logo
07/11
22/10
18/10
08/10
01/10
30/09
27/09
19/09
12/09
04/09
03/09
02/09
29/08
2 ...

Як у Львові судді рейдерам допомагають, або Феміда ля комедія

15-05-2019

Як у Львові судді рейдерам допомагають, або Феміда ля комедія

Коли знайомі правники чують цю історію, то кажуть, що такого не може бути, бо просто не може бути ніколи! Епопея з дивним перетворенням прохідної кімнати в 3-кімнатному особнячку й господарської будівлі, сараю, на окремі самостійні житлові об’єкти нерухомості стане в майбутньому навчальним кейсом юридичних факультетів не лише України, а й Європи, оскільки внаслідок численних суддівських несвідомих, а можливо, і свідомих помилок призвела до захоплення приватної власності.

Але про все за порядком. Дійовими особами цієї історії з одного боку є судді, працівники БТІ та Личаківської райадміністрації, родичі та друзі кримінальних авторитетів і депутатів, поліцейські та приватні охоронні фірми. А з іншого – тендітна жінка, педагог Марина Троценко-Ренке. Її прапрапрадід, голландський генерал Ренке будував на Балтиці флот. Одружився з українкою. Можливо, ця прибалтійська впертість і дає пані Марині сил 16 років відстоювати справедливість в українських судах. Інші, знаючи нашу систему, давно махнули б рукою.

Коли в родині непорозуміння, то, жартома кажучи, «квартирне питання» людей або до могили, або до суду приводить. Уже далекого 1993 року тесть Марини Троценко, пан Володимир Троценко, маючи 71 рік, одружився з на 40 років молодшою жінкою. Як кажуть, любов сліпа. Але коли в дідуся є ставок, і млинок, і вишневенький садок, то молодиці вже не бачать віку свого судженого. Пан Володимир мав і садок, і гарний особнячок з господарськими будівлями в престижному районі Львова – на вул. О. Теліги, 6. Але він вирішив, що в особняку йому з молодою дружиною буде затяжко жити, тому подарував його своєму синові, залишивши собі 1/5 частки. А сам перебрався у квартиру невістки, що на вул. Калнишевського, 14. Договір дарування 4/5 частин будинку з відповідною частиною господарських будівель було офіційно складено в державного нотаріуса та зареєстровано у Львівському міжміському БТІ. Договір посвідчено для обміну частини будинку на квартиру в будинку №14 на вул. Калнишевського.

І жили собі тато із сином окремо й мирно, аж раптом 2001 року чоловік пані Марини Олег Троценко випадково дізнався, що сарай на їхньому подвір’ї дивом перетворився на житловий будинок, і, за розпорядженням Личаківської райадміністрації м. Львова, йому присвоєно окрему поштову адресу: вул. О. Теліги, 6-а! Ба більше, на сарай видано свідоцтво на право власності, і його продано від імені 82-річного Володимира Троценка таким собі «торговим агентом» Мельником Ростиславом Івановичем панові Рікоті Юрію Миколайовичу.

Звичайно, Олег Троценко звернувся до найсправедливішого у світі українського суду з позовом щодо скасування всіх цих незаконних, на його думку, а в майбутньому і на думку виконавчого комітету ЛМР, оборудок. І найсправедливіший у світі український суд виніс найсправедливіше рішення – скасувати два незаконні свідоцтва на право власності: на житловий будинок №6-а (площею 22 кв. м сарай «В») та на 1/5 частину будинку №6 Троценко Володимиру.

Як виявилося потім, ще 1996 року Володимиру Троценку в БТІ якось зробили новий технічний паспорт на будинок №6, зазначивши замість сараю «В» другий житловий будинок А-1 площею 22 кв. м, що в ньому є всі комунікації та навіть туалет, ванна й кухня. Згодом виготовили кілька технічних паспортів і на сам об’єкт 6-а та приписали земельну ділянку площею 600 кв. м, яку виділяли для будівництва основного будинку №6 ще 1959 року. У відділі приватизації державного житлового фонду Личаківської райадміністрації він отримав свідоцтво на право власності на будинок №6-а, тобто на сарай.

Так-от, суд Олег Троценко виграв за два засідання, але в проміжку між районним та апеляційним судами сарай було продано Рікоті Ю.М., причому при накладеному арешті на будинковолодіння. Апеляційний суд у зв’язку з появою нового власника повертає справу на новий розгляд. Але в неї втручається неперевершена фантазія тодішнього голови Личаківського райсуду Гирича С.В. Він відмовляє Олегові Троценку в задоволенні позову про скасування свідоцтв на право власності за безпідставністю 2004 року. Натомість за зустрічним позовом визнає недійсним договір дарування 4/5 частини будинку №6 з відповідною часткою господарських будівель на вул. О. Теліги, а визнає дійсним договір дарування приміщень цього будинку, що становлять 4/5 частини будинку. В такий спосіб, на думку судді, через 11 років після дарування Володимир Троценко стає власником прохідної кімнати (площею 18,4 м кв.) та трьох сараїв: сараю «Б», сараю «В», сараю «Г», що становили 1/5 частину будинковолодіння. Це рішення суду було виконано, відбулася реєстрація прав власності, та ба, фактично цим рішенням суддя Гирич С.В. змінив власника сараїв – тимчасових господарських споруд, що завжди обслуговують основний будинок та належать у рівних частках господарям.

Тим часом громадянин Мельник Р.І. від імені Володимира Троценка замовляє технічну документацію на приватизацію земельної ділянки на вул. О. Теліги без відома сина, що стільки років обслуговує будинок, сплачує земельний податок та всі комунальні рахунки, вкладає фінанси й сили в ремонти родинного будинку. Земельну ділянку площею 825 кв. м раптом продають Рікоті Ю.М., причому разом з великим шматом комунальної землі поза відведеною територією для будівництва будинку №6. І тут гряде Помаранчева революція. В день перемоги Помаранчевої революції суддя Гирич, що працює в найсправедливішому українському суді виносить найсправедливіше судове рішення, яким визнає недійсною ухвалу ЛМР щодо передачі у власність Володимиру Троценку земельної ділянки площею 825 кв. м, державний акт на право власності на земельну ділянку та договір купівлі-продажу земельної ділянки Рікоті Ю.М., посвідчений нотаріусом Пелех О.З.

Цікаво, що суддя визнає ці оборудки незаконними саме з підстав порушених прав СПІВВЛАСНИКА БУДИНКОВОЛОДІННЯ Олега Троценка. УВАГА! В цьому рішенні від 29.12.2004 року вказано (!!!), що суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані докази, задовольняє позов з таких підстав: У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ ВСТАНОВЛЕНО, ЩО ПОЗИВАЧ ТРОЦЕНКО О.В. та його батько, відповідач Троценко В.Г. БУЛИ СПІВВЛАСНИКАМИ БУДИНКОВОЛОДІННЯ НА ВУЛ. О. ТЕЛІГИ, 6 у м. ЛЬВОВІ… ТОМУ СУД ВВАЖАЄ, ЩО МІСЬКОЮ РАДОЮ ПІД ЧАС ОФОРМЛЕННЯ РІШЕННЯ ПРО ПЕРЕДАЧУ СПІРНОЇ ДІЛЯНКИ У ВЛАСНІСТЬ ВІДПОВІДАЧУ ТРОЦЕНКУ В.Г. грубо порушено вимоги ст.ст. 116, 118 ЗК України, оскільки без згоди позивача як співвласника будинковолодіння №6 на вул. О. Теліги в м. Львові, без окремого рішення вилучено частину ділянки, яка перебуває в спірному користуванні обох співвласників будинку, документи про межі земельних ділянок оформлено без згоди позивача. Також ділянку площею 64 кв. м передано в сервітутне користування Троценка В.Г. та Троценка О.В. ЯК СПІВВЛАСНИКІВ БУДИНКОВОЛОДІННЯ №№6 та 6-а на вул. О. Теліги в м. Львові, без згоди позивача, що суперечить ст. 100 ЗК України.

За фактом підробки документів та їхнього використання ще 2004 року було відкрито кримінальну справу, проведено безліч технічно-будівельних експертиз та почеркознавчу, що встановила підробку підписів і Володимира, й Олега Троценків у заяві про перерозподіл ідеальних часток. Встановили, що сарай є господарською будівлею і не може бути житловим будинком, а кімната в будинку №6 є прохідною та складовою частиною будинку і не може бути окремим об’єктом нерухомості, але віз і нині там, оскільки фактично слідство співпрацює з організованою групою, що чинить рейдерство.

У лютому 2005 року Володимир Троценко раптово міняє свою прохідну кімнату (18,4 м кв.) на набір м’яких меблів «Хіларі». У протоколі допиту прокурору він повідомляє, що до нього «… додому приїхав торговий агент Мельник Р.І. і сказав, що треба поїхати до нотаріуса і поміняти належну мені 1/5 частину будинку на меблі «Хіларі». Я запитав, чому треба поміняти будинок на меблі. Мельник відповів, що так треба, тому що продати не можна. Я сказав Мельнику Р., що меблі мені не потрібні, а Мельник Р. сказав, що меблів він мені не дасть, а дасть гроші в сумі 2000 доларів США. 28.05.2005 року я разом з Мельником поїхали до нотаріуса, де я підписав. Договір міни мені вголос зачитали, але суті договору я не зрозумів».

Мовою правників такий договір міни називається удаваним. Й уклали його з однією метою: фактично приховати договір купівлі-продажу 1/5 частини будинку на вул. Теліги, 6. Такий ґешефт з 83-річним дідусем здійснив Роман Лозинський (рідний брат уже покійного відомого львівського кримінального авторитета). Суддя С. Гирич вирішив відмовити Олегу Троценку в переважному праві викупу 1/5 частини будинку за договором міни на набір меблів, визнав право власності Лозинського Р.С. на приміщення кімнати та вселити його. А це прохідна кімната будинку – вітальня 3-кімнатного будиночка. У такий спосіб частка будинку трансформувалася в конкретне приміщення кімнати, і лише 2013 року її зареєстрував державний реєстратор міського управління юстиції Живко М.О. як окремий об’єкт нерухомості. Але з цього моменту й починаються подальші перипетії навколо будинку.

Звичайно, читач засумнівається в логіці таких оборудок. Бо навіщо дідусеві міняти кімнату в рідній хаті, де живуть його внуки та син, на якийсь меблевий гарнітур вартістю 7400 грн! Враховуючи тодішній курс долара, квадратний метр кімнати в особняку обійшовся колишньому власнику меблевого гарнітура, що складався з двоспального ліжка та двох фотелів, десь у 80 доларів США. Ще й сарай за 7098 грн у придачу!

Олег Троценко, відповідно до чинного законодавства, мав привілейоване право на купівлю 1/5 частки. Але Феміда в цій ситуації виявилася сліпа, глуха й німа одночасно. Ба більше, суддя Гирич С.В., не зважаючи на те, що не було договору міни конкретних приміщень, а існував реально договір міни частки, виносить унікальне рішення: визнає договір міни частини будинку на меблевий гарнітур удаваним, тоді визнає вказану угоду договором купівлі-продажу вже не частини будинку, а приміщення кімнати та визнає за Романом Лозинським право власності на приміщення кімнати, пишучи далі в рішенні: «Вселити Лозинського Романа Степановича у приміщення кімнати пл. 18,4 кв. м, що знаходиться в будинку №6 по вул. Теліги в м. Львові». Фактично маємо тут фальсифікацію суддею назви правочину.

Поки тривають судові засідання, у віці 86 років помирає Володимир Троценко. За рік перед тим він разом із сином подає кілька спільних позовів і дає пані Марині доручення від його імені представляти інтереси в судах та інших органах влади. За словами Володимира Троценка, він не отримав ні грошей, ні меблів від шахрайських оборудок. Чоловік лишає листи, в яких ідеться про те, що 1993 року він дарував сину майно – 4/5 частини будинку з відповідною частиною господарських будівель в обмін на квартиру. Його молода дружина залишається з квартирою на Калнишевського й «бонусами» за продані сараї та кімнату свого чоловіка. Життя в неї вдалося!

Але тривають війни на вул. О. Теліги, 6. Сарай уже перепродано Троценко-Рікота-Марушкевич-Лозинський-Фречка Анастасія Ярославівна. 2014 року від імені Романа Лозинського «торговий агент» Мельник Р.І. продає сарай по половині громадянці Фречці Анастасії Ярославівні, що працює юристом у міській раді Винників, а прохідну кімнату в будинку – громадянці Маріні Фречці, матері Анастасії, вже як окремий об’єкт нерухомості.

Спочатку суддя Гирич С.І. 2004 року позбавив Олега Троценка права на частину господарських будівель та без єдиного дозвільного документа визнав сарай житловим будинком, потім 2006-го позбавив його права на викуп 1/5 частки родинного будинку, тоді суддя Леньо С.І. 2018 року творчо переробила вже виконане рішення 2004-го пана Гирича!

2016 року Маріна Фречка подає позов до Олега Троценка про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їхніх обтяжень (майно Олега Троценка законно зареєстровано за рішенням судді Гирича С.В. від 01.07.2004 року як спільна часткова власність – 4/5 будинку), внесення змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки в реєстрі фігурує право власності на частку в розмірі 1/5 на Лозинського Р.С. Не описуватимемо перебігу всього цього судового засідання, але 01.03.2018 р. суддя Личаківського районного суду м. Львова С. Леньо вирішила: «Внести зміни в запис у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про об’єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1102566946101 – будинок житловою площею 51,2 кв. м. адреса – Львівська область, м. Львів, вул. Теліги О., будинок 6, замінивши в пункті «Об’єкт нерухомого майна» слово «будинок» на словосполучення «приміщення 1-2 (коридор) 5,0 кв. м, 1-3 (кухня) 6,8 кв. м, 1-5 (кімната) 17,4 кв. м, 1-6 (кімната) 15,4 кв. м, 1-1 (коридор) 8,5 кв. м, 1-4 (сходова клітка) 1,8 кв. м, підвальні службові приміщення 19,2 кв. м та 11,8 кв. м, об’єкт житлової нерухомості: «Так», в пункті «площа» словосполучення «житлова площа (кв. м) 51,2» замінити на словосполучення «загальна площа (кв. м) 85,9, житлова площа (кв. м) 32,8».

У такий спосіб суддя вирішила взагалі позбавити Олега Троценка права власності на 4/5 частини родинного будинку. Суддя своїм рішенням фактично узаконила як окремі об’єкти нерухомого майна 8 приміщень! За словами державних реєстраторів та керівників відповідних служб, такі об’єкти не підлягають законній державній реєстрації. Але апеляція попереду!

Як виявилося згодом, адвокат Мартиневич О.А., не маючи належних повноважень на вчинення дій від імені Лозинського Р.С. щодо реєстрації права власності останнього на приміщення кімнати 1-1 площею 18,4 кв. м у будинку на вул. О. Теліги, підробив для подальшого використання копію нечинного та неіснуючого станом на 15 липня 2013 року паспорта Лозинського Р.С. від 1997 року (на той час Лозинський Р.С. мав інший паспорт від 2013 року), вчинивши на ньому запис «Згідно з оригіналом 15.07.2013 року» та скріпивши його своїм підписом, тобто скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 358 КК України. Також він використав цю копію паспорта для подання заяви від імені Лозинського Р.С. державному реєстратору про державну реєстрацію права власності на приміщення кімнати 1-1, тобто скоїв злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України. До речі, з відповідною заявою про кримінальне правопорушення Олег Троценко звернувся до ВП Личаківського району, однак у внесенні в ЄРДР йому було відмовлено. Про яку реформу і захист законних інтересів та прав громадян тут можна говорити?! Але то вже хай пан міністр Аваков розбирається з начальником Личаківського ВП ГУНП у Львівській області Р. Макогоном, на ім’я якого було написано відповідну заяву (повідомлення) про кримінальне правопорушення.

У лютому 2017 року судові виконавці за підтримки приватної охоронної фірми «Аутпост» вибили шибу в цій злощасній прохідній кімнаті, яку Олег Троценко втратив у рейдерський спосіб.

Кілька десятків людей у формі, увірвавшись на приватну територію, охороняли кількох майстрів, які замуровували дверні прорізи, що з’єднували прохідну кімнату – вітальню в будинку – з іншими кімнатами та кухнею, виламували прохід із саду в кімнату. Там колись були балконні двері у вітальню, чим і скористалися фахівці від Феміди, щоб визнати частину будинку приміщенням. Це справжня імітація виділення прохідної кімнати в окремий об’єкт нерухомості. Мотивація дій правоохоронців: новий власник мусить мати доступ до своєї кімнати-приміщення, а також потрібно було захистити рішення судді Гирича С.В. «іменем України».

Абсурдність цієї ситуації зашкалює, але пояснення суддівської поведінки просте: занадто ласий шматок ділянки на вул. Теліги, 6. І дехто поклав око на гарненький будинок із немалою присадибною ділянкою. Тут запросто міг би вирости багатоквартирний будинок, вартістю в мільйони доларів. Тому й розігрують цю багатоходову операцію зі шлюбом, продажем дідусем своїх часток та нарешті перетворенням будинку садибного типу на приміщення. Як розповідає Марина Троценко, наприкінці життя тесть усвідомив, у яку халепу потрапив, але нічого вдіяти вже не міг, оскільки опинився без власності, яку, за намовлянням невідомих осіб, продав стороннім людям.

Але найшла коса на камінь. Не сподівались аферисти, що родина педагога та доцента медуніверситету 16 років чинитиме такий упертий опір нахабному заволодінню їхнім майном. Вони навіть пропонували Троценкам домовитися «по-доброму». Проте їхні умови більше скидалися на добровільну здачу ділянки із символічною компенсацією, ніж на нормальне ділове партнерство.

Є в цій справі провадження щодо фальсифікації підписів і підробки документів, але поки слідчі свідомо (чи несвідомо) затягують досудові розслідування, суди виносять рішення. Прикро в цій історії також і те, що судді фактично на «підтанцьовці» в аферистів. Сліпа Феміда розігрує комедію за гроші кримінальних авторитетів? І все це діється у Львові, який разом з усією країною на чолі з Президентом Порошенком мчить до правової та демократичної Європи. І поки одні піаряться, родина Троценків і далі відстоює законність та свої права.

Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news

Р.S. Марина Троценко – заступник голови Литовського товариства у Львові, керівник литовської недільної школи, немало зробила для популяризації культури Литви в Україні. Для захисту її прав та прав її сім’ї втрутився Надзвичайний та Поважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс. Родина Троценків дякує Послу за увагу та допомогу.

Львів: 11° C
24.46
26.94