logo
15/04
04/04
28/03
14/03
11/03
09/03
06/03
05/03
08/02
24/01
23/01
02/01
17/12
2 ...

Таки звершилось! США поки що відмовили Україні у фінансовій підтримці

17-11-2023 14:022679

Таки звершилось! США поки що відмовили Україні у фінансовій підтримці

Спочатку західні медіа, а згодом і вітчизняні ЗМІ повідомили погану новину для України, яку очікувало невелике коло опозиційних українських аналітиків. І навпаки: провладні політологи традиційно бештали республіканців загалом, а так званих трампістів зокрема, і заспокоювали, що «крутий папа Байден все порішає» на користь України.

Палата представників США схвалила законопроєкт Майка Джонсона (спікера-республіканця, трампіста і «ворога України»), стосовно бюджетного фінансування понад чотирьох мільйонів американських чиновників із метою запобігти шатдауну, однак без надання коштів для фінансової допомоги Україні та Ізраїлю. «За» проєкт ненависного в Україні трампіста проголосували 336 конгресменів, а «проти» – 95. При цьому (о, яке диво!) проти бажання Байдена стати індивідуальним посередником у розподілі $61 мільярда для України солідарно виступили 127 республіканців та 209 демократів. На цьому цікавому факті не загострюють уваги вітчизняні експерти, фальшиво звинувачуючи у цьому виключно невелике гроно так званих трампістів, облудно спотворюючи своєю олжею політичне бачення громадян України. 

Сенат США також схвалив законопроєкт спікера Майка Джонсона, після чого його скерували у Білий Дім для підпису Джо Байдену, який бундючно нахвалявся, що не підпише документ, якщо у його розпорядження не передадуть кошти для України. Може і не підписувати. Але опісля політично «кульгава качка» Байден зашкутильгає вже на обидві ноги. Не виключено, що зашкутильгає відразу у відставку. Демократичній партії США аж ніяк не потрібна втрата політичного рейтингу напередодні президентських виборів через задерикуваті політичні амбіції демократа Байдена.  

Суттєва більшість, як сказано вище, українських аналітиків, політичних експертів та лідерів суспільної думки підтримують вимоги Джо Байдена та всіляко дискредитують виключно республіканців, замовчуючи про аналогічну налаштованість у цьому питанні понад половини демократів. 

Як хрестоматійний приклад візьмемо українську зростаючу політичну зірку Миколу Давидюка, який називає себе політологом, youtube-блогером і письменником (написав дві книги). Був у широкому світі, набував знань у Harvard Kennedy school та навіть увійшов до списку «Громадян Нового часу». Щоправда за суб'єктивною версією видання «Новоє время» (власником якого є прем'єр-міністр Чехії Томаш Фіала, представник у ЄС фінансових інтересів знаного спекулянта Джорджа Сороса), але все ж.  

Доцільно сказати кілька слів про Harvard Kennedy school, де сформували політичний кругозір Миколи Давидюка. Цю школу заснували у 1936 році на пожертву в розмірі тогочасних 2 млн доларів. Пожертвування отримали від конгресмена Луція Літтавера, єврея-емігранта з Литви, республіканця, п'ятиразового конгресмена від штату Нью-Йорк і контрабандиста, засудженого лише до шести місяців в'язниці з огляду на його дотичність до законодавчої діяльності. 

Згодом патронат над Harvard Kennedy school перехопили демократи, які почали насаджувати в США антикапіталістичні соціалістичні ідеї побудови суспільства, починаючи від часів президента-демократа Гаррі Трумена. Про людське око Трумен звільнив кількох федеральних службовців, які не бажали відмовитись від своїх публічних комуністичних поглядів, проте жорство засуджував тих американців, які надто доскіпливо ставились до американських комуністів. 

Згодом Harvard Kennedy school присвоїли почесне ім'я Джона Кеннеді, ще одного президента-демократа, який загравав із СРСР і, як кажуть, взяв у Микити Хрущова кошти для своїх повторних перевиборів. Імовірно, що провладна група добропорядних американців не змогла стерпіти такої міжнародної ганьби, отож і  усунула демократа Кеннеді із політичної шахівниці.  

Harvard Kennedy school й до сьогодні перебуває під патронатом Демократичної партії США, де готує відповідних фахівців із продемократичними політичними поглядами. Чи насправді ці погляди демократичні − тема для іншої публікації. 

Ось у такому навчальному закладі формувався світогляд нашого відносно юного політолога Миколи Давидюка. Звідси і його нетерпимість до республіканців та суб'єктивне сприйняття політичних подій, що не завжди суголосне з реаліями. 

Так, наприклад, 1 листопада 2023 року на своєму youtube-каналі Микола Давидюк бравурно озвучив панегірик у честь президента Байдена, якого ніжно назвав «папою». Політолог надривно виголосив майже 10-хвилинну ораторію:  

− Давайте поговоримо про те, що Джозеф Байден дуже жорстко вписався за виділення фінансової підтримки для України. Причому настільки жорстко, що поставив ультиматум і республіканцям-трампістам, і самому Конгресу, і сказав, що може навіть не підписати видачу грошей Ізраїлю, якщо там не буде України. Що буде з нашою фінансовою допомогою, про це є інсайди із моїх політичних та дипломатичних джерел (sic!). Байден демонструє лідерство, причому дуже таке серйозне лідерство, бо намагається переграти новообраного спікера-трампіста. [...] Ну і тоді спікер буде виглядати достатньо слабким і непрокачаним, раз він не зміг домовитись із президентом. [...] Так, це може призвести до певних проблем, але загалом президент Байден демонструє, хто в домі папа. І ось такий папа якраз таки грюкнув по столі і сказав: «Ні, без України нічого не буде». Нам така позиція відверто всім подобається, тому що ми − українці, і ми любимо, коли багато-хто в світі проявляє оцей справжній український дух.  

Справжній «український дух» Байдена, це у чому і коли? Коли Байден зняв санкції Трампа і дозволив путіну продовжити будівництво «Північного потоку»? Чи коли запевнив, начхавши на Будапештський меморандум, що НАТО не вступиться за Україну і не буде фізично захищати її територіальну цілісність? Чи коли сказав, що для цілковитого щастя путін може прихопити собі трішки українських територій? Чи коли наказав американському посольству покинути Київ та змусив до цього інші іноземні посольства, сказавши путіну: «Іди і візьми собі Київ, він вільний від нашої присутності». Чи може 14 лютого 2014 року, коли у вашингтонському кафе зустрілись Байден, його син і мільярдерка Батуріна, дружина покійного мера Москви Лужкова і «гаманця» путіна? Відомо, що того дня Батуріна переказала на банківський рахунок Хантера Байдена 3,5 мільйона доларів вочевидь із нагоди свята Святого Валентина. А вже 18 лютого путін сміливо почав анексію Криму, знаючи, що ні Барак Обама, ні Джо Байден, ні Джон Керрі не будуть осуджувати Кремль, адже «все схвачено, за все заплачено». 

Після ораторії гарвардського політолога минуло небагато часу. Аж ось 15 листопада ошелешений Микола Давидюк впав у розпач. Всі вище згадані авторитетні інсайди від політичних і дипломатичних джерел зіграли із ним злий жарт − вони виявились недостовірними. Байден вже став не таким і всесильним «папою», кулаками по столі не грюкав, до спікера-трампіста не задирався і не бундючився. Байден здувся, наче пробите автомобільне коло, і сумирно промимрив, шо відразу підпише законопроєкт ненависного трампіста Майка Джонсока, як тільки його схвалить Сенат.  

Микола Давидюк дійшов несподіваного й виваженого висновку:  

− Боротьба у США не просто за бюджет чи за гроші. Насправді боротьба йде за одну важливу історію − це останній бюджет, який приймають перед президентськими виборами в Сполучених Штатах. Тому ось такий накал і, власне, такі речі відбуваються. Що нам треба робити в цій ситуації? Просто прикрутити, а можливо, навіть, і просто вирвати корупційний краник, щоби до нас не було питань. 

Так прикрутити чи вирвати корупційний краник? Бо, як кажуть у Львові, у цьому суттєва різниця. 

Політолог Микола Давидюк не говорить усієї правди. Можемо припустити, що не знає її, хоча це дуже сумнівно, бо читає той самий Інтернет. Суть боротьби за 61 мільярд української допомоги у тому, що республіканці хочуть ліквідувати корупційні апетити демократичної адміністрації Білого Дому. Про це написано у відкритому листі каліфорнійського республіканця Майка Гарсії. У скороченому варіанті його можна прочитати на сайті Суспільного. Хоча краще читати в оригіналі, бо Суспільне не переклало кілька важливих моментів. Зокрема те, що Байден більше не отримає для фінансування України «чисті чеки», в які раніше сам вписував потрібні йому цифри і не доповідав виборцям про використання цих коштів. Тепер він буде звітувати перед Конгресом за кожний отриманий долар американських платників податків та за спосіб використання цих коштів. Буде звітувати разом із президентом Зеленським.  

У 2022 році із загальної фінансової допомоги для України зникло $4 мільярди в той час, коли суровікін будував лінію оборони. Тоді ці кошти вкрай були потрібні Україні. У 2023 році знову зникло $6,2 мільярди, проте в Конгресі вже були республіканці, які швидко відшукали пропажу.  

Станом на сьогодні, зі зазначеної суми $6,2 мільярда, Байден ще має $5,3 мільярда українських грошей, на які він вгніздився наче собака на сіно та не передає їх Україні. Республіканці не розуміють, навіщо адміністрації Білого Дому потрібні мільярди, якщо половина штату Аризона заставлена законсервованою справною військовою технікою? Лише 4-6% із цієї машинерії достатньо, щоби вибити рашистів із України і дійти до Москви.  

Однак Байденові потрібні долари, долари і ще раз долари. Як писав Саймон Шустер, інформаційний маніпулятор від «The Washington Post»: «Крадуть, наче в останній день». А може і справді незабаром для Байдена настане останній день, настане ще до президентських перевиборів. Насувається завершення його політичної кар'єри, гряде момент звіту за отримані сумнівні кошти від Китаю, Казахстану, Московії, України (компанія «Burisma Holdings»), країн Латинської Америки. Посідаючи важливі державні посади, спритний Байден іще епізодично виконував місію лобіста іноземних інтересів на політичному полі США. 

Микола Давидюк не розкаже про ознаки такого своєрідного американського лобізму, який вони, американці, в Україні чомусь називають корупцією. Не розкаже й про інші пікантності із життя Джезефа Байдена періоду його сенаторства від штату Делавер. Наприклад, про незрозуміле зростання добробуту родини Байденів після 1973 року, тобто його першої поїздки в СРСР. Або як Джо Байден став суттєво забезпеченим після 1979 року, коли домігся, щоби президент-демократ Джиммі Картер підписав із Брежнєвим договір «SALT-II» (ОСО-2). Молодий Джо Байден став дуже корисним подарунком для Москви, яка на той час вже практично фінансово вичерпалась у процесі ядерної гонки озброєнь зі США. Завдяки імовірно корисливим старанням цього спритного делаверського політикана розпад СРСР був пригальмований у часі та просторі. 

Не розкаже Микола Давидюк, чому ані в Білому Домі, ані на Банковій так і не відповіли на республіканські 12 пунктів запиту стосовно перспектив війни в Україні та необхідних обсягів військової технічної допомоги, щоби отримати цей бажаний $61 мільярд. Миколу Давилюка виховали у демократичній Harvard Kennedy school. Вірогідно, він так і буде довірливо переконаний, що зазначені мільярди потрібні Байдену, аж до останнього долара, виключно для української перемоги над рашистами. І не тільки буде вірити, а ще й активно буде переконувати українське суспільство у цій американській псевдодемократичній химері. 

Ярослав Левків