logo
12/12
02/12
07/11
22/10
18/10
08/10
01/10
30/09
27/09
19/09
12/09
04/09
03/09
02/09
2 ...

Вакарчук, його «Голос», олігархи та федералізація України

30-05-2019

Вакарчук, його «Голос», олігархи та федералізація України
Фото: rudenko.kiev.ua

Великий запит на нові обличчя та приклад появи в топі української політики колишнього актора-коміка Володимира Зеленського стимулювали до активної участі в парламентських виборах і популярного співака Святослава Вакарчука, який, попри новостворений імідж, є доволі неоднозначним дебютантом на політичній шахівниці. 

Редакція Leopolis.news вирішила «покопатися» в політичній історії нового-старого політика та пригадати своїм читачам її часом контраверсійні моменти.

«Чесний» шоу-бізнес

Відомий музикант Святослав Вакарчук давно висловлював свої політичні амбіції й активно коментував політичні події країни, співаючи політичних пісень, таких як «Веселі, брате, часи настали», в яких критикував результати Помаранчевої революції, та виступаючи з політичними лекціями перед молоддю. Декілька років тому Славка навіть почали виряджати на роль своєрідної «совісті нації», який сам участі в політиці не бере, але морально-демократичними постами в соцмережах скеровує суспільство на правильний шлях. Основним політичним активом Вакарчука, на противагу корумпованим політикам, вважають «чесно зароблені музичною творчістю гроші», а це вже для багатьох виборців є чималим аргументом, щоб вручити музиканту парламентський мандат законотворця.

На тлі дискредитованих політиків старої формації в українському суспільстві склалась усталена громадська думка автоматичної довіри до популярних знаменитостей, які вирішили піти в політику. Головним їхнім козирем вважають «чесність» і непричетність до політичної корупції та розкрадання бюджету. Саме з цієї причини політиком з найвищим ступенем суспільної довіри 5 років тому був боксер Віталій Кличко, а до Верховної Ради потрапляли співачка Руслана й інші артисти. При тому, що вітчизняні шоу-бізнес і спорт, звідки прийшли ці знаменитості, часто не менш заплямовані та корумповані, ніж політика, хоча про це менше відомо широкій публіці. Суспільство за замовчуванням надає музикантам чи акторам своєрідну «індульгенцію», якщо вони приймають творчі чи кадрові рішення в обмін на гроші. Ні для кого не є секретом, що різноманітні кастинги, які проводять вітчизняні селебрітіз, за рівнем корумпованості могли б перевершити навіть політичні кампанії. Але про таке в нашій країні вголос говорити не прийнято.

Така «творча індульгенція» від українського суспільства стала чи не найвагомішим бонусом і для Славка Вакарчука, якого автоматично вважають незаплямованим, «тому що артист». Хоча видається доволі дивним і наївним, що сина ректора університету українські виборці, які традиційно клянуть вищу школу, вважають взірцем чесності. А якщо врахувати, що батько Святослава ще й був кілька років міністром освіти і науки, то це видається далеко не тим бекграундом, на якому будують імідж та чесний образ «совісті нації». За словами викладачів університету Івана Франка, навчальний заклад свого часу чимало зробив для просування та навіть фінансової підтримки гурту «Океан Ельзи», а дехто навіть класифікував популярного співака як «інфантильного мажора», хоч і, безумовно, талановитого в музиці.

Перша помаранчева проба «голосу»: глевкий млинець і розчарування

Зауважимо, що Святослав Вакарчук, попри своє позиціонування як «нового обличчя», насправді не є таким уже й новим, адже раніше він був народним депутатом і мав особистий невдалий досвід у політиці. У статусі нардепа Вакарчук був із листопада 2007 по грудень 2008 року й за цей час прогуляв 56 з 127 засідань, що становило 44% загальної кількості парламентських сесій. За свою каденцію поп-музикант не зареєстрував жодного законопроекту, не подав жодного депутатського запиту, вніс лише дві поправки, і тільки одну з них було проголосовано – до закону про рекламу тютюнових виробів та алкогольних напоїв. За весь час свого депутатства виконавець лише п’ять разів виступив із трибуни парламенту. Цікаво, що за часів депутатства Святослава як члена владної парламентської фракції відбулося призначення його батька Івана Вакарчука, ректора ЛНУ ім. Івана Франка, на посаду міністра освіти. До речі, останній упродовж майже двох з половиною років роботи на посаді очільника міністерства так і не оголосив конкурсу на вакантну посаду ректора Франкового університету. Мабуть, притримував для себе. До речі, варто нагадати багатьом і той факт, що 1999 року Іван Вакарчук був довіреною особою Леоніда Кучми на президентських виборах.

Через рік після «важкої» роботи в парламенті Славко вирішив покинути Раду, обґрунтувавши своє рішення такими словами: «Політичне життя країни звузилося до безжальної боротьби за владу. Її жертвами стають не лише моральні принципи, а й національні інтереси, про які так часто говорять політики всіх кольорів і таборів. За таких умов єдиний шлях бути собою – це піти». Усвідомивши, що політика – це боротьба за владу (що, зрештою, визначили ще мислителі Стародавньої Греції та Китаю, це описано в будь-якому політологічному словнику), музикант з парламентським мандатом вирішив припинити власну боротьбу, яку декларував, ідучи на вибори. А 2018 року під час своєї лекції в Харкові Святослав Вакарчук доволі оригінально окреслив своє ставлення до політики: «Я побачив, як у Верховній Раді стають солоним огірком, хоча я був свіжим огірком. І я виліз звідти, поки мене не засолило. Тому вважаю, що, як свіжий огірок, я можу зробити більше».

«Голосний» проект олігархів та дідуся Кучми?

Найбільш далекоглядні олігархи, такі як Пінчук та Коломойський, уже усвідомили власну непривабливість для електорату та зрозуміли, що не варто самим тяжко працювати в політиці. Натомість значно ефективніше, залишаючись у тіні, створити образ такого собі «чесного кандидата-реформатора» й «нового обличчя», надати йому медійну підтримку, розкрутити на своїх телеканалах та профінансувати йому виборчу кампанію – і їхній бізнес успішно множитиметься та процвітатиме.

З огляду на неодноразові факти співпраці та активної комунікації музиканта Вакарчука з модернізованим проєвропейським олігархом Віктором Пінчуком, Славка почали вважати черговим проектом Пінчука, який, починаючи з 2011 року, регулярно запрошує співака на щорічні форуми своєї YES – «Ялтинської європейської стратегії». Про це, зокрема, зазначає політолог Олексій Гарань. При цьому показово, що до 2014 року Вакарчук був на форумах YES винятково як співак, який виконував музичні хіти. Але після Євромайдану Вакарчука почали запрошувати вже як спікера, з політичними лекціями, як представника української громадськості.

У цей період Вакарчук починає активно брати участь у політичних форумах та здійснює візити до США. Причому лідер «Океану Ельзи» не соромився натякати на себе як майбутнього лідера держави. На форумі у вересні торік Вакарчук заявив: «Ми проходимо той же перехідний етап, політичну трансформацію, яку пройшла Америка наприкінці XVIII століття, коли громади, соціальні активісти будували народ, а потім стали провідниками своєї нації».

Однією з найгучніших акцій політичного піару Вакарчука стало оприлюднення інформації про його навчання в Центрі демократії, розвитку та верховенства права у Стенфордському університеті, який називають «програмою підготовки політичних лідерів». Продюсерка Олена Мозгова щодо з цього навіть зазначила, що Вакарчук поїхав до США вчитися на Президента України. Поширення цієї інформації мало б посіяти серед громадян думку, що начебто, прослухавши декілька публічних лекцій у США, український музикант навчився політичних знань управління країною і вже готовий до участі у владі.

За даними різних медіа, політичні амбіції співака опираються на підтримку українського бізнесмена Віктора Пінчука й російського бізнесмена Михайла Фрідмана. А ділове видання «Коментарі» торік навіть вийшло із заголовком «Чи зможе Пінчук «зробити» з Вакарчука президента?», що засвідчує сприйняття Вакарчука як маріонетки олігархів. Принаймні першими ЗМІ, які написали про створення партії Вакарчука «Голос» та висвітлення політичної активності музиканта, були саме ресурси, які входять у медіахолдинг StarLightMedia – власність олігарха Віктора Пінчука, який є зятем Леоніда Кучми. Очевидно, що, маючи імідж «совісті нації» та будучи доволі інфантильною творчою людиною без бійцівських якостей, Славко є ідеальною маріонеткою для олігархів, які легко могли б його використовувати.

Де-факто, в Україні виникла унікальна політична ситуація, в якій олігархи більше не йдуть самі в парламент, а розкручують як нових політичних лідерів на перший погляд непричетних до політики популярних особистостей: Коломойський – актора Зеленського, а Пінчук – Вакарчука. У підсумку, державою й далі керуватимуть олігархи, але зміна облич при владі каналізуватиме народне невдоволення на їхніх ставлеників – співаків та акторів, якими в разі чергової революції не шкода пожертвувати.

Партія подає голос надії

Кажуть, що, побачивши електоральний результат Зеленського, Святослав Вакарчук дуже шкодував за тим, що довго визначався і не взяв участі в президентських виборах. Отож тепер співаку не можна марнувати шансу відновлення своєї політичної кар’єри через участь у дострокових парламентських виборах у липні цього року.

З цієї причини, враховуючи, що дострокові вибори застали співака несподівано, для Вакарчука терміново організували політичну партію, яку замість зразково-демократичної процедури сформували старим олігархічним методом. Керівниця штабу партії музиканта Святослава Вакарчука «Голос» Юлія Клименко заявила, що «часу в нас було небагато і ми можемо не встигнути самотужки зареєструвати свою партію. Тому наші партнери із малого та середнього бізнесу дозволили нам використати свою партію, котру вони зареєстрували у 2015 році, щоб іти на місцеві вибори». Що це була за партія і які це партнери, громадськість так досі й не довідалася. Подібно в нашій країні формувалися всі олігархічні партії та партійні проекти під лідерів: купували якусь дрібну партію, створену раніше, потім перейменовували, а виборцям подавали цю стару політичну страву, приправлену соусом «нової сили» та «нових облич». Хоча оренда чи використання чиєїсь партії є не надто прозорим початком для «чесної та реформаторської» політичної сили.

За останніми соцопитуваннями, новостворену партію Святослава Вакарчука «Голос» готові підтримати близько 4,6% виборців. Отож партія перебуває на межі проходження до парламенту, якщо зуміє мобілізувати за два місяці ще частку електорату. Хоча низка експертів сумнівається в успішності кампанії музиканта. Зокрема, професор політології НаУКМА Олексій Гарань зауважує, що «особистий рейтинг Вакарчука вельми впав. Він занадто довго тягнув зі своїм визначенням під час президентської кампанії, поводився невпевнено і в підсумку втратив велику частину рейтингу».

«Ліберально-реформістська риторика Вакарчука наразі орієнтована на «вузьку нішу інтелігенції, прогресивної молоді, які поділяють базові європейські цінності, але на тлі поміркованої патріотичності та державництва», – зазначає політичний аналітик Марія Золкіна. Однак за цей електорат боротимуться і Блок Петра Порошенка, і «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, і «Батьківщина» харизматичної Юлії Тимошенко, яка веде кампанію з акцентом на економічні реформи й оновлення держави, і «Сила і честь» Ігоря Смешка. «Голос» Вакарчука стане конкурентом і для президентської «Слуги народу», а виборці, які на президентських виборах голосували за «несистемного» кандидата, обиратимуть між співаком та актором. Потенційний електорат партії Вакарчука – Західна і Центральна Україна, і насамперед молоді виборці, що, знову ж таки, становить загрозу електоральним амбіціям «Слуги народу» Зеленського, якого підтримали не лише на Сході, а й на Заході та Центрі.

Вакарчук також орієнтуватиметься на електорат Галичини та львів'ян, позиціонуючи себе представником середовища львівської інтелігенції. Однак виборчі конкуренти на цьому електоральному полі, використовуючи традиційний консерватизм та любов галицьких виборців до львівської автентичності, можуть акцентувати на не львівському походженні Славка та його родини. Адже Святослав народився і тривалий час мешкав у м. Мукачево Закарпатської області, а його родина, зокрема батько, родом з Молдови, з села Братушани, де народився і 8-й прем’єр-міністр України Анатолій Кінах.

Галицькі виборці та націонал-патріотичні сили також можуть згадати Святославу його російськомовну акцію 2014 року, коли він перейшов на російську й закликав інших українців розмовляти російською. А також пропозицію співака того ж року, коли почалася російська диверсійна спецоперація «Русская весна», провести референдум щодо федералізації України та впровадження російської мови як другої державної. Нині Святославу буде складно відхреститися від минулого й пояснити галицьким виборцям мотиви своїх російськомовних симпатій 2014 року.

Водночас для успіху «Голосу» важливо насамперед звідки надходитиме фінансування кампанії та медійні ресурси. Для вирішення цієї проблеми Вакарчуку знадобляться добрі стосунки з олігархом Віктором Пінчуком, який володіє телеканалами ICTV, СТБ та «Новий», що водночас суперечитиме принципам, про які говорить сам співак. Хоча, орієнтуючись на політичну кар’єру, лідер «Океану Ельзи» з музикою й концертами зав’язувати не має наміру навіть після обрання до Верховної Ради. Графіки концертів ОЕ розписано до 20 вересня, причому останній заплановано в Мінську. Це означає, що виконавець не спалює за собою мостів і розглядає варіант, за яким знову може раптово виявити інфантильність і піти з політики, незважаючи на надії виборців, які за нього віддавали голоси.

Валерій МАЙДАНЮК, політолог, для Leopolis.news

Львів: 2° C
23.56
26.24