logo
28/12
17/12
23/10
15/10
09/10
07/10
06/10
30/09
18/09
07/09
01/09
2 ...

Іван Саган: Або ти твориш своє майбутнє сам, або хтось створить його за тебе

30-09-2020 08:573261

Іван Саган: Або ти твориш своє майбутнє сам, або хтось створить його за тебе

Про те, хто такий сильний лідер, про почуття відповідальності за свої слова та вчинки, про важливість та необхідність навчання і виховання нового, свідомого українського покоління, про становлення особистості та постійну роботу над собою, про громадську та політичну діяльність, спілкувались ми цього місяця із діючим головою Городоцької районної державної адміністрації, громадським діячем, волонтером, активістом, батьком трьох дітей, кандидатом на посаду міського голови Городоцької ОТГ, Іваном Саганом.

Іване Івановичу, сьогодні ви берете активну участь у громадсько-політичному житті Городоччини. Усі знають вас як чинного голову Городоцької райдержадміністрації, активного учасника ГО «Апостольська Чота» та колишнього міського голову Городка. Та все ж, цікаво дізнатись, як проходили ваші дитячо-юнацькі роки, у якому середовищі ви формувались та зростали?

Моє становлення як особистості розпочалось, мабуть у середніх класах. Тоді до мого дідуся часто приходили цікаві люди,  багато із них були у підпіллі. Дід разом із сім’єю був переселений під час операції «Вісла» із села Вапівці, що на відстані 7км від Перемишля. Пам’ятаю,  як одного разу, дідусь познайомив мене з легендарним Дмитром-Грицьком Цяпкою, який був у сотні «Бурлаки». У діда по маминій лінії не було кількох фаланг на пальцях і лише згодом я дізнався, що це внаслідок тортур, які він переніс, оскільки його рідний брат був в УПА. У шкільні роки, десь 8-9 клас, я разом із багатьма однокласниками вступили у Товариство «Галицька Січ». Організовував цей рух тоді Омелян Фостяк, а ми були молодіжним крилом організації. Мали свій однострій, брали участь у різних пам’ятних заходах, їздили на перепоховання упівців в Карпати. 

Я цікавився історією в школі, вона мені подобалась. У старших класах брав участь у олімпіадах. Став переможцем обласної олімпіади з історії, і тому згодом представляв Львівську область на Всеукраїнській олімпіаді. Там зайняв призове місце, що дало мені можливість вступити у будь-який навчальний заклад України на історичний факультет. Я обрав Львівський університет. Там я познайомився із багатьма активними та прогресивними людьми, що стали моїми друзями. Ми цікавилися націоналістичною ідеологією, вивчали історію національно – визвольного руху під кураторством відомого історика Григорія Дем’яна. А у віці 18 років ми всі вступили у Конгрес українських націоналістів. Трохи згодом, утворили окрему львівську сотню сьогодні всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери. Ми активно долучались до всіх процесів, які відбувались і у студентському середовищі, і взагалі, у Львові. Серед моїх друзів сьогодні є багато вже відомих людей, таких як Володимир В’ятрович, Володимир Мороз, Богдан Чума, Володимир Романюк, Микола Посівнич, Андрій Левус, Юрко Юзич, Наталя Тимчій. Хтось зайнявся історією, а хтось – політикою. Та, гадаю, ці студентські роки на історичному факультеті не проминули для нас даремно. 

Після закінчення університету ви почали працювати вчителем історії у Городку. Чи став у нагоді вам як вчителю ваш юнацький досвід роботи у громадських організаціях? 

Так, після університету я пішов працювати у свою рідну школу №2 у Городку. Тоді у районі почала відроджуватись національна скаутська організація «Пласт» і я долучився до цих процесів., склавши пластову присягу і ставши виховником. У  школі утворив два гуртки: один для дівчат, інший – для хлопців. Разом із Володимиром Бобеляком та іншими вчителями ми намагались активізувати життя дітей. Застосовував увесь попередній досвід, намагався вчити, що Пласт – це на все життя, оскільки пластуни теж складають присягу. Будь-яка людина, яка у своєму житті складає присягу чи військову, чи партійну, чи будь-яку іншу, вважаю, має пронести цю присягу через усе життя і дотримуватись її. 

Іване Івановичу, а коли відчули, що пора переходити до більш серйозної справи та почали цікавитись політикою? 

Активна участь у громадсько-політичній сфері передбачає участь у партійному житті. Завжди згадую  слова моєї професорки політології, яка казала: «Не зважаючи чи цікавитеся ви політикою чи ні – все одно вона цікавиться вами. Тому обирайте – бути об’єктом чи суб’єктом політики». Будучи членом КУНу з 1995 року, я активно долучався до процесів, які  відбувались. У нас в районі діють районна та міська організація Конгресу українських націоналістів, певний період я був головою районної організації, з 2010 року донедавна був членом Проводу та Політичної Ради Львівської обласної організації. Хочу зазначити, що на період здійснення владних повноважень, будучи міським головою і зараз призупиняю своє членство у партії для того, щоб бути рівновіддаленим від всіх політичних сил . Вважаю , що керівник має бути центром соціального діалогу, довкола якого об’єднуються представники різних поглядів і позицій задля реалізації спільної мети.

У період Помаранчевої революції я був заступником керівника районного штабу В.Ющенка у Городоцькому районі. Після революції,  у 2005 році, я став заступником голови Городоцької районної державної адміністрації. Саме тоді почалась моя кар’єра службовця. В 2006 році я взяв участь у виборах міського голови і переміг. Став міським головою Городка. В той же час я  вступив до Національної академії державного управління при Президентові України, щоби здобути окремий фах. Також пройшов відбір в Українську школу політичних студій,  мав можливість навчатись за програмами обміну у Франції, США, Польщі. Після роботи на посаді міського голови, я працював на керівних посадах у кількох структурних підрозділах Львівської ОДА. 

Протягом останніх 30 років наших державотворчих процесів ми є свідками жорсткої боротьби фінансово-олігархічних груп, політичних команд за владу. Зміна влади супроводжується обвинуваченнями, поливаннями брудом, критикою особистостей. Це все трансформується на суспільство. Сусід з сусідом, дискутуючи про політику. стають ворогами. Градус ненависті росте, замість боротьби ідей, підходів, концепцій ллється бруд, поширюється злість і зневіра. І це все на тлі російсько-української війни, яка у будь-який момент може розгорітися по всьому периметру, крім західного напрямку. Як історик знаю чим закінчилися різні підходи до будівництва держави і брак зусиль до компромісу сто років тому. Хто не робить уроків з історії – для того вона повторюється. Тому я ніколи не буду стояти збоку і дивитися, що відбувається у мої державі. З цієї причини минулого літа я вирішив взяти участь у програмі ЛІФТ, виграв конкурс і зараз, власне, є головою Городоцької районної державної адміністрації.

Що найважче у роботі управління усім містом чи районом коли ви усвідомлюєте свою відповідальність перед великою громадою? Чи складно взагалі управляти та втілювати свої ідеї у справи?

Управління – це складна і відповідальна річ. Якщо хтось думає, що для цього достатньо вибрати собі ціль і до неї йти, то однозначно ні, так не працює. Бо тут треба залучати широкі кола, зважати на  те, чого люди найбільше хочуть. Бувають речі, яких не помітно, але які ти змушений робити, бо розумієш, що є певні базові і структурні питання, без яких не може функціонувати цей механізм; речі, які не приносять політичних дивідендів, але які треба робити для нормального функціонування самого процесу. 

Чомусь у нас так є, що зі зміною влади, змінюється команда, і попередня команда завжди критикує нову і навпаки. Але нам потрібно пам’ятати, що ми живемо у одній країні, яка називається Україна, ми є всі її громадянами. Навчаючись закордоном, я помітив, що це лише нам притаманно скаржитись на свою владу іншим. Маємо мати спільні цілі і думати як до них іти. Вже майже 30 років після здобуття Україною незалежності ми ніяк не можемо звикнути до того, що це наша держава і нам ніхто інший її не побудує. Ми маємо  знайти консенсус і самі між собою домовитись, визначити правила і почати їх дотримуватися. Нам треба спільно будувати громаду, країну такою, якою ми її хочемо бачити. 

Тому ви прийняли рішення висунути свою кандидатуру на посаду міського голови Городоцької ОТГ?

Так. Зараз, перебуваючи на посаді голови райдержадміністрації, я є свідком не простих процесів та змін, які у нас відбуваються. Триває формування громад, це переломний етап. Відбувається те, чого раніше не було. Тепер можна буде дійсно стати господарем на своїй землі, мати відповідні повноваження для реалізації планів на своїй території. Тепер кожна громада буде самодостатнім суб’єктом існування, який буде  організовувати своє життя. 

Городоцька громада буде великою. Зараз стоять багато викликів. Для того, щоб порозумітись, дійти до спільних рішень, має бути лідер, який здатен навколо себе організувати різні політичні середовища, визначити цілі, на які має бути спрямований розвиток громади, стабілізувати цей процес, налагодити структуру формування.

Враховуючи те, що у мене є досвід і в місцевому самоврядуванні і в  державному управлінні, -я готовий взятись за цю нелегку ношу. Усвідомлюю, що насправді буде дуже багато непопулярних рішень, які треба буде брати на себе, втілювати їх. Я готовий приймати такі виклики. 

Три роки тому ви стали одним із засновників ГО «Апостольська Чота». Чим для вас є організація, які обов’язки виконуєте у її житті та функціонуванні?

З отцем Михайлом Греділем я знайомий вже давно. Тут завжди щось робилось біля церкви: то волонтерський рух, то молодіжний. Все більше молодих людей брало участь у різних процесах довкола життя парафії. Коли виникла ідея створення молодіжної організації,  я став автором її статуту. І ті свої бачення, які у мене були, виходячи з досвіду роботи у молодіжних організаціях, я намагався перенести сюди, намагався й надалі намагаюсь не допустити помилок її попередниць. На жаль, так сталось, що протягом останніх десятиліть більшість молодіжних організацій спіткала така ж доля: коли діти доростають до віку 20 – 25 років, вони розчиняються у різних середовищах. Щоб так не було з нами, ми ведемо мову про те, що кожен учасник має мати стержень та ідею, розуміти, чому він є в організації, що він тут робить. І, не зважаючи на те, ким він буде колись, якої він буде політичної приналежності чи релігійної конфесії, все таки, ця людина, має цю ідею реалізувати і пам’ятати що є первинним а що – все інше. Ну, а у організації я намагаюсь максимально залучати дітей та молодь до різноманітних історичних бесід, гутірок, лекцій, долучатися до участі у різних програмах.

Чи складно виконувати такі функції та проводити національно-патріотичне виховання дітей та молоді?

Насправді, з дітьми працювати є дуже відповідально. Адже діти – це створіння, які можна запалити до якоїсь справи тільки один раз. Коли дитина охолоне до чогось, то заохотити її знову дуже важко. Тому треба бути завжди відповідальним і пам’ятати про те, що діти тобі завжди довіряються, тебе слухають. Ти маєш бути для них зразком. І самому, в першу чергу, вірити у те, що ти їм розповідаєш.  Віру підтримувати справами.

Оскільки у організації є багато молоді не лише шкільного віку, але й студентів, що починають цікавитись громадсько-політичною діяльністю. Із свого досвіду щоб ви могли порадити молодим людям, котрі починають будувати не лише своє особисте життя, але й задумуються над тим, як будувати простір довкола себе.

Вважаю, що завжди треба брати участь у тому, що відбувається навколо тебе. Ще у студентські роки я засвоїв одну річ: треба почати з себе і світ почне змінюватися довкола тебе. Почніть робити все можливе і з часом виявиться, що ви робите неможливе. Думаю, дуже добре, що багато хто себе сьогодні шукає у політиці. Це мабуть також є результатом виховання у Апостольській Чоті. Адже зрозуміло, якщо ти знаєш звідки ти родом, що відбувається у твоєму селі, місті і тобі не байдуже, що буде відбуватись з тобою у цій країні, то ти дозріваєш, рано чи пізно, до того моменту, що хочеш впливати на те, що робиться довкола.. Хоча, наголошую, що в статуті ГО «Апостольська Чота» написано, що організація є і буде залишатись неполітичною структурою, яка буде об’єднувати в собі людей різних у політичних поглядах і різних у віросповіданні. Але кожен, хто хоче спробувати – має можливість, бо політика – це інструмент, це засіб досягнення цілей. Якщо не ти будеш впливати на те, що відбувається навколо тебе, то буде впливати хтось інший. Головне, щоб люди пам’ятали, що є загальне добро, а не лише свої меркантильні  інтереси.

Якими якостями має володіти хоч молодий, але потенційний політик?

Політик має бути щирим. Він має відповідати за свої слова. Тобто, якщо він щось вже конкретно обіцяє, або в нього є якесь бачення, то він має йти до нього і втілювати його у життя. Має бути відповідальним за свої дії, за свої вчинки. Треба вміти організувати довкола себе людей, аби втілити у життя цілі, показати приклад собою. 

Як молодій людині виховувати у собі такі якості?

Все починається із елементарного. У когось є задатки до цього ще з дитинства, хтось здатний бути лідером, хтось – ні. Але всі ми знаємо, що на 90% особистість складається із праці. Тобто, кожному Бог дав якісь таланти. Хтось їх бачить і вміє розвивати, хтось, на жаль, може прожити ціле життя і не розпізнати у собі цього таланту. Але якщо людина над собою працює не лише в школі та вдома, то сформує  риси, які допоможуть у житті. Є Церква, школа, батьки, вулиця, гуртки, організації і тобі вирішувати якою дорогою йти.

Основне завдання Апостольської Чоти – духовно-патріотичне виховання дітей і молоді. А яким є ваше визначення людини-патріота? 

Для мене це дуже просте визначення. Патріот – це людина дії. Всі кажуть, що люблять Україну, своє місто чи село, але потім запросто можуть залишити сміття на вулиці. А патріот – це людина дії, яка вірить у те, що має у душі і реалізує  це у своєму житті.

На вашу думку, яке майбутнє у ГО «Апостольська Чота»?

Будь-яка організація, яка має міцний фундамент буде існувати довго. Звичайно, що на долях організацій відображаються активність її безпосередніх лідерів. Враховуючи те, що у нас є отець Михайло та його дружина Уляна, Провід організації то те, що було виховано в дітях, воно не минеться, не зникне безслідно. Ми вже бачимо на прикладах тих, кому більше 20 років, що вони тримають гідне обличчя поза межами організації, вони є добрими людьми, активні і проявляють себе усюди. Бо це вже їх природній стан. 

Записала Галина ВИЛІЙКА, для Leopolis.news