбані землі. Тут напрошується цікава аналогія. Хто винен, що німці гинули під Сталінградом? Звісно-німці! Хто винен, що поляки гинули на Волині в 1943 році? Звісно – самі поляки!

Даючи оцінку проекту заяви Сейму Польщі щодо цих подій, неможливо не наголосити, що суть заяви є відверто антипольською. Так-так, саме антипольською, а не антиукраїнською. Бо самі поляки не усвідомлюють, що пишучи подібні «бздури» під диктовку московських шпигунів, налаштовують проти себе Україну. Чи виграє від цього Польща? Чотири поділи Польщі за участі Росії наших братів-поляків схоже нічому так і не навчили. Не хочуть помічати польські депутати і численні факти роздмухування українсько-польської війни з боку російських (радянських) партизан на Волині в 1943 році та їхніх недобитків в сучасній Україні в обозі московської п’ятої колони (всілякі там коліснічєнкі, добкіни тощо). Не протверезила наших західних сусідів і нещодавна катастрофа польського літака під Смоленськом. Тому, Польщі завжди краще мати союзника в особі України, ніж згинути в обіймах московського ведмедя.

Так само спроба визнати злочинними ОУН та УПА з польського боку є просто-таки затьмаренням розуму. Адже, УПА – це єдина армія, яка боролась за незалежність України. Виступаючи проти УПА, Польща заперечує саме право України на незалежну державу. А все це разом є нічим іншим, як втручанням у внутрішні справи України і підлягає осуду вже на рівні ООН.

Ростислав Новоженець, президент Бдагодійного фонду «Україна-Русь»

Реклама

Останні новини