logo
15/04
04/04
28/03
14/03
11/03
09/03
06/03
05/03
08/02
24/01
23/01
02/01
17/12
2 ...

Капітан Юрій Дрозд: «Після важкого поранення продовжую службу у РТЦК і тримаю «фронт» у тилу»

23-10-2023 08:465120

Капітан Юрій Дрозд: «Після важкого поранення продовжую службу у РТЦК і тримаю «фронт» у тилу»
Фото: iphotoart_studio

Юрій Дрозд до повномасштабного російського вторгнення працював приватним підприємцем: надавав послуги з виготовлення та встановлення пам’ятників. У перші дні війни прийшов у військкомат. Пройшов бойове хрещення у боях на сході, був поранений. Сьогодні продовжує службу у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки у рідному Червонограді.

У 2017 році Юрій Олександрович виготовив меморіальний гранітний комплекс Героїв Небесної Сотні та Героїв російсько-української війни. Завдяки таланту його рук з’явився пам’ятник Степанові Бандері, пам’ятник загиблим шахтарям, пам’ятник воїнам другої світової війни. Він має багато нагород та подяк за особистий внесок в облаштуванні міста Червонограда.

Мобілізувався відразу на другий день війни. Каже, що коли розпочалась війна не зміг бути осторонь та в першу чергу думав про захист своєї сім’ї, дітей, батьків та свого дому.

«На початку повномасштабного вторгнення я добровільно прийшов в РТЦК та СП. Мав звання лейтенанта, то був призначений на посаду командира взводу роти охорони Червоноградського територіального центру. З часом був переведений у 24 бригаду. Служив командиром стрілецького взводу у стрілецькій роті. Наш стрілецький батальйон формувався на базі всіх військкоматів. Пройшовши навчання у Верблянах, поїхали на Лисичанський напрямок. У Вовчеярівці відбулися перші важкі бої», – розповідає Юрій Дрозд.

Він отримав поранення в голову: вогневе ураження в область обличчя, контузія. Багато хлопців також були поранені. Каже, що чудом вдалося відступити. Рани перемотав американським скотчем у лісі. Трохи відстав та добирався до своїх самостійно.

«Якось добрався до Лисичанського заводу. Червень, спека, зайшов на завод, частина якого вже була обстріляна «Градом». Дуже хотілось пити. Слава богу, знайшов там дві пляшки води та жменю цукерок. Це було щастя. Пішов далі, трохи орієнтувався на території та дійшов до позицій 10 бригади, яка мене й евакуювала. Завезли в Краматорськ, там було дуже багато моїх хлопців, з різними ступенями поранень. Хірург півтори години зшивав мій ніс, щоб добре його сформувати. Шкода, що я не запам’ятав його імені, бо був у шоковому стані, але я щиро та назавжди буду йому вдячний. Після лікування я знову повернувся в стрій», – ділиться спогадами Юрій Дрозд.

Їх підрозділ з Черкас перевели на Запорізький напрямок, потім під Миколаїв. Отримав чергове поранення.

«Мене знову евакуювали. Але патріотичний дух і бажання бути корисним спонукали до активності, до допомоги, до служби своєму народу, не зважаючи на поранення та стан здоров’я. І це не пафосні слова, а мої життєві переконання. Після довгого лікування мене перевели до Червоноградського РТЦК та СП. Дослужився вже до звання капітана. Якось дивно і прикро навіть, що в суспільстві наразі існує думка, що в ТЦК служать ті хто просто відсиджуються. Насправді всіх придатних давно перевели в бойові частини. Сюди повернули людей після поранень, які пройшли складний шлях. 90% роти охорони – це військовослужбовці, які перенесли контузії, поранення, зі слабким здоров’ям. А люди, які переховуються, сидять на диванах в теплому домі, зневажливо поводяться з нами, часто ображають. Але захист та оборона своєї держави – це справа кожного громадянина своєї країни. Військові постійно наражаються на необґрунтовану критику, розповсюдження різних фейків. Хоча у нас є немало людей з різними групами інвалідності, але займаються важкою роботою, кладуть бруківку наприклад, щоб заробити грошей. Важко працювати вони можуть, а захищати свою землю ні. І виходить, що в нас купа людей з обмеженнями, ухилянтів і в тилу багато хто просто зневажає працю військових, хоча самі нічого не зробили для країни. У нас в різних структурах працюють здорові й спортивні хлопці, отримують премії, але в тилу. Люди мають мало інформації про реальний стан справ. Ситуація в Ізраїлі показує, що кожен рано чи пізно в той чи інший спосіб буде змушений взяти зброю до рук і стати на захист своєї батьківщини. І щоб більше бути готовим до цих викликів, то треба йти воювати, набиратися досвіду, а не по місту ходити та дезінформацію розповсюджувати. Всім так шкода загиблих, тих хто в окопах, в полоні, але це тільки слова. Бо на фронті хлопці втомлюються, є поранені, потрібно їх міняти, допомагати, а не шкодувати сидячи в теплих оселях. Без підтримки тилу війну не виграти!», – наголошує капітан Юрій Дрозд.

Розмовляла Катерина Лем