logo
20/11
18/11
13/11
28/10
25/10
24/10
07/10
28/09
27/09
24/09
18/09
14/09
13/09
2 ...

Кераміст Сергій Денисенко: Львів посивів, але ця сивина додає неповторності

05-08-2019

Кераміст Сергій Денисенко: Львів посивів, але ця сивина додає неповторності

Кераміст із Василькова Сергій Денисенко – майстер у шостому поколінні. Його роботи вражають, дивують і надихають. За плечима –львівська школа кераміки і великий стаж роботи.

Ви навчались у Львові. Коли це було?

У 1970-1974 роках я навчався в коледжі ім. І. Труша. Потім відслужив у війську, рік у Дрогобичі та рік у Львові. Згодом з 1976-го по 1981-й навчався в Інституті декоративного та прикладного мистецтва (тепер ЛНАМ) за спеціальністю «кераміка». Із викладачами мені дуже поталанило. Досі із вдячністю згадую Тараса Драгана, прекрасного педагога і кераміста, який викладав у нас малюнок. Він навчав нас бачити мистецтво. Казав, що лінія може співати, як птах.

Якими були Ваші роки навчання у Львові?

Дуже цікаві й незабутні. Вважаю, що мистецтво найкраще вивчати саме у Львові. Цьому сприяє не лише освіта, а й оточення. Львів – фантастичне місто.

Хотіли залишитись у Львові?

Після навчання мене запросили до Василькова (Київська область). Тоді там був потужний керамічний завод, розквіт якого припадає на 1950-1970-ті роки. Там працював керамістом мій батько Михайло.

Скільки часу Ви присвятили роботі у Василькові?

Понад 20 років. Тоді мав замовлення виготовляти зразки. Був час і для творчого польоту, адже художник не може працювати під кальку, хоч тодішні правила соцреалізму цього вимагали. Зрештою, в СРСР була інша система. Централізовано працював Художній фонд, який замовляв художникам мозаїку чи оздоблення інтер’єру. Багато чого цікавого було зроблено в ті часи. Шкода, що з приходом незалежності не зберегли це чи не віддали в музеї. Багато цінних речей зникло.

Мали замовлення на великі монументальні роботи?

Так, звичайно. Моя дипломна робота, а це 9 пластів, присвячена 1500-річчю Києва, прикрашала інтер’єр кафе «Хрещатий Яр» у столиці. У 1980-х спільно з Юрієм Лобановим виготовили замовлення – вази для Дарниці. Декорували фонтани і скульптури для піонерського табору у Світловодську.

2008 року я виконав велике панно Богородиці в Києві. Були незабутні родинні виставки кераміки. Одну з них 2017-го було присвячено 100-річчю мого батька. Цікавими є роботи й моєї родички Лесі Денисенко, вона здобула звання «Заслужений майстер народної творчості», як і я.

Ваші основні твори тепер – це тарілки на стіну?

Тарілки найближчі за стилем до картин на стіну. Вони можуть бути сюжетними або абстрактними. Використовую суто авторський стиль, міняю підхід, експериментую. Тепер працюю як вільний художник.

Коли Ви востаннє були у Львові?

Торік. Зустрівся зі своїми студентськими друзями. З Ярославом Юськівим разом вирушили в Карпати на Синевир. Ми не бачилися 42 роки!

Як змінився Львів за ці 40 з копійками років?

Знаєте, я дивлюся на Львів, як ото в дзеркало. Львів посивів, але ця сивина додає неповторності. Кожна споруда має своє життя: десь облуплена фарба, десь затертий фасад. Так само багато забудов, як і в Києві. Мені, звісно, не подобається, коли в історичний ансамбль втискають щось нове. Це дисонує, з пам’ятками треба бути уважним.

Саме тому Ви мешкаєте не у Львові чи Києві, а в затишному Василькові?

(Сміється) Історія Василькова давня й цікава. Моя бабуся по мамі походить звідси. Її брат Ілько воював за УНР. Батькова родина – з діда-прадіда керамісти. Мій прапрадід Максим Денисенко (1798-1899) прожив 100 років. Прадід Мартин і дід Іван теж були майстрами. Дід Іван був репресований, працював на Забайкаллі. Там же народився мій батько Михайло, який значну частину життя провів у Василькові.

У Вас збереглися їхні роботи?

Так, звичайно. Зберігся горщик прадіда Мартина, батькові роботи й мої.

До слова, про збереження робіт. Нещодавно у Львові було знищено панно Василя Патика «Риби» на фасаді магазину «Океан». Львів’яни вважали його одним із символів міста. Як вважаєте, чи варто його відновлювати?

Вважаю, що краще не відновлювати, адже це був авторський стиль і почерк, його не вдасться відновити таким самим. Знову ж – проблема зі збереженням культурного фонду. Державі конче треба пильнувати цікаві авторські роботи і не дозволяти їх знищувати. Кераміка довговічна, може зберігатися тисячі років. За керамічними горщиками вивчають історію.

Фото авторки та з особистого архіву Сергія Денисенка

Оксана КРИШТАЛЕВА, спеціально для Leopolis.news

Львів: 1° C
24.2
26.81