Перший етап виходу з карантину – як перший етап аналізу, підсумків і висновків. Які саме найважливіші для Наталі Тимчій, очільниці львівського осередку ВО «Батьківщина»?

Життя людини. Здоров’я, цінність якого неможливо замінити нічим. І те, що наша медична система в край поганому стані, стало поштовхом до того, що уся громадськість мусила перебудувати своє існування на боротьбу за виживання. Друге – «Що робити і як жити, коли з приводу карантину, ти втратив роботу». Відчуття повернення в важкі і нестабільні 90-ті роки… Коли ти не знаєш – що буде завтра, за що будеш купувати їжу, що загалом тебе чекає? Третє – загальний страх: що чекає країну? Економічна криза, яку ми ще тільки но починаємо пізнавати.

Пані Наталю, яке Ваше бачення – як можна пережити її і знайти правильний вихід із ситуації?

Однозначно треба говорити про загальнодержавний підхід. Самостійно місто не зможе вийти з короновірусної кризи. І треба приготуватися до того, що вихід із цього стану буде довгим і важким. Особливу увагу нам потрібно приділити підприємцям. Кредитування і звільнення від податків. Соціальна підтримка для незахищених верств населення. На це все потрібні колосальні кошти, які влада в Києві не знає, де взяти, як і те, як стабілізувати країну після кризи і забезпечити подальший розвиток. Потреба у наданні траншу від МВФ змусив прийняти багато непопулярних законів, зокрема, закон про землю, банківський закон. І ми не можемо передбачити – а які ще умови будуть нам висунуті Міжнародним Валютним Фондом завтра. Отож, підтримати малий та середній бізнес – це головне. Допомогти з орендою і кредитами під 3-5 відсотків, а ще краще – під півтора. Залучити кошти наших закордонних інвесторів, провести переговори з містами-партнерами, і не забувати, що Європейський союз завжди був б лояльний до міст прикордонної зони.

Непродумана політика щодо виходу з кризи відчувається щораз помітніше. Ми відкриваємо крамниці і ринки, але не відновлюємо транспортне сполучення. Львів’яни відчувають великі проблеми із добиранням на роботу і з роботи додому. Люди ходять пішки з Рясне-2, і, звісно, обурюються: лише сидячі місця, усі не можуть скористатися послугами автобусів. Загалом, усе більше і більше зростає соціальне незадоволення. Щодо голодних бунтів ще не впевнена, але соціальні бунти прокотяться хвилею по усій країні. Ми вже побачили перші – акції протестів підприємців, які були дуже рішучо налаштовані. Поки вони не переросли в масові лише тому, що ще діють карантинні норми. З червня вони можуть перерости у багатолюдні. Якщо не буде гарантований довіз працюючих людей, якщо не буде забезпечені основні потреби населення.

Наступне питання – місцеперебування дошкільнят тих батьків, які виходять зараз на роботу. Точна дата відкриття дитсадків – все ще «висить у повітрі». А чи відкриються приватні – ми не знаємо взагалі. Витримали вони цю двомісячну кризу чи ні? Ми ще не знаємо. А саме вони забезпечували місцями тих малят, на котрих не вистачає державних садочків.

Туристичний бізнес – лежить. Недоотримання в бюджет – очевидно…

Ця криза нам показала ще й загальнолюдські переоцінки: найважливішими знову виявилися головні професії людства.

· Так, вічні цінності – незмінні. Основні професії в житті – це лікар, який рятує наше життя ( на жаль, за копійки ), це – пекар, який готує нам хліб насущний, і це – вчителі та викладачі, які зробили усе можливе, аби наші діти продовжували навчання. Наскільки складно було швидко перепрофілюватися на онлайн навчання, втримувати увагу дітей, які не в класі перед тобою, встигнути відповісти кожному у чаті, батькам у вайбері, потім перевірити усе домашнє і так – кожен день. А батьки – у свою чергу – зрозуміли, як непросто втримати увагу в навчанні у сучасних дітей, як важко бути завжди в доброму гуморі і бадьорому настрою за ту мізерну зарплатню, котру отримує вчитель сьогодні…

Оголена проблема: люди, від яких залежить наше життя – працюють за копійки…

Так! Ми вже бачили страйки лікарів, котрі не отримали обіцяних премій… зараз обласна рада та міська рада виділяють кошти на підтримку, страхування медиків та їх преміювання, адже Київ не надав обіцяних коштів у повному обсязі. Але мова йде про усіх медичних працівників. Працівники швидкої допомоги, педіатри, сімейні лікарі… Усі вони в безперервному контакті з людьми, які потенційно можуть бути хворими на коронавірус. Масове тестування у нас так і не розпочалося. І вже кілька днів хворим, які йдуть на планові операції, студентам і всім пацієнтам із скеруванням від сімейних лікарів відмовляють у тестуванні, пропонують робити тести в приватних лабораторіях, звідки люди мають взяти ці кошти в час кризи і де обіцяне масове тестування? Що це за політика обласної адміністрації?

Але медики хоча б мають тепер шанс отримати премії і надбавки, вони поки – у центрі уваги. А вчителі так і залишаться недооціненими?

Дистанційне навчання – провалилося. Це не тільки загальні висновки, це – моє особисте спостереження, як мами другокласника. Навчання в Zoom чи Google-класі ч отримування завдання через соцмережі - не можуть замінити навчання за повноцінною шкільною системою. А що найголовніше – і я це казала з самого початку – наші діти були поставлені в нерівні, несправедливі умови. Не кожна родина має можливість забезпечити свою дитину онлайн навчанням – когось нема комп’ютера, в когось – інтернета чи планшета. Ви знаєте, під час карантину наша організація відвідала чимало родин, які живуть у скруті. Там немає елементарного – як мають вчитися діти з таких сімей? Зараз це визнає сама в.о. міністерки охорони здоров’я пані Мандзій : Так, онлайн розділив наших дітей. З вересня ми будемо знову проходити увесь матеріал – за шкільними лавами.

Вчителі лише на перший погляд менше працювали цієї весни. Насправді, їм довелося за лічені дні опанувати нові методи і принципи навчання. Їм потрібно було бути прикутими до моніторів і відповідати на безперервні дзвінки батьків і дітей. Неймовірне моральне навантаження, а потім ти розумієш, що все – надарма і з вересня знову потрібно з тим самим класом розпочинати усе з початку. Наша партійна організація і я завжди казали: вчительська праця – має бути однією з найпрестижніших у державі. І насамперед має бути політика Освітня, а вже потім – все решта. Тому що саме освітньою політикою ми закладаємо наше майбутнє. Це світовий тренд – ставка на освіту та науку!

Карантин підняв на поверхню ще одну тему – тему соціальної системи.

Повна криза. Функції соціального захисту взяли на себе громадські організації і волонтери, котрі самі шукали меценатів і благодійників. Ми бачили наших сусідів, які перебували за межею бідності, і які не мають допомоги від держави. Обіцяну тисячу пенсіонери отримали аж наприкінці квітня. А як бути усім іншим? Тим, хто має дітей, але втратив зараз роботу і не має чим їх годувати? А багатодітні родини? Ми бачили, що міськрада оголосила допомогу на п’ятий тиждень і назвала номер гарячої лінії. Ми також телефонували на цю Гарячу Лінію і з’ясували, що допомогу може отримати лише зовсім одинока людина. Якщо у вашій родині хоча б два члени сім’ї – то вже ні: ці люди мають дати собі раду самі. Виживати самотужки. Тисячі людей опинились залишеними напризволяще. І це показало, що соціальні служби, які під час епідемії мали б обдзвонювати, з’ясовувати, виявляти і допомагати – не впоралися зі своєю основною місією. А хто згадав про безхатченків, які раніше могли прийти по допомогу чи їжу до церкви, а, як відомо, хмари зачинені на час карантину? Незрозуміло. Але найгірше – родини з дітьми. Цей прошарок постраждав найбільше. І держава не вирішили цієї проблеми досі. Наша соціальна служба потребує повної цілісною вседержавної реорганізації.

Соціальний працівник і соціальна служба загалом має бути гарантією для громадянина допомоги держави в разі кризи.