Кому потрібен «Інтер»? | блог Ігоря Гулика

09:50 6 Вересня 2016

Кому потрібен «Інтер»? | блог Ігоря Гулика

Ці нотатки якраз не про «Інтер» – чесно кажучи, мені особисто доводиться, мабуть, уп’яте за останні два роки висловлюватися щодо одіозного телеканалу і його намагання «вляпатися» в українську історію. «Інтер» – продукт вторинний, похідний. А тих, кому цікаві провокації шляхом підпалу, відсилаю до знаної книги «Nero» відомого німецького письменника Ернста Екштейна або ж «Der Reichstagsbrand» Александра Бахара та Вільфріда Кугеля. Новела, стара, мов світ, і, зрештою, банальна, мов позірний світ…

Я хотів би поговорити про інше – про «шведську сім’ю» українських політиків, які легко маніпулюють поняттями свободи слова, аж ніяк не замислюючись над тим, що ціною цієї свободи є відповідальність за сказане. Це, знову ж таки, стосується не тільки і не стільки конкретних журналістсько-пропагандистських матеріалів «Інтера», а радше тих, хто не гребував участю в його ток-шоу, жваво відгукувався на прохання прокоментувати в потрібному контексті ті чи інші події, аж надто запопадливо використовував трибуну телеканалу для полум’яних спічів про власну непогрішність або ж усегрішність опонентів.

Коли Лілія Шевцова зараз пише про «кінець російського самодержав’я» і про опортуністичну та колаборантську за своєю суттю поведінку так званих російських «реформаторів», то мусимо визнати, що її вирок повною мірою стосується і нашої «еліти». «Еліти», яка після Майдану і вибуху українсько-російської війни звично змімікрувала, яка не гребувала і не бридиться нічим: ні спекуляціями на крові і смертях, ні свідомою дискредитацією святих для українського загалу та й, зрештою, для всього притомного світу, цінностей, ні цинічним вихолощенням понять демократії, патріотизму та пасіонарності. Ця «еліта», схоже до російських «коллєґ» часів Єльцина, зуміла чудово прилаштувати стару систему до нових часів і тепер чудово почувається, паразитуючи на суперечностях поодиноких реформ, наголошуючи на тому, що війна і реформи взагалі-то несумісні, плодячи конфлікти на порожньому місці, зіштовхуючи лобами ентузіастів і просто відчайдухів довкола речей, не вартих виїденого яйця.

Ця публіка ніколи не називає чорне чорним і навіть у найбілішому снігу спонукуватиме публіку вгледіти 150 відтінків сірого. У випадку з «Інтером» наші політики, Боже упаси, не згадують власних кредитних історій під його софітами, навпаки – тепер, коли направду заносить смаженим, вони вміло переводять стрілки на нинішніх своїх неприятелів. Їм же, мабуть, ніколи не спадало на думку, що траєкторія їхнього існування цілком підтверджує мудрість Талмуду про те, що «ми бачимо все не таким, яким воно є, – ми бачимо все таким, якими ми є».

Якби в Україні не було «Інтера», його слід було б негайно придумати. Бо інакше нинішня постмайданна когорта «державників» виглядала б сірою масою, здатною на з’ясування стосунків лише в парламентських стінах. Там їй явно затісно. Скандальний телеканал надав їм можливість публічного чублення, рівно ж став невсихаючим джерелом підживлення хворобливих амбіцій, непомірного апломбу, фальшивої шляхетності та можливістю втамування спраги власної величі та всемогутності, для великих «понтів». Для дрібних же ошустів, якими насправді є більшість українського істеблішменту, мати такий майданчик просто-таки позаріз. Настільки, щоб навіть на його згарищі можна було погріти руки і настригти купонів. Тому замовників усієї цієї катавасії з вибриками «Інтера», з його блокуванням і, зрештою, з підпалом слід шукати на Печерських пагорбах і на vip-дачах.

І коли нині кажуть про «Інтер» як про «путінське кубло п’ятої колони», хочеться лише скрушно здвигнути плечима. Знаєте, мені видається, що ФСБ в Україні нічого робити – за неї все зроблять. Свої, демократично обрані, наділені статусами і зарплатами, депутатським імунітетом та ще купою преференцій. І скільки не закривай, скільки не пали «Інтер», вони вигадають новий чи щось на кшталт «Інтера» – і все буде «в шоколаді».

Ілюстрація: Павел Кучинскі

Ігор ГУЛИК, спеціально для Leopolis.news

Останні новини