logo

Уривки з роману «Братство честі» | Блог Івана Спринського

02-08-2019

Уривки з роману «Братство честі» | Блог Івана Спринського

Розповідь про організацію проукраїнських відставників розвідки, котрі зрозумівши, що владу в Україні захопили неукраїнці, починають готувати молодь з цивільного населення, які в подальшому повинні будуть діючи малими неофіційними групами очистити Україну від ворожих еліт. 

 

Україна, Львів, 2014, будь-які співпадіння з реальними подіями і людьми випадкові.

 

 Слухаю Вас,  звичним голосом промовивкерівник Служби безпеки України у Львівській області, голос у слухавці щосьповільно і монотонно пояснював.

 Григорію Вікторовичу, ця людина повинна працювати Вашим заступником, це політична квота. У Вас є своя робота, свої завдання. Я високо завжди цінував і ціную Вас, як фахівця, але це не наша з Вами справа. З понеділка дайте на нього наказ.

У генерала всередині все переверталось після цієї розмови, він бачив схожу політику у всіх напрямках. Україна шаленими темпами ставала дедалі корумпованішою. До його розпачу, як фахівця своєї справи, людини котра сенсом свого життя ставила захист державної цілісності, додалося ще й системне споглядання злочинного шабашу і усвідомлення того, що позитивні зміни передбачаються ще не скоро. Він дедалі частіше ловив себе на думці, що в країні повинні з’явитися справжні здорові сили, які мають оголосити війну злочинній системі… Та це був його внутрішній світ. Генерал швидко прийшов до себе після дзвінка і  як це личить керівнику могутньої структури витримано і спокійно продовжив робочий день…

 

У понеділок, Кіс Богдан Зіновійович був представлений особовому складу управління. Непоміченим пройшли його зв’язки з керівництвом «Львівтеплоенерго», всі його економічно – підпиємницькі «винаходи» у відмиванні коштів теж зникли з біографії, а з дорогої іномарки він «зліз» перед призначенням і почав ходити пішки, мабуть щоб покращити фізичну форму. Брат Андрій тримав за нього кулаки у передчутті взлету ефективності роботи служби. Після представлення, для Богдана Зіновійовича почалась щоденна монотонна робота. Розмістившись у своєму просторому кабінеті, він зрозумів, що «підкидишів» у службі ніхто не любить і ніхто за нього не працюватиме. На столі непривабливо лежала книжка Лінніченка «Збір та аналіз інформації»  Богдан сором’язливо прикрив її папками, подалі від поглядів підлеглих. Прийдеться звертатись до братових знайомих за допомогою у пошуку агентів. Потрібно було починати створювати свою агентурну мережу, він поки не зовсім розумів, що це, для чого, як правильно документувати по напрямку роботи з громадкістю інформацію, можливості впливу на громадські середовища, створення інфовірусів про найсильніші та асоціальні особистості, співпраці з підконтрольними ЗМІ та інше, чув лише вираз та настанови брата,

 Ти нам потрібен, щоб допомагати «Банковій», тримати процеси протестних рухів в регіоні під контролем, … Відкинувши дурні думки, бо основним критерієм в роботі на службі, на його думку, був не професіоналізм, а лояльність до влади, тільки от в чому чимскоріш проявити цю лояльність? В чому, чому?… Думки хмарами роїлись у голові, не даючи кінцевого заключного висновку. І він з розумним виглядом заступника голови УСБУ заснув у просторому кабінеті…

 Зеновій Богданович – дозвольте? – до кабінету зайшов Хімів.

 Проходьте Павло,  сказав Зеновій, окинувши рукою кабінет в якому стояли столи, ще радянських часів і щось схоже на диван, та окремо великий робочий стіл,  присідайте.

 Павло, скажу зразу, якщо Ви хвилюєтесь за те що Вас критикуватимуть, то вкотре нагадаю,  ми своїх не кидаємо, Зеновій пригадав як у дитинстві дивився фільми про розвідників і поринув у фантазії та далекосяжні плани.

 Згадавши де він, продовжив, 

 пам’ятайте, вище керівництво держави повністю нас підтримує, як і поліцію та спецпідрозділи. Вони розуміють, що без силових структур вони цього разу навіть до аеропорту не доїдуть.

 Але чого це ми про буденне і сумне, ходіть краще познайомлю вас з дуже хорошою людиною,  вийшовши разом з управління та повернувши наліво продовжили рух в сторону кафе «Чорний кіт»,

 Павло гадаючи, з ким його будуть знайомити згадував початок знайомства зі «службою». Це знайомство почалось тоді, коли до нього після того як спіймали на хабарі у ІТТ до нього прийшов дивний гість і запропонував співпрацю. Дивна постать був той Костянтин, та як на диво через кілька днів Павла перевели у Львівську психіатричну лікарню і лікарська комісія під керівництвом головного лікаря Фінца Олександра поставила діагноз – затяжний змішаний дисоціативний розлад, таким чином він був порятований від реального терміну… 

Біля «Чорного кота» як завше стояли дорогі іномарки, на тлі загального зубожіння мереживні тюлі вікон цього закладу наче не помічали відмінності людей, які відвідували його, і кількасот метрів нижче трамваїв, які курсували туди-сюди, набиті біомасою, на думку «господарів життя» у цьому закладі.

Стелін Святослав стояв біля вікна закладу, задумавшись, хто і чому не дає людям реальну картину в державі, бо ж не всі здатні відрізнити об’єктивні ЗМІ від проплачених, щирі об’єднання від тих, які створюють під певний суспільний запит. І всіма цими настроями керують вони, солдати еліти, щодня повертаючи маси в стійло постсовкових поглиначів вказівок та соціальних шаблонів.

Стоячи біля вікна, він далі задумливо дивився на вулицю, де його величність дощ, не розбираючи марок автомобілів, статусів водіїв з пасажирами, починав безсердечно тарабанити по металу і тільки ще не вкрадена бруківка німо витримувала дисонанси середньовічної несправедливості у ХХІ столітті.

Святослав Богданович, ще не представлений керівник відділу «К», зосередив увагу на одинокому клені на вулиці: лише він стояв над процесом, наче вирішуючи долю всіх учасників цієї суєти, він один залишався холоднокровним, як і Святослав. «Така служба», – подумки сухо підсумував, відігнавши докори сумління…

Поки що він не був офіційно на посаді у Львові, та це в нього не забирало жодних повноважень, більше того, статус керівника групи внутрішньої державної програми з унеможливлення популяризації громадських протестів давав йому низку додаткових повноважень, які не мали нічого спільного, як і державна програма, з дійсними функціями відділу «К».

Подумки повторював основні завдання в регіоні «Львівщина»: компрометація громадських організацій, представників добровольчого руху, надто крикливих журналістів, для цього добрими могли бути будь-які методи. Вливати в ці рухи людей він планував під легендами: афганців, журналістів, юристів, інструкторів з вогневої підготовки і т. і., які мали стати повністю своїми для асоціальних лідерів громадських та добровольчих рухів, дехто з агентів служби вже зміг стати перевіреним та глибоко своїм у таких рухах. Якщо просто окреслити кінцеву мету цієї програми, то завданням було змусити різнопланові громадські організації, спілки ворогувати між собою, унеможливити їхні узгоджені та спільні дії через постійне вкидування інформації для сіяння тотальної підозри та сумніву серед лідерів.

Богдан Зіновійович, Павло та Святослав, привітавшись киванням, присіли за стіл у залі. За хвилину підійшла дівчина-офіціантка: «Ваше меню. Щось замовите зараз?»

По черзі замовили американо, еспресо та «Моршинську». «У склі», – промовив Святослав: звичка завжди бути насторожі була присутня всюди, у закладах він не споживав їжі з малознайомими колегами, а напої замовляв лише в закритій тарі.

– Павле, коротко про характеристики сучасної журналістики та факультету Франка. Шукати там тобі нічого, журфак, як правило, дає журналістів з шаблонними ознаками в кращому випадку блогера і дуже рідко – журналіста. Вони просто не здатні останні років 20 нічого обтесати, як правило, це самородки, якщо трапляються, які можуть писати не шаблонно, тому ти потрохи вивчатимеш різні касти з аналітичних довідок. У цій довідці, до прикладу, вказано одне з журналістських середовищ, на які варто звертати увагу, там не лише кілька впізнаваних особистостей за рахунок своєї скандальності, там описано алгоритм організованої групи інформаційних кілерів, які за гроші групи Махніцького створили цілу мережу Інтернет-видань і навіть теле- та радіоканалів. У цієї групи завжди вдаються оригінальні та змістовні публікації, які своєю скандальністю мають на меті: перше – це розправа з незгідними, друге – відвернення уваги від скоєння злочинів певними організованими злочинними групами. Варто завжди пам’ятати, якщо Вам доведеться з ними перетинатися, люди з таких команд усі як один показово чесні, справедливі, прямі у висловах, просякнуті білосніжною щирістю та загостреним почуттям справедливості, та насправді в моменти, коли Ви втратите стійку в спілкуванні, вони цим обов’язково скористаються, ведучи свою гру.

Святослав дістав з папки кілька зшитків з аналітикою про активістів та передав Павлу.

– Ви маєте, паралельно вивчаючи журналістські середовища, системно вкидати інформаційні провокації про активістів та уважно аналізувати їхню реакцію, хто стає на їхній захист у соцмережах, хто стає на Ваш бік.

– Яка моя кінцева мета? – запитав Павло.

– Ви працюйте, намагайтеся постійно тримати напругу серед громадських організацій, вкидаючи приводи, надалі Вас проінструктують. Ви маєте розуміти, що мережа таких, як Ви, досить велика, ми маємо дуже обережно робити кроки, це робота трьох-чотирьох років, думаю, спрацюємось…

Коли зайшов Павло, Святослав окинув поглядом зал і зупинився на годиннику, ще десять хвилин і повинен був прийти його радник, а правильніше фахівець, який дуже фундаментально знав тонкощі боротьби з українським націоналістами та рідновірами, але не з тими елементами, яких навчали колишні працівники КДБ для створення радикальних середовищ, готуючи запальних лекторів метою яких було виявити патріотично налаштованих громадян та правильно скеровувати на думку служби, а з тими елементами котрих остерігались ще з часів «совєтів, остерігались більше усіх небезпек, бо завжди найбільшу шкоду будь – якій системі приносили люди котрих неможливо було скерувати в потрібне русло, вони наче подавали надпотужні сигнали навіть через стіни, наче як сірник котрий промовляв до інших - багаття з тіл катів Українського народу загориться, ходімо зі мною і ми це зробимо. Вавринюк Богдан Йосипович був саме з тих людей, чиїм завдання ще з 1994 року роботи у відділі «Т», було виявляти та з його слів «обмежувати від соціуму та можливості тиражування своїх ідей такі «сірники»».

Богдан Йосипович піднімався вулицею Героїв Майдану, за звичкою залишивши авто біля готелю що біля госпіталю СБУ, в його голові пролітали спогади з часів приватизації власності державних активів 90 – років, тоді рішення у Львівській області залежали від кількох людей, які і визначали тих хто забере найбільші об’єкти, тих які позабирають крихти щоб не створювали шум, тобто дрібні об’єкти, і тих хто отримає лише ваучери, а саме український народ…

Богдан Йосипович зайшов у кафе, підійшовши до барноїстійки замовив еспрессо та 100 грам старого талліну, і не кваплячись підійшов до Святослава.

 Доброго дня, Вам,  сухо промовив Богдан.

 

Радий Вас бачити, Богдане Йосиповичу.

 

Тихо присівши, Богдан Йосипович дочекався еспрессо з лікером та миттєво з неприхованою агресією до напою жбурнув його в себе і тепер вже потягуючи каву повільно розпочав, - Святославе, а що керує мною і тобою, коли ми умисно знищуємо будь-які паростки проявів лідерів громадянського суспільства?

 Ну, вони є загрозою державній системі, загрозою демократії, вони звичайні розбійники і анархісти, вони лише шкодять…

 Святославе, ти дурень, чи ти справді не розумієш, ми знищуємо не їх як особистості, ми знищуємо в цілому цю погану кров свободи та волі, ця кров за усіх часів нищила будь-що системне, і тому ми не є на стороні мафій чи кланів, котрі тимчасово хазяйнують в Україні, ми на стороні порядку, великого порядку який рано чи пізно відновиться…,

Тут вже Святославу стало не по собі, він на мить побачив у Багдану Йосиповичу прояв чогось сатанинського та пекельного…

 Отже, Святославе твоїм завданням на наступних два роки, буде детально вивчити біографію кожного учасника з активних громадсько – політичних середовищ, їхнє найближче оточення, та увійти до них або до найближчих їм осіб у довіру, через працівників СБУ чи МВС, чи просто впливових людей це вже не важливо, важливо одне, щоб прості громадяни були повністю дезорієнтовані і вірили лише нам, нам тобто системі…, такі як Павло власне матимуть завдання одне, частково отримуючи оперативну інформацію про кожного з антисоціальних елементів, вкидати її у соціальні мережі провокуючи тим самим лідерів протестних рухів на реакцію. Виправдання, чи іронія з жартами, чи відверта агресія, навіть системне ігнорування – це все реакція, тоді ми зможемо вивчивши їхні соціотипи досконало прорахувати як їх можливо знищити стравивши між собою або ж іншими методами.

Павлові було не надто важливо, щоб буде з тими людьми, та власне він їх щиро вважав проблемою, от живуть же всі, але ж є ті кому завжди потрібно щось більше ніж просто робота, їжа, і похід в кінотеатри на вихідних, більше того він вважав їх і їхніх батьків причиною розпаду радянського союзу, думку що Україна була в окупації до 1991 він навіть не припускав…

Орфографію автора збережено

Leopolis.news

Львів: 20° C
24.54
27.1