Лариса Денисенко: Кожен, хто безоплатно захищає права людей, має ген справедливості

14:27 14 Грудня 2016

Лариса Денисенко: Кожен, хто безоплатно захищає права людей, має ген справедливості

14 грудня до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області завітала команда радіопрограми «Ген справедливості». Про успішні справи адвокатів у вирішенні життєвих проблем, а також про правову журналістику та сучасну творчість розповіла ведуча «Гена справедливості», письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко.

Пані Ларисо, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити «Ген справедливості»? Назва передачі доволі символічна у світлі останніх буремних подій в Україні.

Це сталося під час обговорення теми соціальної відповідальності адвокатів, запрошення юристів до роботи pro bono (професійні послуги, які надають добровільно і безоплатно, для користі громади, особливо для тих осіб, які не мають коштів для оплати цих послуг – ред.). Серед кількох правників та фахівців з розвитку неурядових організацій та урядування народжувалися різні ідеї. І в мене виникла ідея про наявність в адвокатів, правозахисників, юристів та й узагалі людей гена справедливості як умовно-фантазійної штуки, ймовірно, на рівні совісті, котру люди також здатні бачити тільки за вчинками й не можуть помацати.

Коли людина може присвятити своє життя тому, щоб безоплатно захищати права вразливих осіб, вона має ген справедливості. Але будь-яка правозахисна робота, за гроші або ж безоплатно, коли ти робиш її добросовісно, доброчесно, професійно, толерантно та уважно, свідчить про наявність гена справедливості.

І коли ми подумали, що однією зі складових промокампанії задля обізнаності громадян з доступом до правосуддя, можливістю отримати правову допомогу, зокрема безоплатно, може бути радіо та Інтернет-майданчик, ця назва допасувала до радіопрограми. Вже третій сезон «Ген справедливості» можна слухати на хвилях й он-лайн «Громадського радіо».

Які, на ваш погляд, успішні справи адвокатів, окрім резонансних, найбільше привертають увагу людей нині?

Свіже соціологічне опитування «Оцінка ситуації з дотримання прав людини» вказує на те, що 58,4% громадян навіть не думали звертатися по захист своїх прав до державних інституцій, до судів, поліції, уповноваженої з прав людини, бо переконані в марності спроб.

12% опитуваних схвально ставляться до самосуду, 38,3% знаходять допустимим його виправдання – це страшні показники й насправді вирок нашій системі правозахисту та правосуддя.

На мій погляд, що більше ми будемо представляти успішних кейсів (як відсудити аліменти, боротися з дискримінацією; як позитивно вирішити питання із соціальними правами, пенсією, субсидіями; як захистити свої медичні, освітні та екологічні права тощо), то, ймовірніше, люди почуватимуться впевненіше та стануть активними.

Звичайно, має відбуватися реформа правосуддя. Але ми і тепер, у нашій неоднозначній та складній ситуації, маємо показувати правові, правильні шляхи вирішення проблеми. Реальні та реалістичні. І говорити про труднощі, з якими на цьому шляху може зіштовхнутися людина.

Ідеально, коли громадянин відчуватиме на собі не тиск держави, а захист. Бо порушення прав людини не має викликати спротиву всієї державної машини та злагодженої роботи апарату правосуддя проти особи. Тільки тоді буде довіра, коли людина усвідомить: коли хто-небудь з представників держави умисне чи випадково порушить її права чи свободи, весь інший державний апарат стане на захист саме порушених прав.

А який успішний кейс (історію) ви могли б пригадати з вашої правозахисної діяльності?

Складно виокремити щось одне. Нині я частіше працюю як правозахисний терапевт. До мене звертаються люди, і я намагаюся зрозуміти й пояснити, що мені потрібно для правильного «діагнозу»: консультування з іншими фахівцями, додаткові аналізи, експертизи, нові факти та свідчення, глибокий аналіз. І потім можу або братися та вирішувати питання самостійно, або забезпечити людині якісний інформаційно-правовий супровід. Або виявити, що ця проблема лежить поза площиною правосуддя і можна вирішити її іншими – досудовими, позасудовими, медіаційними або медійними – методами.

Правова журналістика нині – якою ви її бачите? Що ви могли б побажати майбутнім журналістам?

Хочеться висловити побажання не тільки майбутнім, а й загалом усім. Щоб займатися правовою журналістикою, не обов’язково мати юридичну освіту. Потрібно просто діяти відповідно до професійних стандартів. Давати слово всім сторонам конфлікту, поважати героїнь та героїв своїх матеріалів як людей. Що маю на увазі під повагою? Гарантувати людям, котрі вам не подобаються або ж ви вважаєте їх негідними, ті самі базові права, які гарантовано кожному.

Звичайно, є випадки, коли нелегко утриматися від оціночного судження, але завжди є можливість висловлюватися в коректній формі.

Думайте про збереження персональних даних ваших героїнь та героїв. Дискримінація людей за будь-якою ознакою є недопустимою.

Пам’ятайте, щодо публічних фігур, справа яких може мати високий та виправданий суспільний інтерес, може бути пріоритет свободи слова над правом на особисте життя, але підходити до цього треба дуже обережно.

І наостанок, як успішна письменниця, журналіст та адвокат поділіться рецептом успішної жінки в Україні.

О, мені простіше поділитися рецептом святкової запеченої риби. І то комусь вона сподобається, а комусь – ні.

Розумієте, кожна з нас успішність уявляє по-своєму. І це абсолютно нормально.

Мені йдеться про те, щоб для жінок в Україні не було обмежень, щоб у жінки завжди був вибір і була допомога, коли вона її потребує.

Щоб зник людській галасливий і безкомпромісний осуд, коли хтось починає вичитувати моралі будь-якій жінці, що вона щось робить не так: «зациклилася на кар`єрі, теж мені – начальниця»; «не хоче народжувати другу дитину, що собі думає, біологічний годинник тікає»; «сидить удома з дітьми – на гуску перетворилася»; «щось уже давно час заміж, а ніхто не бере», «чоловік ходить занедбаний, а вона на манікюр бігає»; «вдягається не за віком»; «забагато на себе бере»; «пропадає на роботі, а чоловіку нема кому зготувати, от він і ходить з іншими жінками»; «чоловік її лупцює, то розуму вчить, бо вона забагато свободи має»… і багато чого іншого, впевнена, що кожній з нас є що пригадати.

І як напівжарт, щоб жінок припинили зупиняти провідники та провідниці потягів Київ – Львів – Київ, щоб дати можливість першому зайти у вагон чоловікові – на щастя. І це стосується не тільки потягів.

Ми, жінки України, не віщунки нещасть, нас більше ніж 50% і кожна з нас має право реалізовуватися в усіх можливих іпостасях так, як вона цього хоче.

Розмовляла Уляна ДУДОК, для Leopolis.news

Останні новини