logo

Площа Петрушевича потребує більш фахового опрацювання | Блог Олександра Яреми

17-04-2020245

Площа Петрушевича потребує більш фахового опрацювання | Блог Олександра Яреми
Фото: prolviv.com

Про площу Петрушевича у Львові можна вести розмову до безконечності. Так як ця площа перебудовувалася, то можна складати легенди.

А насправді. це дійсно історичне місце і відношення до нього має бути особливим, адже площа почала реформуватися ще у XVI столітті за часів Богдана Хмельницького, а трохи пізніше - в часи коронованого польського гетьмана Станіслава Яблоновського, який заложив тут парк, на зразок англійського, і засадив, як згадують історики, тут вісім чотирикутних лип. А потім, на цій площі і в тому парк,у появилися місця для покровителів мистецтв, літній театр і перша крайова рільничо-промислова виставка.
 
Наслідком цієї виставки було заснування крайового банку, художньо-промислової школи. Усе це створило підстави для розвитку культури, піднесення умов рільництва та розвиток промислів.
 
Як засвідчують архівні креслення, тут було дуже цікаво продумане планування площі. Уже пізніше, на зламі століть, зявилася архітектурна споруда спортивно-оздоровчого клубу, який був збудований у 1934-35роках за проектом архітекторів Леопольда Карасінського і Тадеуша Кухара у популярному у міжвоєнній Польщі конструктивістському стилі. Головною спорудою площі був палац ігрових видів спорту з залом для занять  боксом, боротьби та важкої атлетики. Великою популярністю користувався критий басейн.
 
Будинок теперішнього палацу учнівської молоді  був колись як будинок солдата збудований за проектом архітектора Анджея Фридецького, а в 1961 році був перебудований, а згодом у 1985 році під палац культури профтехосвіти.
 
Наріжний будинок між вулицею Зеленою і площею Петрушевича був збудований уже в  радянський час як будинок проектного інституту «ДІПРОСПЕЦАВТОТРАНС». А за цим будинком, вглибині від вул. Зеленої, знаходиться будинок  в якому за Польщі було видавництво гральних карт і літографії «Карпаліт».
 
Як відомо, що на цій видавничій фабриці навіть друкувалися графічні твори відомих наших художників-графіків Олени Кульчицької, Гебус-Баранецької, Караффи-Корбут та ін. За проектами Олени Кульчицької тут навіть друкувались гральні карти з українськими мотивами. В комплексі цієї історичної забудови під номером №22 у 1911-13 роках, на фундаментах палацу Замойських, за проектом Альфреда Захаревича(сина Юліана Захаревича) та Юзефа Сосновського було збудовано будинок, який став приватною учительською семінарією, а згодом приватним загальноосвітнім ліцеєм.
 
Тепер там школа, але оздоблення фасаду, з віднайденими гербами та фресками, потребує максимального його очищення та автентичного збереження, як обємного так і просторового. Не меншої уваги  заслуговує будинок на передньому плані від вулиці Зеленої в якому передбачений вхід до колишньої видавничої фабрики. Між цим будинком і  недовершеним наріжним будинком колишнього проектного інституту, через непродумане, з містобудівельної логіки питання землекористування, виникло ряд об’єктивних застережень, а саме: як об’єднати ці дві будівлі, які б гармонійно вписали довершену забудову у цілісний історично цінний ансамбль.                                                                  
 
 У 2006 році, в управління архітектури і містобудування Львівської міської ради звернулися представники наглядової ради, уже розформованого проектного інституту, з приводу надання дозволу на реконструкцію даної будівлі з можливою надбудовою мансардного поверху.
 
Розуміючи історико-опорну та містобудівну ситуацію, що склалася на даній території і навколо цих історичних пам’яток,  було відхилено ряд поданих на розгляд проектних рішень. Найвагомішим викликом було саме те, як очистити навколо інститутського корпусу і друкарської фабрики «Атлас», захламлену  до жахливого стану територію, і вивільнити її від самовільних надбудов та прибудов.          
 
З цього приводу і зав’язалися дискусії на тему можливої реновації  та регенерації даного середовища. А в цей час, паралельно, вирішувалось і питання забудови рогу на вул.Шухевича – І.Франка. А мені, як архітектору, випало займатися проблемами реставрації будинку №6 на вул.акад.Богомольця, де тепер знаходиться офіс «Центр Європи».
 
На той час мені вдалося проаналізувати усі ці історичні квартали, навколо площі Петрушевича, з яких я мав можливість пізнати високу архітектурну школу у Львові, яка на високому професійному рівні формувала архітектуру справжнього європейського міста. І як не прикро згадувати, що тоді, на містобудівній раді, ми застерігали авторів проекту вставки на розі вул. Шухевича –вуп.ІФранка, що висота будівлі має бути ув’язана з карнизом прилеглого будинку і ні в якому разі не повинна пертися у верх.
 
Не послухалися. Зробили на свій лад, бо в ініціаторів цього проекту, та й  захисників його, було стільки амбіцій, що хоч «греблі гати». Зате тепер  знаємо на чиїй совісті є цей об’єкт. На площі Петрушевича могла бути подібною ситуація, але якось вдалося відвернути це «невігластво».
 
Після надокучливих клопотань з приводу узгодження реконструкції цієї радянської будівлі колишнього проектного інституту, по неприйнятних до розгляду пропозицій, вдалося переконати замовника піти іншим шляхом – шляхом пошуку більше професійної пропозиції до розгляду пропозиції. Було переглянуто величезну кількість аналогів таких рішень у Європі, в цивілізованих країнах, таких як Австрія, Німеччина, Швейцарія та ін.
 
Завдяки такій наполегливості, у пошуках подібного аналогу, мені вдалося навіть зорганізувати поїздку в Швейцарію, де я мав можливість до неї запросити архітектора Олександра Базюка, як майбутнього розробника даного проекту. Поїздка виявилася дуже успішною і, насправді, архітектурно пізнавальною. Швейцарська архітектура для нашого міста є дуже повчальною, бо там немає отієї гегемонії, а все настільки виразно і педантично сформовано, що від насолод, які отримуєш від побаченого, немає меж.
 
Разом, я і Олександр Базюк, оглянувши цікаві архітектурні місця у різних кантонах Швейцарії і найбільше, що нас вразило, це те, що ми побачили у м.Локарно (італійському кантоні). Отам і побачили ми те, що варто б було передбачити ще додатково на нашій площі Петрушевича. Ми побачили благоустрій самої площі і влаштування на ній підземного паркінгу, де над паркінгом красувався унікальний сквер з вишуканим благоустроєм.
 
Те, що пропонується на площі Петрушевича вже нашими архітекторами, та й те що вже і зреалізовано, не може бути схвально прийнятим, бо ця площа потребує більш фахового опрацювання і в першу чергу високопрофесійними спеціалістами в галузі урбаністики, реставрації і архітектури.  Проект, згідно з яким вирішується забудова історичного рогу площі і вулиці ще не довершений, але в задумі архітектора Олександра Базюка він уже є. 
 
Та на перешкоді стають доморощені невігласи і ті, що скупили отой замордований «Атлас» з приватизованими земельними клаптиками і вирішують як має формуватися архітектура історичного Львова. А їм дуже « усердно» допомагають ті, хто мав би бути на сторожі історичного Львова. Добре, що вистачило здорового глузду і не допустили до погодження примітивної вставки між будинком №20 і недовершеним формуванням забудови рогу вул.Зеленої – пл.Петрушевича. А час настав говорити про професійну етику і авторські права. Бо стратити ще одне життя професійного архітектора було б дуже підло.                                       

                                                                  Але не бійся прикрого рядка,        

                                                                   Прозрінь, не бійся, бо вони як ліки. 

                                                                                                  Ліна Костенко

Олександр Ярема,

архітектор,

доцент Львівської  Національної  академії мистецтв