Дуля в кишені | блог Святослава Яворівського

11:40 6 Серпня 2017

Дуля в кишені | блог Святослава Яворівського

Зараз більшість моїх приятелів, навіть однодумці і просто чесні люди, всіляко відхрещуються від цього, але цифри – річ невблаганна. В травні 2014-го значна більшість галичан проголосували за кандидата в Президенти України Петра Олексійовича Порошенка.

Зараз мені прикро й соромно, але я також.

Кажуть мої земляки: «Дурний думкою радіє». Я тоді тайкома тішив себе думкою-надією: після всього, що відбулося на Майдані, після крові і мук, після геройства одних і пацючачої зради інших в Криму, після всенародного відчуття біди, що затліла на Сході… Після цього всього і на тлі цього всього хоч трохи совісний громадянин України, котрий вирішив і наважився у такий час стати Президентом, просто не має ніякого права на лукавство, лицемірство щодо власного народу, переслідування власних шкурних інтересів, інтриги, зведення приватних порахунків, безпредметне й безвідповідальне базікання… Зрештою, Головнокомандувач Збройних Сил країни, що зазнала окупації власної території, а на частині східних земель цієї країни топчуть і палять прапори цієї країни, вбивають її солдатів чи просто патріотів-громадян… Такий Головнокомандувач (навіть торгаш і боягуз від природи) не може, не має права не стати Президентом-воїном, Президентом-лідером… У нього просто не було іншого вибору, щоб залишити своє ім’я в історії Української Держави незаплямованим. Виявляється, був.

Перед президентськими виборами більшість із нас пам’ятали і знали дуже неоднозначну політичну біографію Петра Порошенка: кума і «любого друзя» прикровідомого Пасічника-бухгалтера, лідера приватно-кишенькової партії, міністра в кабінеті Азарова-Януковича, власника телеканалів-заводів-фабрик та «орендаря» тисяч гектарів вінницького (і не тільки) чорнозему, «доброго царя-батюшки» цілої Вінничини… Пам’ятали і знали, але мовчали. Бо, як завжди, кращого чи світлішого вибору не було. Але була ота надія, що в часи всенародної біди і колосального морально-духовного зрушення до кращих змін, навіть гендляр чи просто грошовий мішок, навіть боягуз і брехун просто не може, не має права не стати моральним лідером Нації.

Не став!

Замість того, щоб зруйнувати феодально-корупційно-олігархічну механіку влади в державі вже не на порозі, а за порогом повноцінної війни, ПОП вирішив самостійно її очолити і «заточити» під себе й своє оточення. На контрольно-ключові посади в країні (генпрокурори, верховні судді, силові міністри та ін..) призначаються лише особисто віддані і абсолютно контрольовані особи. А оскільки в торгово-рішаловних середовищах ніхто нікому до кінця не вірить, то одного прем’єра довелося віддати в жертву громадському обуренню, один генпрокурор «не впорався», запрошені з інших земель реформатори переважно пішли самі, бо швидко все зрозуміли.

Таємно-збочений союз (змова) з Нарфронтом Кулявлоба мав свою ціну і досі її має. Ця ціна: Аваков, Турчинов, Пашинський… Зрештою, хоч самого Кулявлоба десь не видно, ніхто не підтвердив, що його «лісовий бізнес» в Румунію через Чоп прикритий.

Думаю, саме через такий «договорняковий» союз з НФ український парламент став таким, яким насправді став – безвідповідальним, пофігістичним, безпринципним, відокремленим і утаємниченим від власного народу.

«Реформи» імітуються і навіть позірно робляться лише в тій частині суспільного життя, що не може зачепити чи розхитати підвалини існування корумпованої охлократії. Попри всі імітації, ці «реформи» не можуть і не мають завданням принципово поміняти призначення «стовпів влади»: прокуратури, МВС, СБУ, генералітету ЗСУ, судів, ЦВК, Нацбанку… «Реформуватися» може все, що не зачіпає звичного для ПОПа та його оточення порядку речей. Медична галузь, юстиція (лише в секторі надання довідок), поліція (лише патрульна і без Деканоїдзе), пенсійне забезпечення (туманно і нерішуче, бо великі потоки), НАЗК (класичний взірець непослідовної імітації), непереконливі розгублено-нерішучі танці довкола судової реформи…

Дуже яскраво це доводять рухи довкола реформування і переоснащення ЗСУ . З одного боку в держбюджеті виділяються досі небачені суми на армію, бо війна, що її навіть війною досі назвати бояться, щоб не стривожити Путіна або вічно «стурбовану» Європу. Гроші виписуються, але ефективно їх освоїти Оборонпром не може, бо… крадуть. Таке враження, що нові розробки зброї вітчизняного виробництва насправді є лише для виставок, візитів ПОПа або Турчинова, комбінацій Пашинського, телевізійних сюжетів-рапортів для плебсу або для далеких від фронту комор Нацгвардії. Інакше нам показали б «Стугну» на позиціях звичайних піхотинців і в дії, або вишколений і готовий до бою танковий батальйон «Булатів», чи дивізіон крилатих ракет. Обов’язково показали б, навіть не порушуючи військової таємниці.

Переконаний, якби був реєстр реально засуджених за три роки корупціонерів, то його наполегливо показували б на кожному кроці. А так…

Попри всю колективну безвідповідальність гілок влади в сучасній Україні, саме Президент міг і мусив стати генератором чогось справжнього, чесного і порядного в цілій державі. Але він став тим, ким стати й хотів.

Свого часу вишиваний Пасічник образився на свій народ за те, що цей народ його «не зрозумів». Виявляється, Пасічник мудрий і світлий, це народ дурний, невдячний і темний. Не пощастило з народом…

Щось підказує, що тепер так само починає думати й ПОП. Невблаганно насувається, в кращому випадку, травень 2019-го. Підстав для сумнівів і тривог на Банковій все більше і більше. Думаю, все частіше будуть кликати до ПОПа «соціологів» для сеансів оптимістично-рейтингових навіювань. Їх кликали до Кучми, Ющенка, Януковича з однаковим результатом.

Причина неротації ЦВК, непризначення омбудсмена (чи вумена), невиборності судів, невідставки Авакова лише в одному – неминучі вибори. Чесно перемогти на них ні ПОП, ні його партія, ні його сумнівні теперішні союзники не зможуть, бо нереально.

Навіть з «доробком» у вигляді «безвізу» (що ніяк не змінив життя помітно збіднілих українців), реформи самоврядування і доріг (бо їх привласнить собі Гройсман), патрульної поліції (це зробила Деканоїдзе). Є варіант «порішати» вибори, але це титанічно складно навіть з ручною ЦВК чи судами і дуже небезпечно, бо може здетонувати таким протестом, що й Януковичу не снився. І ні Нацгвардія, ні КОРД загасити його не зможуть, навіть якщо захочуть.

Переконаний, що десь хтось прораховує вже перевірений варіант: створити такий список кандидатів, щоб на їхньому тлі ПОП виглядав меншим злом, або навіть націоналістом-державником. Гра складна, небезпечна і без гарантованого результату. Але цілком можлива…

У Головнокомандувача Збройних Сил за три роки було багато вагомих підстав запровадити хоча б у кількох областях Сходу України надзвичайний або військовий стан. Він цього не робив. В певних колах вважають, що це і є той останній краплений козир чи аргумент перед завідома програшними для ПОПа і його партії виборами. На час особливого стану навіть на частині території ні загальнодержавні вибори, ні масові акції відбуватися не можуть. Все відтерміновується до завершення цього стану. А скасувати його може хто? Коли? Здогадаймося самі.

Є люди, котрим плюй в очі, а вони скажуть: «Божа роса». При цьому вони посміхаються, кажуть натхненно-патріотичні промови і випромінюють впевненість у власній непогрішності. Значить, вони щось собі знають…

Українцям, як завжди, вкрай потрібний незаплямований моральний авторитет без жодного «кістяка у шафі», без жодного шкурного інтересу, без дулі в кишені чи каменя за пазухою. Сам запишуся до такого агітатором, охоронцем чи водієм. Ми не можемо так довго бути ошуканими-обкраденими і нікому не вірити. Де ви, лицарі?!!!

Святослав ЯВОРІВСЬКИЙ, для Leopolis.news

Останні новини