logo
27/09
26/09
25/09
24/09
23/09
2 ...

Правовий нігілізм львівських чиновників, або Репутаційне фіаско Андрія Садового

18-08-2020 10:38986

Правовий нігілізм львівських чиновників, або Репутаційне фіаско Андрія Садового
Фото: Корупція-Інфо

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв 8 липня 2020 року остаточну постанову в гучній судовій справі №462/5536/16-ц, яку ініціював міський голова Львова Андрій Садовий та його підлеглі. Скасовано ймовірно заангажоване рішення Залізничного районного суду Львова від 1 вересня 2017 року (суддя Андрій Ліуш) та очевидно некомпетентну постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2018 року (судді Андрій Ніткевич, Олена Мельничук, Роман Савуляк). Верховний Суд визнав неправовим вчинком невмотивоване бажання Андрія Садового та його дорадників знищити приватне майно підприємців, які наповнюють міську скарбницю сплаченими податками.

Нагадаємо читачам, що видання Leopolis.news присвятило дві публікації скандальній ініціативі міського голови Львова та його підручних знищити пам’ятку архітектури, яку ще в 1914 році звели на площі біля головного залізничного вокзалу. Ця пам’ятка місцевого містобудування пережила Першу світову війну, Другу світову війну та радянську окупацію, проте правове свавілля міськвиконкому здолати не зуміла. Зі зазначеними публікаціями можна ознайомитись на сайті видання Leopolis.news («МАФ» розбрату на площі Двірцевій [23.01.2020]) та (Вандали сучасного Львова [27.01.2020]).

Заповзятливий позивач

У жовтні 2016 року Львівська міська рада звернулась у Залізничний районний суд Львова з позовом про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності. Позов був скерований до:

● державного реєстратора Львівського міського управління юстиції (далі – державний реєстратор Львівського МУЮ) Туганової Наталії Семенівни;

● приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Майхер Олени Любомирівни;

● приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального кругу Забродської Ольги Степанівни;

● Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Турист» (далі – ТОВ «Фірма Турист»);

● ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Під час обґрунтування позовних вимог Львівська міська рада послалась на таке суб’єктивне бачення виникнення конфлікту. Отже, 4 червня 2015 року державний реєстратор Львівського МУЮ на підставі рішення Господарського суду Львівської області та витягу про реєстрацію права власності від 1 квітня 2010 року №25750644 прийняла рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Фірма Турист» на павільйон-магазин, літера «Б-1», загальною площею 35,3 кв. м, за адресою площа Двірцева, 1.

Далі 3 серпня 2015 року між ТОВ «Фірма Турист» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу вказаного павільйону-магазину. 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила зазначений павільйон-магазин для ОСОБА_2, а  16 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 ідеальної частки павільйону-магазину. 29 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу цієї 1/2 ідеальної частки павільйону-магазину.

Львівська міська рада наполягала, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на павільйон-магазин на підставі:

● рішення Господарського суду Львівської області про визнання права власності на тимчасову споруду, державна реєстрація на яку відповідно до закону не здійснюється;

● скасованого витягу про державну реєстрацію об’єкта.

Отож, наполягав позивач, павільйон-магазин протиправно перебуває у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а відповідно вони порушили право територіальної громади Львова на користування належною громаді земельною ділянкою.

Вірогідно, що з точки зору Андрія Садового та його підлеглих правників, які готували позов у суд, державна реєстрація об’єкта не завжди буває правочинною, а львів’яни ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є представниками територіальної громади Львова. Відтак Львівська міська рада просила Залізничний суд Львова наступне:

● скасувати рішення державного реєстратора Львівського МУЮ Туганової Н. С. від 4 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності №21793022 за ТОВ «Фірма Турист» на павільйон-магазин, літера «Б-1», загальною площею 35,3 кв. м, за адресою площа Двірцева, 1;

● визнати недійсними договори купівлі-продажу павільйону-магазину від 3 серпня 2015 року, від 20 серпня 2015 року, від 16 вересня 2015 року та від 29 квітня 2016 року;

● скасувати рішення приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності на павільйон-магазин;

● зобов’язати ТОВ «Фірма Турист» звільнити цю земельну ділянку, загальною площею 0,014 га, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди та привести земельну ділянку до попереднього стану за власний кошт фірми.

Цікаво було б дізнатись у міського голови, а також в інших учасників цього судового процесу, зокрема у суддів: вони знають, яким був попередній стан цієї земельної ділянки у 1913 році?

Рішенням Залізничного районного суду Львова від 1 вересня 2017 року (суддя Андрій Ліуш) задоволено позов Львівської міської ради до державного реєстратора Львівського МУЮ Туганової Н. С., до ТОВ «Фірма Турист», до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Майхер О. Л., до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Забродської О. С. у частині позовних вимог щодо зобов’язання звільнити земельну ділянку за адресою площа Двірцева, 1.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2018 року (судді Андрій Ніткевич, Олена Мельничук, Роман Савуляк) рішення Залізничного районного суду Львова від 1 вересня 2017 року залишено без змін, підтверджено задоволення позову Львівської міської ради.

Касаційна скарга у Верховний Суд

У червні 2018 року Ярослав Піта, представник ОСОБА_2, звернувся у Верховний Суд із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування у львівських судах норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Залізничного районного суду Львова та постанову Апеляційного суду Львівської області скасувати, а справу скерувати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована адвокатським твердженням, що львівські судді  Андрій Ліуш, Андрій Ніткевич, Олена Мельничук та Роман Савуляк не дослідили, які саме законні права та інтереси Львівської міської ради були порушені договором купівлі-продажу павільйону-магазину, а також судді не з’ясували, яким чином визнання недійсними вказаних договорів відновить майнові інтереси Львівської міської ради. Адвокат зазначив, що позивач обрав неправовий спосіб захисту своїх інтересів, оскільки Львівська міська рада не є учасником зобов’язальних правовідносин із відповідачем. Отож судді Андрій Ліуш, Андрій Ніткевич, Олена Мельничук та Роман Савуляк невірно застосували статтю 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Касаційна скарга мотивована ще і тим фактом, що у львівських судах  не було встановлено, чи територіальна громада Львова, в особі Львівської міської ради, є власником спірної земельної ділянки, а також на якій стадії знаходиться виконання рішення Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2014 року про зобов’язання ТОВ «Фірма Турист» звільнити земельну ділянку та привести її до попереднього стану.

Адвокат Ярослав Піта умотивовано наголосив, що на спірній земельній ділянці розміщена не споруда малої архітектурної форми (МАФ), а капітальна споруда. А тому Львівська міськрада повинна була звернутись до суду з позовом у порядку статті 388 ЦК України, оскільки у даному випадку правовий механізм, передбачений статтями 215, 216 ЦК України, не підлягає застосуванню.

Львівська міськрада не надіслала відзив у Верховний Суд на касаційну скаргу адвоката Ярослава Піти. Можна припустити, що працівники юридичного департаменту Львівської міськради (директорка Гелена Пайонкевич) вирішили не ознайомлювати Верховний Суд зі своєю некомпетентністю у правознавстві, вони зачаїлись.

Юридичний лікбез для Андрія Садового і К

Звернувшись до Залізничного суду Львова з позовом проти підприємців, Львівська міська рада зазначила, що в результаті вчинення оспорюваних правочинів вона позбавлена можливості використовувати належну їй земельну ділянку.

Під час вирішення спору львівські  суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували та не встановили, в який спосіб вчинення оспорюваних правочинів, стосовно яких Львівська міська рада не є стороною, порушує права міської ради.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені в суді у спосіб, який є ефективним. Тобто у спосіб, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та наслідками, спричиненими цими діями.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що спосіб висловлення претензій до підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який обрала Львівська міськрада, не є ефективним способом відновлення начебто порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення у суді недійсності правочину є реституція.

Відповідно скасування державної реєстрації права власності та рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договору щодо відчуження спірного майна не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить начебто порушеного права Львівської міськради, яка не є власником майна, відчуженого за оспорюваними договорами купівлі-продажу.

Постанова Верховного Суду

Розглянувши касаційну скаргу адвоката Ярослава Піти, судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду (Ольга Ступак, Ігор Гулейков, Алла Олійник, Сергій Погрібний і Василь Яремко) у судовій справі №462/5536/16-ц справедливо постановили:

скасувати рішення Залізничного районного суду Львова від 1 вересня 2017 року;

скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2018 року, ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Львівської міської ради про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності до:

● державного реєстратора Львівського міського управління юстиції (далі – державний реєстратор Львівського МУЮ) Туганової Наталії Семенівни;

● приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Майхер Олени Любомирівни;

● приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Забродської Ольги Степанівни;

● Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Турист» (далі – ТОВ «Фірма Турист»);

● ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

стягнути з Львівської міської ради 5339,75 грн на користь ОСОБА_4 – витрати зі сплати судового збору;

стягнути з Львівської міської ради 3445 грн на користь ОСОБА_2 – витрати зі сплати судового збору.

Постанова Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду набула законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Наслідки постанови Верховного Суду

Перший наслідок:  виплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_4, потерпілим від правового свавілля міськради, 8785 гривень. Ця сума буде сплачена із коштів Львівської територіальної громади чи із приватних заощаджень Андрія Садового і солідарно з його підлеглих?

Другий наслідок: відновлення зруйнованого магазину-павільйону. А це понад чотири мільйони гривень. Хто їх оплатить: громада зі своїх податків чи міський голова та його дорадники і виконавці у цій справі?

Третій наслідок: можна припустити, що потерпілі захочуть отримати і моральне відшкодування у гривневому еквіваленті за завдані їм моральні переживання й приниження під час свавільного нищення приватного майна.

Чи погодиться територіальна громада Львова, щоби Андрій Садовий витрачав кошти громади для оплати його правової некомпетентності та ймовірно особистого неприязного ставлення до потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4?

Нагадаємо, що під час руйнування магазину-павільйону на площі Двірцевій при заповзятливому керуванні цим процесом Ірини Маруняк, заступниці міського голови з питань житлово-комунального господарства, у присутності Гелени Пайонкевич, директорки юридичного департаменту Львівської міської ради, та Ірини Джурик, очільниці Залізничної районної адміністрації Львова, із численною когортою її підлеглих, усім цим дійством дистанційно активно керував сам очільник міста. Принаймні із телефонної слухавки Ірини Маруняк долинав голос, схожий на голос міського голови. Евентуально саме тому Ірина Маруняк чинила перешкоду журналістській діяльності: вона нацьковувала на журналіста муніципалів (більше відомих у народі як «ціпаки Садового»), аби ті створювали конфліктну ситуацію й унеможливлювали документування дистанційного керування процедурою нищення приватного майна.

Правовий нігілізм і регіональний пофігізм

Юлія Черняк, суддя Касаційного цивільного суду Верховного Суду, 17 вересня 2018 року ухвалила:

● зупинити дію рішення Залізничного районного суду Львова від 1 вересня 2017 року та постанови Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження у Верховному Суді;

● надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 17 жовтня 2018 року;

● наголосила, що ухвала набула законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

У Львівській міськраді знали про цю ухвалу Верховного Суду, проте демонстративно її не виконали. Андрій Садовий, радіотехнік за освітою, може й не розуміти наслідків такого зловживання у правовому полі України. Але ж Гелена Пайонкевич та Ірина Маруняк начебто мають юридичну освіту, вони повинні були усвідомлювати правові наслідки колективної непокори ухвалі Верховного Суду.

Олег Сорочкін, депутат львівського виборчого округу № 9, правник за фахом, був завчасно повідомлений за місцем праці та депутатської Комісії з питань землекористування Львівської міськради, що на території його округу чиновники міськвиконкому здійснюють правове свавілля, однак проігнорував цей факт. Своєю індиферентністю Олег Сорочкін завдав репутаційної втрати своїй політичній партії «Громадянська позиція», перетворивши її в «Угодовську позицію».

Не перейнялась свавіллям міськвиконкому й решта депутатів Комісії з питань землекористування. Назвемо їх поіменно, щоб виборці знали цих осіб, очевидно випадкових у депутатському корпусі Львова: Юрій Моравецький («Солідарність»), Тарас Кльофа («Самопоміч»), Богдана Зубрицька («Самопоміч»), Андріян Гутник («Свобода»), Ігор Зінкевич («УКРОП»).

Про тріо депутатів із Комісії законності, депутатської діяльності та свободи слова, які мають прямий обов’язок не допускати свавілля львівських чиновників, навіть мова не йде. Очільниця цієї комісії Юлія Гвоздович (від Української Галицької Партії) має адміністративну судимість (частина 2, стаття 172-6 КУпАП), а ще двоє депутатів – Андрій Шевців («Самопоміч») та Андрій Дворакевич («Самопоміч») – відповідно беззастережно відстоюють інтереси свого партійного боса. Депутати Комісії законності, депутатської діяльності та свободи слова не прибули 28 січня 2020 року на площу Двірцеву та не забезпечили верховенства права (практичного застосування ухвали Верховного Суду) в соціумі Львівської територіальної громади.

Із когорти львівських політико-чиновницьких конформістів та правопорушників також доцільно виокремити і Богдана Антощука,  колишнього заступника начальника Залізничного відділу Державної виконавчої служби. Саме Богдан Антощук керував нищенням магазину-павільйону, хоча власники цього об’єкту довели до його відома ухвалу Верховного Суду не вчиняти жодних дій стосовно магазину-павільйону до завершення розгляду цієї судової справи у Верховному Суді.

Цікавий факт. Хмельницький латифундист Богдан Антощук ще у 2018 році був державним виконавцем у Пустомитівському районі. У 2019 році різко пішов у кар’єрну гору – став заступником начальника Залізничного відділу Державної виконавчої служби. А вже 11 лютого 2020 року, через два тижні після незаконного руйнування магазину-павільйону, подав декларацію кандидата на посаду заступника начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. І як не дивно гарантовано отримав цю посаду.

Є припущення, що Богдан Антощук отримав це кар’єрне підвищення саме за те, що вчиняв протиправні дії під патронатом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Адже 24 січня 2020 року на електронну адресу (info@lv.minjust.gov.ua) Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було надіслано повідомлення, що державні службовці Залізничного відділу Державної виконавчої служби міста (начальниця Анна Стасишин) мають твердий намір вчинити протиправні дії.

Нагадаємо, що кримінальна відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, які набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, передбачена ст. 382 Кримінального кодексу України. Таке умисне діяння карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ярослав ЛЕВКІВ, приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news.