Вибори завершились. Одні партії тріумфують, а інші шукають винних у своєму нищівному програші. Leopolis.news продовжує аналізувати стан справ у колись успішних політичних проектах. Нещодавно ми писали про ВО «Свобода». У сьогоднішньому тексті спробуємо мовою виборчої статистики описати ситуацію в партії Петра Порошенка та її перспективи.

Політична непостійність львів’ян

Парадоксом львівського виборця є те, що на кожних виборах мешканці Львівщини надають перевагу іншій партії, ніж тій, що була фаворитом перед тим. 1998 року, коли вибори в Україні вперше відбувалися на пропорційній основі, перше місце у Львівській області посів Народний Рух України (32,1%). 2002-го переможцем став Блок Віктора Ющенка (63,92%). 2006 року на виборах до парламенту перевагу здобув блок «Наша Україна» (37,95%). На позачергових виборах наступного року лідером уже став Блок Юлії Тимошенко (50,38%). На чергових виборах народних депутатів у жовтні 2012-го перемогу здобуло ВО «Свобода» (38,02%). А вже через два роки на «чергових» позачергових виборах до Верховної Ради України Львівщина віддала перевагу новоутвореному «Народному фронту» (33,03%).

На цьогорічних виборах 21 липня перемогу у Львівській області святкувала чергова нова партія «Голос». За неї віддало голоси 23,09% виборців. Варто зазначити, що це найменший показник партії-лідера на Львівщині за всю історію виборчих перегонів. Цьогоріч фактично три партії були фаворитами виборчих симпатій мешканців області. Друге місце з невеличким відривом посіла новоутворена партія «Слуга народу» з 22,03% голосів підтримки, а третьою фінішувала «Європейська Солідарність» Петра Порошенка (19,87%).

Партійний «Титанік» Порошенка

На позачергових виборах президента України 25 травня 2014 року 69,9% виборців Львівської області проголосували за кандидатуру Петра Порошенка. Натомість у першому турі президентських виборів 31 березня цього року підтримка Порошенка на Львівщині зменшилася фактично удвічі – за нього проголосувало 35,32% виборців. Хоча у другому турі 21 квітня за нього віддали свої голоси 62,79% виборців, а за Зеленського – 34,49%. Але водночас на кількох сотнях виборчих дільниць області для чинної партії влади та її лідера прозвучав тривожний дзвоник: на цих дільницях Володимир Зеленький отримав більше голосів, аніж Петро Порошенко. Для прикладу, у Старосамбірському районі таких дільниць було 28, у Сокальському – 25, у Турківському – 19, у Яворівському – 18, у Жовківському та Сколівському – по 16, у Червонограді – 10.

Майже 816 тисяч мешканців Львівської області віддали 21 квітня голоси лідерові тодішньої партії БПП. Але вже буквально через три місяці на позачергових парламентських виборах підтримка Петра Порошенка на Львівщині зменшилася більш як учетверо. Попри шалену агітацію, нагнітання психозу та маніпулювання патріотичними гаслами, «Європейська Солідарність» посіла лише третє місце.

Із 12 львівських округів лише в одному «ЄС» зайняла першу позицію: у 117 Франківському в. о. пропрезидентська сила аж на 306 голосів випередила партію Вакарчука. У решті таких колись пропорошенківських округів перше місце посіла партія «Слуга народу» (у 8 з 12) та «Голос» (у трьох виборчих округах у місті Львові).

«Європейська Солідарність» висунула своїх кандидатів лише у 5 з 12 мажоритарних округів Львівської області. У 116 виборчому окрузі це був Микола Княжицький, у 119 – Михайло Бондар, у 121 – Михайло Задорожний, у 122 – Ігор Самардак, у 123 – Олег Дуда. За них разом проголосувало лише 64 150 виборців. Цікаво, що фактично стільки ж голосів отримали брати Ярослав та Богдан Дубневичі (62 110), які чітко «відхрестилися» від БПП. Лише в одному мажоритарному окрузі партійний список «Європейської Солідарності» зайняв перше місце, у трьох округах – друге, в семи – третє, а в одному (в Сокальському в. о. №124) – четверте місце.

Такі результати є доволі тривожні для партії Порошенка в контексті майбутніх місцевих виборів. Якщо екстраполювати їх на вибори до обласної ради 2020 року, то з огляду на політичні тенденції та суспільно-економічну ситуацію в країні «ЄС» може і не потрапити до обласного парламенту Львівщини. Виборці чітко продемонстрували, що хочуть бачити в радах молоді обличчя та нові політичні сили.

Усе це змушує старі, так звані постпомаранчеві еліти, які з «Нашої України» перекочували в БПП-«ЄС», шукати місце під новим «політичним сонцем». Партійний «Титанік» Порошенка успішно напоровся на «зелений айсберг» Зеленського. І його остаточна політична загибель, яку невпинно пришвидшують «слуги народу», Коломойський і невгамовний та ображений Андрій Портнов – це лише питання часу.

У системі нових українських політичних координат, де понад 350 парламентаріїв і більшість партій виступають за євроатлантичний вибір, партії експрезидента складно претендувати на унікальність. Тому клінічна смерть «Європейської Солідарності» Петра Порошенка для всіх без винятку політологів та політиків є доконаним фактом. Попри красиві гасла, партія, замкнувшись сама в собі, залишилася без підтримки донорів та молодих еліт. Та й стратегічні партнери України Сполучені Штати та Євросоюз звикли грати з переможцями, а не аутсайдерами.

Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news