Наталя Криничанка: Мистецтво і професіоналізм полягають у тому, як здійснити задумане без фінансової підтримки

http://leopolis.news/one.php?showPost=2487

15/06/2019

Наталю, які сфери львівського життя тебе цікавлять тепер найбільше?

Нині загострилося сприйняття знищення історичної та архітектурної самобутності. А якщо про цікавість, то маю нарешті можливість зануритись у вивчення історії міста через події та особливо постаті різного періоду. У цей момент перебуваю в міжвоєнному Львові минулого століття, намагаюся вловити думки Лема, Ірени Яросевич (Андерс), Романа Турина, Станіслава Уляма, Рудольфа Вайгля... У голові паморочиться від усвідомлення того, скільки ще незвіданого.

Яким був Львів твого дитинства? Які то були роки?

Абсолютно радянським. Я росла з упевненістю, що Львів побудував Ленін. Ще пригадую танки, які вовтузилися на тодішній вулиці Артема. Тільки тепер з’ясувала, що вони валили костел чи каплицю, щоб на тому місці збудувати магазин «Океан» і житлові будинки.

Яким бачиш сучасний Львів?

Пораненим білим оленем із золотими рогами. Усі розглядають його унікальність і неповторність, захоплюються, смакують, намагаються потерти йому копита на щастя і добробут… І не відчувають, наскільки йому боляче. Часто шукаю віддзеркалення власного сумління у сльозі цього архівелетня – Львова.

Ти вмієш об’єднувати різних людей: дуже відомих і невідомих. Чи є якась універсальна формула, якою послуговуєшся?

Не думаю, що є особлива формула. Як і немає означення, якості когось. Просто не перестаю дивуватись людям, люблю змістовне спілкування і навіть навчилася прощати.

Твої батьки походять з Лемківщини. А нині ти очолюєш Фундацію дослідження Лемківщини. Що лемківського ти найбільше цінуєш у собі?

Витривалість, психологічну стійкість, уміння відстоювати правду і справедливість, а особливо – почуття гумору. Ці риси не мої особисті, а передані у спадок моїм родом, на долю якого випало чимало випробувань. Утрата рідної землі – у тому числі.

Концерти, творчі вечори, презентації – це твоя стихія, в якій почуваєшся дуже натурально. Де у Львові вдається організувати цікаву подію і чи потрібні для цього великі кошти?

Та будь-де, хоч на кухні чи у дворі будинку, аби був настрій. А з коштами кожен зможе організувати. Мистецтво і професіоналізм полягають більше в тому, як здійснити задумане без жодної фінансової підтримки. Бо зазвичай так воно і є .

Що відбулося нещодавно? Які задуми вдалося здійснити і для кого, тобто хто приходить на ці заходи, яка публіка?

За ініціативи Володимира Нестера – на мою думку, достатньо фахового в царині менеджменту мистецьких заходів і патріота нацарту, вдалося влаштувати свято першій пісні, яка народилася 30 років тому. І це пісня «Маленький Лондон, крихітний Париж».

Як звично, працюю над новими проектами, фестивалями, багато гастролюю. Усі мої заходи – для спраглих. Не суттєво, скільки їх, для мене важлива їхня істинна потреба і вимога до чистоти та якості отримуваного продукту. Це надихає!

Дякую тобі за цікаву мистецьку розмову. Нехай до тебе горнуться файні люди і нехай тобі щастить на успішних друзів!

Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, для Leopolis.news