Кошулинський – про Садового, «сміттєву мафію», очищення «Свободи» й АТО

16:39 26 Жовтня 2016

Кошулинський – про Садового, «сміттєву мафію», очищення «Свободи» й АТО

Фото: Leopolis.news

У прес-центрі Leopolis відбулися «Діалоги без краваток», гостем якої став екс-віце-спікер Верховної Ради, кандидат на посаду міського голови Львова на виборах 2015 р. та депутат ЛОР Руслан Кошулинський.

На зустрічі, де були присутні громадські діячі та журналісти, націоналіст розповідав про провали та досягнення своєї партії, роботу в парламенті, службу в армії, ділився враженнями про теперішню владу України та Львова.

Кореспондент Leopolis.news зібрала найцікавіші тези Руслана Кошулинського, які прозвучали під час зустрічі «Діалоги без краваток».

Про те, куди зникла «Свобода» зі Львова

«Свобода» є, вона нікуди не ділася, працює. У партії «Свобода» на Львівщині нині відбувається організаційний процес. Зараз я очолюю обласну організацію і вважаю, що ми найбільше отримали інформаційні удари саме по Львівщині. Можемо дискутувати на цю тему, зважаючи на те, що в сусідніх Тернопільській та Івано-Франківській областях, де виборець фактично ідентичний, зовсім інші результати.

Є потреба в кардинальній зміні в роботі обласної та міської організацій, тому передусім нині ми скеровані на підготовку. Політична партія – це насамперед навчальний процес. Однак саме політичної партійної культури сьогодні бракує в Україні, її фактично не існує. Кажу це як член «Свободи» протягом уже майже 20 років. З огляду на це, нині йде навчальний процес: я запланував проводити максимально ефективні вишколи для депутатів та рядових членів, щоб зростити з них якісних та ефективних політичних діячів. Можливо, ця робота не є видима, але для мене вона базова.

На загальноукраїнському рівні Всеукраїнське об’єднання «Свобода» оновлює свою Програму, змінило Статут, а протягом останнього року з лав партії було виключено тисячу осіб. Ми вдосконалюємо та модернізуємо цей документ. Частину Програми вже виконано. Наприклад, декомунізація, про яку ми говорили з самих початків. Уже діє закон, значить, треба вдосконалюватися. Також ми говорили про люстрацію. Позірно вона є. Але, коли з нас сміялися у 2005-2006 роках, то тепер багато хто це бере на свої прапори.

За минулий рік із лав «Свободи» було виключено близько тисячі осіб. Виключали осіб усіх рівнів. Ми аналізували, чи дотримується людина Програми та дисциплінарного статуту, чи ні. Якщо не дотримується, то є 339 інших політичних партій, тобто вибір великий. Партія очищатиметься надалі, і такі дисциплінарні рішення будуть уже найближчим часом.

img_4684

Про Махніцького, який зраджував «Свободу»

Махніцький не є членом «Свободи» з 2014 року. Особисто я маю дуже великі претензії до Махніцького, але ж немає жодного кримінального провадження, відкритого щодо нього. Ба більше, його роботу визнав Президент, який отримав кожного другого виборця, взявши його в радники. Значить, Порошенко визнав його роботу задовільною і хорошою. Так, я можу мати претензії до Махніцького як до націоналіста. Він не зраджував Україну, але зрадив «Свободу».

Про грандіозний прорив суспільства

Базовими речами для вибору кандидатів до парламенту мають бути два «П» – патріотизм і професіоналізм. Але це так звана політична кон’юнктура, яка в суспільстві постійно збільшується. Я не можу мати претензій до суспільства, бо воно з кожним роком зростає. Візьмімо навіть крок суспільної свідомості за останні два роки – це грандіозний прорив. Чи могли ми кілька років тому передбачити такі кардинальні речі, коли «Слава Україні!» звучить від Заходу до Сходу? Наприклад, на Майдані наші так звані партнери забороняли нам це говорити, мотивуючи, що ми розколюємо країну. А тепер славень співають усі та синьо-жовтий прапор є всюди.

Про проблеми Верховної Ради

На жаль, соціологія показує, що рівень довіри до нинішнього парламенту є нижчим навіть за рівень довіри до минулої каденції. Некоректно порівнювати завдання, які ставить суспільство перед кожною каденцією. Якщо минулій каденції ставили одне завдання, то в цієї – зовсім інші. Раніше завдання було повалити режим Януковича. Нині суспільство навчилося віддавати, адже за часів Майдану кожен щось віддавав для перемоги. І з тими самими вимогами вони тепер ставляться до парламенту, як до найкращої еліти. Але ця еліта не віддає свого, а навпаки – приймає. Вона навчилася збагачуватися на цій посаді, вона не декларує того, що робить. Є позиція, але немає принципу: я борюся з корупцією, але водночас не можу підтвердити, чому в час війни купую таку дорогу квартиру, яку не можу собі дозволити.

Ми зняли всі свої пільги, надбавки до мінімального рівня, а підняття теперішніми депутатами заробітної плати для себе – це порушення навіть не моральної, а партійної культури. В Європі такого ніхто собі не дозволить: там діє правило партійної культури, коли якісь виплати можна піднімати майбутній каденції, але не собі.

У нас же є проблема, коли еліта, яка взяла на себе відповідальність і владу в цій державі, каже: «Я можу хитрувати. Я можу жити не так, як декларую», то це переноситься на людей, які запитують: «Якщо ви можете обманювати, то чому ми цього не можемо?». Тому рівень нинішньої Верховної Ради дуже низький, люди не знають депутатського корпусу.

img_4682

Про значення мови у Збройних силах та контрактну армію

Я не буду розповідати вам про милозвучність чи мелодійність української мови, а як військовий доповім про вагу мови для українців.

Наприклад, кожен військовий знає, які правила винесення пораненого з різних зон поля бою. Перше, що треба робити, коли людина поранена, – налагодити з нею вербальний зв’язок. Поранений військовий є дезорієнтованим, боїться за своє життя, не знає, де ворог, перебуває в шоковому стані, тож може стріляти в будь-який бік. Із такою людиною треба встановити словесний зв’язок. А тепер орієнтуйтеся: на полі бою лежить поранений, із нього щосекунди витікає кров, він не знає, з якого боку буде йти ворог, отож готовий стріляти зі свого автомата будь-куди. Й ось із-за горбочка звучить: «Ей, братішка, ти как?». Як зрозуміти, хто це говорить: свій чи чужий. І навпаки: «Братику, чекай, зараз витягнемо!».

Ба більше, Статут Збройних сил чітко гласить: єдина мова – це українська.

Люди, які вирушили на війну, знають, чого вони туди пішли, це їхній вибір. На жаль, із нівеляцією добровольчого духу цієї свідомості стає менше. Частково навіть контрактна армія у Збройних силах принесла байдужість. Розмовляв з командиром, який розповів, що до нього на передову прийшли три контрактники з Тернопілля, які відразу лягли в лікарню. Вони пояснили, що прийшли в армію, бо хороша зарплата, але не хочуть служити на передовій.

Сучасне означення патріотизму – на крик «Наших б’ють!» збігаються усі, а не розбігаються. Оце відчуття, коли є біда (а війна – це біда), а всі розбігаються, воно зараз присутнє. До прикладу, офіцери називають нових контрактників остарбайтерами, бо вони приходять в армію на заробітки. Отого духу, який був у 2014-2015 роках, коли люди йшли воювати попри все, попри відсутність зброї та амуніції, немає. Можливо, я драматизую, але самовідданості в армії зараз немає.

Про ставлення влади Львова до військових

Мешканці вулиці Металістів у Львові ініціювали перейменування вулиці в честь загиблого на Донбасі підполковника Владислава Веливока, сім’я якого досі живе на цій вулиці. Це невеличка вуличка, довжина якої приблизно 300 метрів. Є звернення бригади до міського голови, моє особисте звернення, щоб відремонтувати вулицю і назвати іменем цього хлопця, який загинув. Однак реакції – жодної. Ось це і є ставлення місцевої влади, суспільства до військовослужбовців.

Ще одним індикатором ставлення влади до військових є те, що у Львові дуже мало земельних ділянок виділяють для тих, хто воював в АТО. Можемо, для прикладу, порівняти ситуацію з виділенням землі з Тернополем. Якщо в Тернополі три місяці тому вже було виділено 780 ділянок, то у Львові – годі й говорити. У Львові є ділянка в районі Левандівка-Білогорща, де реально можна виділяти землю атовцям. Однак тут варто згадати останню заяву пана Садового на сесії про те, що він дав документи до обласної ради для затвердження меж Львова. Тож ця ділянка висить у повітрі, бо за десять років мер Садовий не зміг зробити межі міста.

Про «сміттєву мафію»

Інвесторів для будівництва сміттєпереробного заводу є небагато, їх можна перелічити на пальцях рук, і всіх їх я знав. Однак їхні останні пропозиції, навіть ті, що вже після Грибовичів, були набагато цікавіші, ніж те, що пропонує Європейський інвестиційний банк. Якщо банк пропонував 80% коштів, а решту 20% мало дати місто, то, наприклад, інвестори з Німеччини пропонували 94% на 6% або взагалі могли закривати своїми коштами. Представники сучасної виконавчої влади Львова мали розмову з цими інвесторами і представили їм свою морфологію сміття. Німецька сторона звернулася до мене і сказала, що ми, мабуть, неймовірно багаті, бо морфологія нашого сміття показує, що ми тільки їмо. Думаю, що їм просто показали вже відсортоване сміття, адже сортування сміття – це надзвичайно вигідний бізнес. З інвестором треба бути щирим, дати йому можливість працювати.

Про Львівську агломерацію

Агломерація – гарне слово, яке завуальовує ОТГ (об’єднану територіальну громаду), щоб її не мати. Однак частина згаданих у проекті населених пунктів і так є у Львівській міській раді: і Брюховичі, і Винники, і Рудне живуть за принципами Львова.

Першим принципом об’єднання, відповідно до чинного законодавства, є добровільність. Якщо її немає, об’єднання не можна провести. Якісь позитиви об’єднання, як залишення на місці податку на доходи фізичних осіб, для Львова не актуальні, зважаючи на те, що місто його використовує. Тобто Львів не має нагальної потреби максимально прискорювати вступ в об’єднану територіальну громаду.

Леся БУРБАН, Leopolis.news

Leopolis у Facebook

Останні новини