logo
30/09
18/09
07/09
01/09
29/08
24/08
20/08
17/08
03/08
13/07
10/07
2 ...

Професор Стойко: Дожити до 100 років може кожна людина

31-03-2020 17:213467

Професор Стойко: Дожити до 100 років може кожна людина
Фото: ekoinform.com.ua

Нашим співрозмовником є унікальна людина, якій виповнилося 100 років. Доктор біологічних наук, професор, заввідділу охорони природних екосистем Інституту екології Карпат НАН України (пенсіонер), головний науковий співробітник Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (на 25% ставки), doctor honoris causa цього університету, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), академік Лісівничої академії наук України Степан Михайлович Стойко.

Пане професоре, певно, поставлю класичне запитання: як вам вдалося дожити до такого поважного віку і при цьому залишитися таким активним і працьовитим? У чому ваш особистий секрет довголіття?

Ваше запитання – біологічне, соціальне, екологічне й навіть трошки філософське. Проблема довголіття важлива для кожної людини і, проживши свій вік, я дійшов до висновку, що вона залежить від багатьох причин. Геронтологи й медики виділяють кілька причин, які я мав на увазі на своєму життєвому шляху.

Насамперед, важливе значення має харчування людини. Потрібно вживати вітаміни й мікроелементи, тому що вони необхідні нашому організму. Найбільше вітамінів є в овочах і фруктах, тому потрібно віддавати їм перевагу. Мікроелементів багато в продуктах бджільництва та морському середовищі. У світовий океан стікає вода з усіх континентів із різною геологічною будовою. Тому в ньому присутня вся таблиця хімічних елементів Менделєєва. Відомо, що жителі Японії й Норвегії, які вживають багато морських продуктів, мають вищий показник довголіття, ніж населення країн, де немає морів.

Я також намагався вживати багато морських продуктів. Після того, як захворів на щитовидну залозу, впродовж багатьох років старався перед обідом їсти салат з морської водорості ламінарії, в якій є багато йоду й інших мікроелементів. До речі, вона продавалась у всіх аптеках.

Важливе значення також має спосіб життя. Відомо, що люди, які займаються бджільництвом, живуть набагато довше, ніж, скажімо, працівники вугільних шахт. Тож один із важливих факторів довголіття – режим і спосіб життя.

Важливе значення для довголіття має рухомість. Організм людини та всі його органи еволюційно формувались у русі. Зараз ми працюємо сидячи чи стоячи й мало рухаємося. Тому треба приділити увагу рухові в нашому житті. Я мав щастя багато років працювати в Інституті екології Карпат, і вся моя наукова тематика в літній період була пов’язана з природним середовищем. Тож довелося в силу необхідності бути в динамічному стані. Особливо важливе значення має рухомість організму в похилому віці людини, коли в неї порушена рухомо-опорна система.

Для підтримки довголіття важливими є звички людини. Медики доводять, що куріння шкідливе. Але, попри це, в нашій країні за статистикою 30% людей курять. У молодості я, як і багато моїх друзів, за прикладом старших пробував курити, але, на щастя, не звик до нікотину, від якого важко позбутися. Така моя порада всім молодим і, зокрема, жінкам, які вважають куріння своєрідною модою, а потім звикаються з ним.

Для здоров’я людини важливо відмовитися від зловживання спиртними напоями. Вважаю, склянка вина чи пива корисна для людини, але великі дози алкогольних напоїв шкодять організму. Тому з повагою ставлюся до абстинентів, які не вживають спиртного.

Лікарі-геронтологи наголошують, що старші люди, крім руху, мають займатися розумовою працею, тому що від неї також залежить їхній фізичний стан. Цілком погоджуюся Через це навіть у похилому віці стараюся працювати розумово: пишу наукові статті, беру участь у наукових конференціях.

Серце людини, її нирки й інші внутрішні органи нормально працюватимуть за умови її нормальної ваги. У медиків є формула ваги для різного віку людини, якої потрібно дотримуватися. Тому раджу періодично стежити за своєю вагою й регулювати її шляхом харчування й фізкультури.

На мою думку, є ще один чинник, від якого залежить здоров’я людини, – ритмічність у житті. Нормальний спосіб життя, коли людина 8 годин працює, 8 – віддає сну, а 8 – іншим життєвим справам. Такого життєвого «кредо» намагався дотримуватись на своєму життєвому шляху. Але зізнаюся, що були й випадки, коли не вдавався такий режим, бо були невідкладні життєві справи, які треба було вирішувати.

Але є також важливий біологічний чинник тривалості життям – генотип людини. Довголіття закодоване в її успадкованих генах. У нашій родині батько жив 84 роки, мама – 89 років, деякі родичі – 90-95 років. У мене зараз є брат і дві сестри. Одна сестра має 97 років, друга – 84, а брат – 89 років. Велике значення в житті людини відіграє імунна система її організму, яка знешкоджує вплив негативних чинників (вірусів, патогенних бактерій тощо).

Мій батько був священником, і тому я формувався в релігійному середовищі. Вважаю, що віра також дуже допомагає в житті людини, зокрема, коли вона важко хворіє. Такі біологічні і філософські погляди на стан здоров’я людини й тривалість її життя, якими бажано керуватися.

Родина мого батька була багатодітною, у ній було 8 дітей. Тепер у своєму похилому віці я щасливий, бо не один на цьому світі, нас є четверо. Довгожителі будуть і в майбутньому. Але часто думаю, чи будуть вони щасливими, якщо їхня родина тепер складається з 1-2 дітей. Життєвий рівень сьогодні значно кращий, ніж у минулому. Тому варто задуматися над демографічним питанням, яке стосується планування родини та її родинного щастя.

Проживши настільки насичене життя, пов’язане з науковою й громадською діяльністю, переживши стільки політичних змін на нашому континенті, що можете назвати найбільш пам’ятним для себе, можливо, переломним?

Мені довелося жити в чотирьох країнах. Народився 1920 року, коли Закарпаття належало до Чехословацької республіки. 1938 року внаслідок різних політичних причин вона стала федеративною республікою. На Закарпатті створили Карпатську Україну, яку очолював прем’єр-міністр Августин Волошин. У березні 1939-го Карпатську Україну окупувала Угорщина, і тому юридично до 1945 року я був її громадянином. 1946 р. Закарпаття було приєднано до УРСР, і я став громадянином СРСР. Найкращі мої спогади – з часів, коли була Карпатська Україна. Я був свідком національного відродження та всенародної радості хоч у малій, але незалежній країні.

Якщо порівнювати політичні режими в різних країнах, найбільше мені запам’яталася Чехословаччина. У її складі були Словаччина та Закарпаття, яке мало офіційну назву Підкарпатська Русь. Словаччина й Підкарпатська Русь мали автономію. У них були свої державні адміністрації, державні мови, гімни, прапори, герби, свобода слова й релігії, права людини. У хустській гімназії, де я навчався в 1930-1938 роках, були учні української, угорської, німецької, єврейської національностей. Серед предметів, які викладали, була й релігія (Закон Божий). Релігію викладали окремо греко-католицький, православний, римсько-католицький священники, а для євреїв – рабин. На стільки шанували права людини. До речі, хочу сказати, що релігія мала великий вплив на духовне й моральне виховання молоді. Про це я не одноразово згадував, коли був громадянином СРСР, в якому релігія вважалась «опіумом народу» й де на державному рівні вели антирелігійну пропаганду.

Найбільш пам’ятним і важливим для мене був вибір у житті такої професії, яка мене задовольняла б і завдяки якій я можу бути корисним для суспільства. 1942 року мене як громадянина Угорщини призвали до армії. Служив у кінному артилерійському полку і, до речі, навчився добре їздити верхи. Цей полк був розташований в угорському задунайському краї, недалеко від старовинного міста Печ, в якому був університет. Разом зі мою в полку був закарпатський письменник Семен Панько, ми часто думали над долею українців, які, не маючи власної держави, мусіли служити в чужих арміях. Служба в армії мене не цікавила. Тоді в університетах Угорщини лише на юридичному факультеті було заочне навчання. За тодішніми правилами, хто мав атестат зрілості з гімназії, вступних іспитів до університету не здавав. Скориставшись такою нагодою, я записався на юридичний факультет Печського університету, в якому навчався 4 семестри. Досі пригадую курс римського права, яке з інтересом вивчав протягом першого семестру. Воно є методологічною основою сучасного правосуддя й судової практики в усіх країнах світу. Про античне римське право власності я неодноразово згадував під час колективізації сільського господарства в Закарпатті у перші роки радянської влади.

Після війни перед мною стояло питання продовження навчання на юридичному факультеті Львівського університету. Я народився в закарпатському селі Кричові, моє дитинство минуло серед мальовничих гірських ландшафтів, з якими був органічно пов'язаний. Оскільки юридична справа мене не цікавила, то рішив продовжити навчання у Львові на лісогосподарському факультеті тодішнього Львівського політехнічного інституту, який закінчив 1949 року. Вважаю свій вибір до деякої міри доленосним оскільки все моє творче життя пройшло в гармонії з природою.

Як гадаєте, чи були помилки у вашій науковій праці, і як ви намагалися долати їх?

У житті людини немає прямого шляху оскільки він залежить не лише від неї, а й від тих економічних і соціальних обставин, в яких вона перебуває. Оскільки я жив у різних країнах, то й обставини ці були різні. Проживаючи й навчаючись у Чехословаччині та Угорщині, вивчив чеську й угорську мови, а в класичній гімназії – латинську, що допомагало мені в житті та науковій діяльності. Будучи вже на пенсії, часто думаю над тим, що я зробив добре, а чого не вдалося зробити. Після захисту кандидатської дисертації я п’ять років читав курс ботаніки на лісогосподарському факультеті Львівського лісотехнічного інституту (тепер Національного лісотехнічного університету України) й багато уваги приділяв педагогічній роботі. Недоліком вважаю, що досліджував різні питання: природне поширення дубових і букових лісів у Карпатах; їхнє генеративне й вегетативне відновлення; місцезростання реліктових й ендемічних деревних порід. Лише згодом зосередився на одній проблемі – дослідженні формації дубових лісів усієї карпатської гірської системи, що було основою для написання докторської праці.

Упродовж усього життя ви досліджуєте природні ліси Карпат й аналізуєте їхній екологічний стан. Що відчутно змінилося в них за цей період та які були можливості змін на краще?

Після закінчення Другої світової війни в Україні була складна економічна ситуація. Для відбудови різних галузей економіки потрібно було багато деревини. У Карпатах тоді існувала розгалужена система лісових доріг і були кваліфіковані працівники в лісовому господарстві. Тому почали інтенсивне рубання лісів на великих площах. Вирубували не одну екологічно обґрунтовану лісосіку, а півтори й навіть дві. Гірська частина Карпат розташована у вологій кліматичній зоні, протягом року тут випадає 1000-1500 мм опадів. Гірські ліси мають важливе ґрунтозахисне та водорегулятивне значення. На обезліснених гірських схилах був порушений гідрологічний режим гірських річок. Відтак за несприятливих кліматичних умов у басейнах Тиси, Дністра та їхніх приток почалися небезпечні повені та сельові потоки. Тому з часом було ухвалено державну програму щодо зменшення обсягу вирубки лісів і побудови на річках Карпат спеціальних протиповеневих дамб та інших технічних заходів.

Комітет МАБ ЮНЕСКО зарахував Карпати до 200 найбільш важливих у біогеографічному контексті гірських систем світу. З їхньою територію пов’язане життя 10 різних етносів, вони цікаві і в етнографічному контексті. Для збереження біологічного, екосистемного, ландшафтного різноманіття, а також покращання екологічного балансу Карпат, відділ охорони природних Інституту екології Карпат НАН України обґрунтував створення мережі національних природних парків і лісових резерватів. На сьогодні існують такі парки: Карпатський (50 303 га), Ужанський (39015 га), Синевир (4040 га), Сколівські Бескиди (35261 га) й інші. Спільними зусиллями українських, польських, словацьких учених було створено міжнародний біосферний резерват «Східні Карпати» (208 089 га). Площа всіх заповідних територій тепер становить 10% площі лісів Карпат, що відповідає міжнародним нормам. Вони мають важливе значення для збереження біологічного, ценотичного, ландшафтного різноманіття й підтримання екологічного балансу в карпатській гірській системі

У Карпатському біосферному резерваті та в національних парках Закарпаття збереглись букові праліси на площі понад 27 тис. гектарів. Природні букові ліси охороняються також у Словацьких Карпатах. Комітет МАБ ЮНЕСКО 2007 року включив букові праліси Українських й Словацьких Карпат площею 29 278 гектарів до Списку об’єктів світової природної спадщини. Вони мають важливе значення для збереження природної спадщини Карпатського екорегіону, ренатуралізації трансформованих деревостанів і ведення лісового господарства на природних засадах. 

Які ви дали б рекомендації з вирішення сучасних важливих екологічних проблем в України?

Я визначив би три завдання на території України, які мають важливе значення для сталого соціально й економічного розвитку. Перше завдання – це збереження ґрунтів як незамінного життєвого фактора для країни, в якій є понад 30% чорноземних ґрунтів світу. Згідно з Національною доповідд. про стан навколишнього середовища в Україні, 2015 року частка еродованих земель становила 57,4% з яких 32% зазнають впливу вітрової ерозії, 22% – водної, 3,5% – водної і вітрової.

Унаслідок ерозійних процесів втрачається гумус, який утворювався впродовж століть і є головною запорукою врожайності сільськогосподарських культур За останні 30-40 років його вміст у ґрунтах України знизився. Щорічні втрати у землеробстві становлять понад 9 мільйонів гектарів.!!!!! Тому вважаю, що найважливіше завдання – збереження земельних ресурсів як екологічної основи нашого життя. У степовій і лісостеповій природно-географічних зонах країни важливе екологічне значення мають лісові смуги.

Незважаючи на важку економічну ситуацію у повоєнний період, у 1950-х роках була створена державна програма створення лісозахисних смуг для збереження родючості ґрунтів і протидії суховіям та іншим небезпечним факторам. Згідно з дослідженнями агрономів і лісівників, у підсумку цієї акції у згаданих природних зонах було створено 964 тисячі гектарів лісових смуг. Також на значній площі були заліснені еродовані ділянки та яри.

Після проголошення незалежної України колгоспи як нежиттєздатні господарські системи розпалися, і лісосмуги лишилися без господарів. У мало лісистих місцевостях у лісосмугах почалася самовільна вирубка. На мою думку, важливим завданням є взяти під охорону ці лісосмуги, передати їх держлісгоспам, аби вони зберегли їх і забезпечили подальше виконання важливих захисних функцій.

Важливим екологічним завданням є збереження ресурсів прісних вод і озер. Ця проблема актуальна для всіх країн світу. В Україні найважливіші ресурси прісної води – це Дніпро і Дністер, інші ріки, на базі яких створені величезні водосховища. На жаль, у басейнах цих водосховищ є забруднення хімічними продуктами та відходами із сільськогосподарських угідь. Гідрологічний режим у наших річках порушений і через вирубку лісів у їх басейнах. Тому проблему збереження водних ресурсів треба вирішувати разом із проблемою вирубки лісів, які регулюють гідрологічний режим у басейнах наших водних артерій.

Також важливим для України є збереження лісів на державному рівні. З огляду на положення країни у степовій і лісостеповій природно-географічних зонах, вона мало лісиста. На суходолі нашої планети середня лісистість становить 34%. У західноєвропейських країнах вона коливається в межах 28-30%. В Україні ж лісистість становить лише 17%, наша країна належить до найменш заліснених країн Європи. Тож збільшення лісистості – третя, найбільша економічна й екологічна проблема.

Що скажете про нинішню ситуацію з короновірусом? Це реальна небезпека чи штучна паніка ? Випадкове чи закономірне природне явище?

Я не вірусолог і не мікробіолог, і тому не можу дати фахової відповіді. Наведу лише приклад із початку минулого століття. Після Першої світової війни населення в країнах Європи було ослаблене. 1919 року в Іспанії з’явився грип, який назвали «іспанкою». У той час не було ліків для боротьби з вірусом грипу, тому він поширився дуже швидко. Жертвами Першої світової війни було 10 мільйонів осіб. Оскільки не було вжито відповідних профілактичних заходів, такі ж великі жертви були від іспанки. Як на мене, важливими є дві речі – профілактичні заходи проти коронавірусу та посилення наукових досліджень у боротьбі з ним. На жаль, у бюджетах країн на військові цілі витрачається значно більше коштів, аніж на наукові дослідження для збереження біосфери – основи нашого життєвого середовища. Суспільство має зробити з цього відповідний висновок і переосмислити своє ставлення до біосфери, біогеохімічні основи якої опрацював академік В.І.Вернадский.

На жаль, у сучасному техногенному віці у біосфері відбуваються незворотні екологічні процеси, які можуть бути причиною її дестабілізації та виникнення різних непередбачених явищ, подібних до короновірусу. Для того, щоб показати потенційну небезпеку техногенного впливу на біосферу, наведу кілька фактичних даних.

Згідно з геофізичними дослідженнями, обсяг нашої планети становить 1083 млрд км3.

У Світовому океані, в Маріянській впадині, на глибині 11 033 м живуть плоскі черви й інші організми. Отже, це найглибша частина біосфери. На найвищій на планеті горі Еверест, висота якої 8848 м н.р.м., розташованій у Непалі, є популяції морозостійких лишайників і мохів та деяких птахів. Екологи встановили, що на висотах до 1000 м н.р.м. трапляються живі спори рослин і пилок. Отже, біосфера – це навколоземна оболонка, екологіна ніша якої становить 21 км. ЇЇ оточує озоносфера завтовшки кілька міліметрів, яка захищає живі організми від небезпечних ультрафіолетових променів. За даними ООН, унаслідок руйнування озоносфери у країнах світу буває 100 тисяч нових випадків катаракти очей і 10 тисяч нових випадків раку шкіри. Ультрафіолетові промені можуть діяти і як мутагенний фактор. Унаслідок забруднення атмосфери фреонами й іншими газами відбувається дестабілізація озоносфери, що може негативно позначатись на біосфері.

Ви живете у Львові з 1945 року. Чим для Вас є це місто?

Львів, або як його давно називали, Леополіс – одне з цікавих в історичному контексті міст не лише в Україні, а й у Західній Європі. Комітет МАБ ЮНЕСКО вніс центральну частину Львова до Списку світових пам’яток культури. Львів розвиватиметься далі й лишиться важливим осередком культурного життя України.

100 років – то не маленька цифра. Ви досі займаєтеся науковою працею, виступаєте з доповідями на наукових конференціях про збереження навколишнього середовища. Де берете сили? Скільки маєте послідовників, учнів, тих, хто продовжить вашу справу?

Хочу зазначити, що проблемою збереження навколишнього середовища, а в широкому розумінні охорони біосфери, людина зацікавилась лише у ХХ ст., коли вже сама почала відчувати наслідки техногенного впливу. В ООН було розглянуто міжнародні завдання щодо збереження довкілля як важливої соціально-економічної проблеми. Було правильно констатовано, що ми підходимо до природи лише як до ресурсу, а не як до нашого життєвого середовища. Тому обґрунтованим є завдання збереження біосфери та навколишнього середовища зусиллями всіх країн світу.

Я радий, що у Львові 50 років тому був створений Інститут екології Карпат НАН України, в якому є відділ охорони природних екосистем. Тоді це був єдиний такий відділ в Україні. Нам треба було визначити головний напрям досліджень. Наукове «кредо» відділу було: Природа входить у поняття «Батьківщина», і тому її збереження для нашого й майбутніх поколінь – священний обов’язок. Таким принципом ми керувалися протягом півстоліття. На природоохоронну тематику у відділі було захищено 9 кандидатських і 3 докторські дисертації, а в інших наукових установах – 3 кандидатські дисертації.

Серед важливих природоохоронних завдань тепер вважаю підняття свідомості й відповідальності суспільства щодо збереження природи як нашого життєвого середовища. Пам’ятаймо, що природа та її відновні й невідновні (корисні копалини) ресурси належать не тільки нам, а й нашим наступним поколінням. Від їх збереження й раціонального використання залежить подальший соціально-економічний розвиток України.

Що побажає професор Стойко сучасній молоді?

Це питання доленосне. Після проголошення незалежності Україні виросло нове покоління. Бажаю, аби воно у своїй життєдіяльності усвідомило свою відповідальність і роль у державотвірному процесі та брало приклад із таких відомих особистостей як Іван Франко, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та інші патріоти України.

Розмовляла Ірина Койнова