logo
22/06
18/06
17/06
04/06
26/05
20/05
15/05
12/05
08/05
28/04
27/04
18/04
15/04
10/04
2 ...

Володимир Вовк: Якось дивно, що і через Prozorro кошти розділяються між одними і тими ж фірмами

27-04-20201027

Володимир Вовк: Якось дивно, що і через Prozorro кошти розділяються між одними і тими ж фірмами
Фото: Leopolis.news

Місто творять люди. Його обличчя, його атмосферу і його рівень життя. Одних видно одразу: митців, співаків, політичних діячів – вони виступають перед аудиторією і часто роздають інтерв’ю. Інших вкрай рідко. Бо їх праця – доводити до ладу наш побут. Щодня і на кожній вулиці. Отаким господарям чистоти і комфорту, або, як тепер кажуть, – управителям, потрібно нині сказати особливе «Дякую», бо вони працюють без права виходу на карантин. Сьогодні нашим співрозмовником є саме така людина – Володимир Вовк. Молодий, активний, дієвий. Батько і чоловік. Добрий друг і порадник. 

Пане Володимире, як розпочиналася Ваша діяльність у комунальній галузі?

Управляюча компанія – це еволюція, наступний рівень розвитку житлово-експлуатаційних підприємств, як діяли у нас від моменту розпаду СРСР. За останні роки у Львові і в інших містах утворилося декілька приватних компаній-структур, які займаються тим, що працюють у галузі надання житлових послуг та організовують процес надання комунальних послуг. Така ідея – відійти від житлово-комунальної сфери, яка підпорядковується місту, та перенести її на конкурентний приватний ринок,  – прийшла мені до голови набагато швидше, ніж це було врегульовано на законодавчому рівні. У Львові (я на цьому акцентую, бо другу таку компанію ми відкрили і на Закарпатті – в Ужгороді ) ми зареєстрували у 2009 році. На той момент то не був вельми успішний бізнес, тому що свідомість громадян була неготова до цього: якісь хлопці без досвіду щось пропонують. Люди і зараз не готові, але рух вперед відчувається. Люди змінюються і все більше прагнуть стати господарями в себе у будинку і на подвір’ї. Ця ідея зараз стала набагато популярніша.

Чи правда, що у Львові набагато простіше організовувати нові форми господарювання? 

Свідомість львів’ян інакша, ніж у мешканців інших міст. Навіть від сусіднього Закарпаття. Але ментально ми готові, ми показуємо приклад. Психологічно ми дозріваємо швидше. Але з точки зору влади, як закони імплементуються  на місцях – нас не можна ставити в приклад. У тому самому Ужгороді все відбувається швидше і виконується точніше. Я зауважив: Львів завжди шукає якусь свою модель, як саме запровадити в дію певне законодавство. Львівська міська влада розуміє: «ось є закон – потрібно його виконати», але намагається додати до нього своє бачення. І через призму бачення Львівської міської ради цей закон і впроваджується у Львові. В Ужгороді зробили простіше – вони не винаходили велосипед. Вони розглянули закон і зрозуміли: це виглядає так, і згідно з законом треба зробити саме так за конкретні терміни. Вони не додумували і не підтасовували під своє місто. 

Багато скаржаться на неможливість переконати людей. Як вам вдається переконати людей, які дуже часто не дружні і байдужі до свого двору і оточення? 

Початок був справді важкий. Не було ще репутації на ринку. Люди вірять лише тому, що бачать. Спочатку їм треба бачити, що інший будинок вже таке має. У Львові є безліч ком’юніті, де спілкуються голови ОСББ, і це вже працює за принципом рекомендацій і пропозицій. Вони дають запит на інший об’єкт, їздять на наші об’єкти, щоб все побачити на власні очі. 

На початок в основному нашими клієнтами ставали ті, хто були просто у відчаї. От їм здали новобудову , заселили туди людей, віддали ключі і все. Сказали – от живіть і розбирайтеся далі самі, як хочете. Через свою незгуртованість чи необізнаність вони почали шукати компанію, яка б взяла їх під своє крило – підказати, допомогти, зорганізувати для початку роботу. Від безвиході.

Інша категорія – це ті, хто працювали з комунальними підприємствами. Були люди, котрі звикли жити зі своїм ЖЕКом, де вони платили свої три гривні за квадратний метр і отримували набір послуг, не переймаючись їх якістю – прибирає чи не прибирає прибиральниця, він сам біля свого порогу помив і досить. Головне, що вони платили 3 гривні – це було дешево і без зайвого клопоту. Вони жили з такими «рідними» ЖЕКами десятиліттями. Але навіть в таких будинках живуть люди, які мислять по-новому, і їх такий стан речей категорично не влаштовував. Вони були в пошуках альтернативи і кращого.

Чим зручніші ОСББ і управляючі компанії, аніж застарілі ЖЕКи?

Моє пояснення можна поділити на дві частини. Перша – технічна: ми маємо нову матеріально-технічну базу. Ми розуміємо, що є брак коштів в бюджеті, навіть якщо купують деколи новий тракторець, проведений через систему Прозоро, він буде білоруського виробництва, і тому буде постійно ламатися. Ми вільніші, бо не підпадаємо під закон про державні закупівлі, і купуємо те, що вважаємо  доцільним. Новіше і стійкіше. Друге – якість надання послуг і їх частота. Комунпідприємство має графік, наприклад, прибираємо два рази на тиждень, і все. Ми гнучкіші до потреб і до вимог мешканців: якщо вони готові оплатити і потребують 5 разів на тиждень, то буде 5 разів на тиждень. Нам не треба додаткового погодження з містом – всі роботи, які замовлять, будуть виконані. 

Хто в ЖЕКу, той знає – він платить свої 3 грн і вони кудись йдуть в комунальне підприємство і їх доля в принципі невідома. Тобто, квитанцію вони отримали. Як же виглядає це в нас чи в ОСББ? Це окрема юридична особа. Вона має свій окремий  банківський рахунок і там є чітка прозорість. І в кожний момент він може отримати фінансову звітність по усьому. ОСББ може відрегулювати для себе усі фінансові питання. Хочете 50 коп. за метр – будь ласка, якщо ви зможете за таких тарифів обслуговувати свій житловий комплекс. Хочете 10 грн – прошу дуже,  але ви чітко розумієте, що маєте резервний фонд і людину, яка тим керує, і запитати його, скільки грошей залишилось на рахунок і чи маєте ви змогу використати їх для тих потреб чи в місцях, де є потреба в вашому багатоквартирному будинку. І залученість – кожен тепер може впливати. Ми прийняли модель, яка будується на діалозі – не може прийняти рішення лише керуючий компанією, чи лише мешканці. Є виконавець і замовник – контролер. Для того, щоб налагодити цю комунікацію правильно, ми погоджуємо з мешканцями – з кожного під’їзду беремо найініціативнішого мешканця, створюємо таку ініціативну групу. Укладаємо договори і вони відповідають за думку мешканців, яких делегують. Всі розуміють, що  залучені до процесу і впливають на якість.

Ви в цій галузі давно. Як ви оцінюєте рівень ЖКГ у Львові?

Львів – специфічне місто, і великою гордістю, але й проблемою є його історична частина. Мушу зізнатися, як управитель, я не працюю в центрі – в Галицькому районі в мене нема жодного об’єкта. І відверто зізнаюсь – я співчуваю тим комунальним підприємствам, котрі працюють в центрі. З точки зору бізнесу – а управляючі компанії це таки бізнес-структури, які повинні заробляти і мати дохід – обслуговування центру для того, хто наважується там працювати – є проблемним і збитковим. Тому що фонд – старий, він є малоквартирний; площа, з якої збираються гроші – невелика, а проблеми – великі: перекриття, комунікації, дахи – їх терміни експлуатації давно минули. Там потрібні постійні втручання, а щоб їх не робити – капітальні ремонти. Центр є тяжким.  Якщо ж вийти за межі центру, то тут також достатньо проблем в тих будинках, що були збудовані у 80-х та 90-х роках. Найбільша проблема – ліфтове господарство. 25-річний термін експлуатації ліфтів давно минув, в більшій половині будинків дахи протікають, електрична мережа в будинках вкрай зношена, а використання енергоносіїв є зовсім неефективним через низьку енергоефективність будинків.

Чи правильно рухається наша комунальна система – не зовсім. На перший погляд виглядає так, що управляючі компанії незалежно від форми власності – всі  в рівних умовах, хоч фактично – це не так. Риторика Львівської міської ради зводиться до простої речі: хто не вміє заробляти, того треба закрити чи реорганізувати. У Львові пройшло масове скорочення колишніх ЖЕКів.  З позиції бізнесу – правильно, з позиції утримання майна – не зовсім. В Личаківському районі, наприклад, залишилась одна управлінська компанія, що належить місту. Чи можна говорити про ефективність роботи одного управителя на величезному ареалі від вулиці Вашингтона до вулиці Б. Хмельницького? Тут якраз чітко прослідковується бачення міської ради не допустити до ринку ЖКГ когось іншого, крім компаній, що контролюються містом. Якщо оминути ситуацію, що у Львові фактично не був виконаний закон № 417 «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» і не було оголошено прозорого тендеру на управління багатоквартирними будинками, що дало б можливість створити конкурентний ринок, який в свою чергу спричинив би підвищення якості надання послуг та впровадження нових підходів до сфери ЖКГ. Тому усе ж таки вважаю, що говорити про ефективну роботу колишнього ЖЕКу на дійсно великій території, який просто «змінив вивіску» без оновлення матеріально-технічної бази, використовуючи ще радянські підходи, не доводиться. 

Який вихід із такої ситуації?

Я бачу виходом те, що центру і тим управителям, які там працюють, треба допомагати. Центр несе величезне навантаження туристів, які приносять дохід. То варто, як варіант, подумати, аби з цих коштів власне на комунальні потреби того ж центру було виділено достатньо. Ті будиночки і  мешканці отримували б додатковий бонус, хоча б за те, що під їх вікнами кожного дня бігають тисячі людей.

Але є і позитивні моменти. Міська рада впровадила програми співфінансувння робіт по багатоквартирних будинках. Це стосується і дахів, і ліфтового господарства. Наприклад, в Ужгороді такі програми вже працюють давно і працюють досить ефективно. З одного боку місто дає левову частку коштів на проведення ремонтних робіт (деколи аж до 90%), з іншого мешканці також долучаються і це дає їм таке потрібне розуміння того, що утримання спільного майна власників – це їх обов’язок, а не право. І, заплативши власні кошти, вони ретельніше контролюють якість робіт і ставляться до того, що було зроблено вже як до свого, а не до того, що міська влада повинна їм зробити. 

Якщо говорити про ЖКГ загалом – ми все ж таки не найгірші. Коли ви вперше приїжджаєте в місто – на що в перш за все звертаєте увагу? Який гарний газон, тротуар і чи чисто. За цим простим критерієм Львів, не без зауважень, звичайно, але дає собі раду. Знову ж таки, виконавці, а це ті ж самі ЖЕКи (про це ми поговорим трошки згодом) мають застарілу матеріально-технічно базу та ще радянське мислення і підходи до надання цих послуг. Не раз на теренах Facebook можна побачити фото- та відео-матеріали, як прибиральні машини здіймають куряву на усю вулицю просто переміщаючи, а не прибираючи купи піску і пороху від одного бордюру до іншого. І знову ж, тут питання політики протекції міської влади «для своїх».

Є питання щодо того, як саме районні адміністрації та Львівська міська рада робить розподіл коштів житлово-комунального господарства. Наш ринок послуг закритий для сторонніх. Оголошується конкурс через Prozorro і, по ідеї, хто може запропонувати більш привабливу пропозицію, той, відповідно, повинен виконувати роботу. Якщо поглянути на статистику, то створюється враження, що в нас в місті Prozorro працює лише для своїх. Можна взяти будь-яку районну адміністрацію і ви побачите, що на виконання певного типу робіт завжди є один і той самий переможець. Разом з ним в торгах бере участь одна і та ж сама компанія і, по суті, гроші розділяються між одними і тими самими. Простими словами діє принцип – наші гроші для наших підприємств. Такий підхід не створює здорову конкуренцію і, як наслідок, не допускає до ринку інших виконавців, що створило би покращення якості робіт. 

А як проконтролювати?

У нашій державі є чудовий орган – Антимонопольний комітет України, в якому є спеціальна комісія, що займається розслідуванням і контролем того, як відбуваються держзакупівлі. Комісія є дуже перевантажена. Вона отримує безліч скарг з усієї  України. Це вже поставлено на конвеєр. Комісія не може присвятити кожному конкретному питанню достатньо часу і детально усе проаналізувати. І, напевно, десь отам губиться та можливість контролю прозорості.

Але люди говорять і про інші проблеми, зокрема, про неправомірність підняття тарифів. 

Будь-яка ціна має бути економічно виправданою. Відсутність пасажирообліку і введення Е-квитка дало б розуміння про потребу дофінансування. Немає відображення реальної ситуації: чи є економічні підстави збільшувати тариф, чи це забаганка перевізників. Спочатку мали облікувати пасажиропотік і витрати, потім знайти баланс по відношенню до конкретного перевізника, а тоді говорити про підвищення. Дані рішення були прийняті, бо перевізники попросили.

Новий закон про ЖКГ дуже чітко нас поділив: він дав зрозуміти, що таке житлова послуга, а що таке комунальна. Водопостачання – це комунальні послуги. Управляючі фірми чи ОСББ – це житлові послуги. Система оплат також відрізняється: ми отримуємо за житлові послуги, а комунальні підприємства – за комунальні. Мені оцінити їхню систему і як вони рахують, і чи це економічно обґрунтовано, важко. Але тут варто зауважити інші речі. Були громадські слухання в Львівводоканалі. Основним аргументом було те, що потрібно збільшити заробітну плату працівникам. І ні слова про системи і мережі. Ми обслуговуємо мережі в самому будинку, тому я знаю – де що потрібно полагодити і скільки загалом потрібно грошей, щоб утримувати їх в належному стані. Але до точки розмежування між мною і трубами Львівводоканалу є мережа, яка на балансі «Водоканалу», і мережа, яка знаходиться в будинку, за який відповідаю я, є дві великі різниці.  Мережа, яку я обслуговую, в доброму стані, а та, яка йде від «Водоканалу» – в жахливому. В будь-який момент вона прориває, виникають постійно аварійні ситуації, приїжджають, розкопують невелику ямку, ставлять «хомуток» і забивають «колик», засипають назад. Труби в результаті виглядають, як їжачок: усі в тих «коликах». Так от, на тих громадських слуханнях була пропущена тема, що мережа у Львові знаходиться в сумному стані. І якщо ми говоримо про підняття тарифів на водопостачання, варто говорити, що ми будемо використовувати їх на оновлення мережі: зняти з неї аварійність, а також продумати пропускну здатність: діаметри наших треб не передбачені для такого навантаження – кількість підключених будинків збільшується щороку, а труба залишається тією ж. За той час, скільки часу через неї тече вода, вона є з накипом і забруднена, і її діаметр часом сягає 50 см. Заміна труб – це не тільки кількість, це ще й якість води, яка потрапляє до нас в хату. 

Що ще важливого в новому законі ЖКГ?

Новий закон, який вступив в дію у травні минулого року, приділяє багато уваги тому, як мешканці будують свої відносини з житлово-комунальним господарством,  як з прозорим рівноправним бізнесом. І в цій частині він багато уваги приділяє фінансовій прозорості. Тобто, законодавець зрозумів, що скидання грошей в загальний котел – неефективне. Коли мешканець кинув ті пару гривень до загального, але не розуміє – що за них робиться, а є інша ситуація, коли він заплатив гроші і розуміє, який перелік послуг і благоустрій за це отримує, то це і психологічну ситуацію міняє. В такому випадку нарешті видно – що за ці гроші робиться. 

Якщо ти платиш Управляючій компанії, то ти платиш виключно за рішенням загальних зборів мешканців твого будинку. Ти в будь-який момент можеш звернутися і повпливати, як їх використовувати на користь твого будинку. 

Загалом треба зрозуміти – закон новий є, але його реалізація не може відбутися миттєво. Та в будь-якому разі, вже зараз ми бачимо: цей закон має багато нових плюсів. По-перше, все відбувається на договірних відносинах. Є взаємна воля двох сторін, є умови договору, які повинні виконуватися, і найголовніше – є санкції чи зобов’язання з обох сторін, як зі сторони управителя виконувати те, що вказано в договорі, так і зі сторони власника, відповідальність оплачувати те, що виконується. Це дає мотивацію управителю добре працювати, бо він розуміє, що за це отримає гроші, а мешканцю – можливість контролювати і використовувати передбачений в новому законі механізм цього контролю. Чітко виписано – а що ж буде за те, що хтось зі сторін не виконає своїх зобов’язань. Новий закон дуже орієнтує до діалогу. За п’ятибальною шкалою я б оцінив його на 4,8.

Чи змінилася ваша робота з початку карантину?

Наша діяльність тепер поділена на дві частини: те, що ми робимо для мешканців, і те, що ми робимо для своїх працівників. Оскільки ми працюємо в сфері ЖКГ – ми не маємо права на зупинку. Дистанційно нам працювати не вдається. Усіх працівників, присутність яких безпосередньо на робочому місці не є необхідною, зокрема, бухгалтерів, юристів  чи диспетчерів гарячої лінії ми відправили працювати з дому. Усіх решта – намагаємось захистити: ходять з дезінфекторами, видали маски, рукавички тощо. 

Щодо роботи з мешканцями – виконуємо усі розпорядження, дані міським штабом. Централізовано усім будинкам ми купили дезінфікуючі засоби, ними обробляємо і миємо сходи, перила, дверні клямки. Ми придумали маленький лайфхак, як зробити їх загалом менш брудними: ми закупили дозатори, як для мила, заливаємо там дезінфікуючий засіб, і в місцях загального користування, при входах в під’їзд, зазвичай у місці між підходом до ліфта і початком перил на сходах першого поверху, для того, щоб людина ще перед тим, як натисне кнопку ліфта чи доторкнеться до поручнів, могла потерти руки. Дозатори закінчуються швидко, потрібно постійно контролювати їх і наповнювати. Щодо дитячих майданчиків, тут є чітка вказівка – не відвідувати їх. Але ми чудово розуміємо, що все одно хтось не витримує і приходить на гойдалки. Тому краще перестраховуватися. Майданчики мають різне покриття – мити їх щодня було б дуже складно. На тих майданчиках, що є на прибудинковій території будинків, які обслуговуємо, ми протираємо дезінфікуючими засобами поручні гірок і гойдалок – тих місць, до яких торкаються дитячі ручки.  

Карантин – це своєрідне випробування для усіх комунальних служб і приватних компаній з обслуговування. Але це і добра школа. І ми усі повинні зробити з цієї ситуації правильні висновки і навчитися протистояти новим викликам. 

Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news