У зверненні, зокрема, сказано: «Живемо в час, який попри воєнне лихоліття, спричинене зовнішньою агресією, позначений викликами внутрішнього суспільного буття. Відповіддю на ці виклики може бути тільки позитивна трансформація всього суспільно-державного організму шляхом виважених реформ.

Ми, єпископат Української Греко-Католицької Церкви в Україні, відчуваємо свій християнський і громадянський обов’язок дбати про спільне благо нашого народу і не відсторонюватися від його проблем. Злободенною темою в нашій країні є аграрна реформа, особливо її частина, що стосується ринку земель сільськогосподарського призначення».

На думку єпископів, моральними нормами для проведення аграрної реформи є такі принципи:

Згідно з Божественним Одкровенням земля є даром Божим для людства в цілості. Вона має універсальне призначення і дарована Всевишнім для спільного блага всіх людей. Всяке володіння людиною землею є відносним і підпорядковане цій первинній волі Бога Творця. Тож людина є лише управителем Божих дарів і не може їх ексклюзивно привласнити. У притчі про робітників у винограднику (пор. Євангеліє від Матея, 21, 33 46) читаємо про сумну долю тих, хто захотів вповні привласнити її, тому псалмоспівець каже, що земля і вся її повнота є Господньою (пор. Пс. 24, 1).
У правовому суспільстві має бути справедливий розподіл землі між людьми, які всі є рівними за гідністю перед Богом і рівноправними у своїй країні.
З огляду на своє універсальне призначення земля не може вважатися товаром нарівні з іншими продуктами праці й діяльності людини. Земля не є цільовим об’єктом ринку. Це не просто товар, який призначений для продажу чи накопичення.
Цінність землі не може бути визначена її комерційною відносною вартістю. З цього випливає традиційне для українців почуття відповідальності господаря за ту землю, на якій він працює. Жахіття Голодомору показали, що український селянин дуже міцно пов’язаний зі своєю землею, бо захищав своє право на неї навіть ціною власного життя. Лихо комуністичної колективізації глибоко зранило українську культуру господарювання на рідній землі. Тож наше спільне завдання відновити цю культуру. Селянин має відчути себе повноправним господарем на своїй землі. Він повинен мати право і обов’язок нею управляти, і ніхто не може його цього позбавити: ані новітні економічні обставини, ані політична доцільність. Це відповідальне господарювання на своїй землі є необхідне для забезпечення спільного блага українського народу: його державності та добробуту. Така культура праці на землі може убезпечити її від хижацької, нищівної експлуатації, яка створює небезпеку перетворити наші унікальні родючі чорноземи на пустелю.

«Відповідно до цих засад, аграрна реформа, метою якої має бути формування високої культури та етики господаря, становлення та розвиток сільських територій і громад, повинна базуватися на верховенстві права та принципах сталості, прозорості, справедливості та всеосяжності. Не можна сегментарно запроваджувати ринок земельних угідь, не здійснивши цілісного та системного реформування всього аграрного комплексу, відповідних підготувань і змін у пов’язаних із ним супутніх сферах народного господарства: правосудді, фінансово-економічній системі, екології, державній безпеці та ін.

Ми всі розуміємо, що аграрна реформа є потрібною. Проте слід пам’ятати, що вона має слугувати справедливому розподілу землі та всебічному розвитку українського села. «Справедливий розподіл землі є основним питанням, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах, які нещодавно вийшли з колективістських чи колоніальних систем. У сільській місцевості можливість стати власником землі через механізми ринку праці й кредитного ринку – необхідна умова доступу до інших благ і послуг. Ця можливість становить не тільки ефективний засіб охорони навколишнього середовища, а й створює систему соціальної безпеки, яку можна реалізувати й у країнах зі слабкою адміністративною структурою», читаємо в п. 180 Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви. Тому не можна дозволяти створювати надмірні земельні володіння – латифундії які, за вченням Церкви, є нелегітимними самі в собі, бо дозволяють окремим особам концентрувати у своїх руках великі масиви землі. Сучасні латифундисти намагатимуться скористатися убогістю селян, пропонуючи їм «швидкі гроші» за їхню землю, позбавивши їх доступу до цієї землі, тобто реальної власності на неї. Такий оманливий порятунок селян від знедолення прирікає їх на тривалу недолю», – відзначають в УГКЦ.

Єпископи наголошують, що безумовно, не можна безкінечно продовжувати мораторію на впровадження цивілізованого ринку землі, та не можна його запроваджувати поспіхом, без належного підготування і без використання перевіреного світовою практикою арсеналу механізмів та інструментів, спрямованих на недопущення загроз, які б стали фатальними для України як держави.

«Звертаємося до державної влади України з проханням не пришвидшувати штучно земельну реформу, а підійти ґрунтовно до цього надзвичайно важливого питання і вирішувати його комплексно задля ефективного використання земельних ресурсів нашої країни та формування високої культури й етики господаря. Адже, як було сказано вище, поспіх і неналежна підготовка до здійснення аграрної реформи несе в собі небезпеку державності України і може призвести до катастрофічної втрати землі, яку український народ відчуватиме на собі впродовж століть», – наголошують єпископи УГКЦ.

Leopolis.news