Болить, коли читаєш на шпальтах сьогоднішніх газет про нашу відсталу економіку, екологічні катастрофи, далеко не чисте життя політиків, які мабуть давно не були у бібліотеці, театрі, на виставці художника, чи у музеї. Смішно і важко чути, що у наших законодавчих органах продукують закони люди без вищої освіти.

Іноді по кілька сторінок на шпальтах газет рясніють повідомлення про грабежі, вбивства , злодійства.

І зовсім мало матеріалів про наші культурні надбання, доступ до культурних цінностей учнів шкіл, жителів сіл, стан бібліотек та інше.

Нас повинно непокоїти те, що старшокласники майже не відвідують музеї, мало читають.

Значна частина жителів, вже не кажу про села і малі містечка, практично не бувають в театрах, не користуються послугами бібліотек, в яких, до речі фонди в останні роки майже не поновлювалися.

Я переконаний, сьогодні кожному із нас зрозуміло, що при такому ставленні до культури не буде оновлення суспільства, дальшого розвитку нашої державності, демократичних зрушень у нашому економічному і політичному житті.

Щодо журналістики. Мається на увазі підготовка студентів, робота деяких випускників.

Студентів, майбутніх журналістів не навчають, як на сторінках преси висвітлювати прем’єри вистав, робити аналіз досягнень театрів, акторів, показувати негативні сторони Мистецького життя. Тобто зацікавити пересічних громадян театром, музикою, самими акторами й музикантами.

Бо саме зі сторінок старих газет ми довідуємося про нашу славну Соломію Крушельницьку, Марію Заньковецьку, Леся Курбаса та ін.

І, на жаль, частина випускників-журналістів працюють на замовлення, ллючи бруд, видумуючи, шукаючи негатив на ту чи іншу особу.

Показувати мистецьке життя досить важко.

Потрібно жити театром, музикою, постійно відвідувати відповідні заклади, по-іншому кажучи, їх любити. Такі люди в журналістиці вкрай потрібні.

Підсумовуючи вищесказане хочемо відзначити, що мало, особливо в районах, друкованих видань – газет і журналів, які б представляли здобутки нашої культури.

Тому-то і виникла думка про випуск газети, яка хоч би частково забезпечувала культурологічні запити, в першу чергу, молоді та педагогічних працівників. А так як базою й основною газети є Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. Соломії Крушельницької, ми вибрали її назву – «Голос Соломії».

Газета існує 3 роки. Хочу висловити подяку Василю Тарчинцю, заслуженому журналісту України, першому редактору нашого видання. Саме він допоміг нам у становленні, розвитку, організації роботи з випуску «Соломії Крушельницької».

На сторінках нашого видання ми висвітлюємо малознані сторони життя відомих композиторів, музикантів, суспільних діячів.

Серед нас є багато людей, які спілкувалися, мали змогу працювати, зберегли матеріали про наших корифеїв, історичних діячів, діячів мистецтва.

Часто вони приходять зі своїми спогадами.

Їхніми зусиллями ми опублікували статті про невідомі сторінки життя та творчості Соломії Крушельницької, Анатолія Кос-Анатольського, Станіслава Людкевича, Михайла Скорика (старшого), Мирослава Скорика, Олега Криштальського, Дмитра Біди, Олега Криси та ін.

Наші автори широко подають краєзнавчий матеріал, який рекомендовано використовувати у наших галицьких школах.

Наприклад, ми багато чуємо та читаємо про героїв Крут. Та наша молодь зовсім не знає про життя і боротьбу студентів, учнів старших класів, які пішли воювати до лав Українських Січових Стрільців. Про них, «тих героїв найменших» ми опублікували твори Михайла Скорика «Ваші ровесники», батька відомого композитора Мирослава Скорика.

Тут добре слово хочу сказати про Тетяну Воробкевич, викладача фортепіано, музикознавця, нашого постійного дописувача.

Гостями нашої газети є молоді композитори-учні, педагоги нашої школи, які теж долучилися до видання своїх творів.

Вчителі, психологи із загальноосвітніх шкіл м. Львова, ЛССМШІ-інтернату ім. Соломії Крушельницької, педагоги музично-теоретичних дисциплін на сторінках газети друкують свої методичні розробки, спогади.

Зупинюся на такому випадку. Багато років працюю поряд із викладачем музично-теоретичних дисциплін Анною Петрашек. Та ця скромна жінка дала до газети надзвичайно цікавий матеріал. Виявляється, вона навчалась у Північному Казахстані разом із учнем середніх класів Мирославом Скориком, сім’я якого була у висилці разом із її родиною.

Після смерті Йосифа Сталіна, у 1955-му році майбутній композитор повертається до Львова і продовжує навчання у Львівській державній консерваторії ім. Микола Лисенка по класу композиції.

Мало хто чув, що Мирослав Скорик створив вокально-інструментальний ансамбль, який виступав на урядових концертах у Москві, Києві. Вокалісткою цього ансамблю була і сама Анна Петрашек.

М. Скорику належить перший український твіст-пісня «Не топчіть конвалій». Нашій молоді полюбилися такі пісні, як «Намалюй мені ніч», «Вечірнє місто», на слова М. Петренка, «Вечори на Високому Замку», «Не топчіть конвалій» на слова Р. Братуня, «Аеліта» на слова Б. Стельмаха та ін.

Збереглися і фото 60-х років, які ми опубліковували у нашій газеті.

Ще один цікавий приклад. У редакцію газети підійшов Андрій Сова, кандидат історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського Державного Університету фізичної культури ім. Івана Боберського.

Запропонував свою статтю. У цій статті розкрилися маловідомі факти про Оксану Суховерську, ученицю Івана Боберського.

Ніколи ніхто не згадував цього прізвища у Львівській середній спеціалізованій музичній школі-інтернат імені Соломії Крушельницької. Та виявилося, що вона тут працювала з 1944 року до 1958 року викладачем ритміки.

Ця незаслужено забута, скромна жінка одна з перших українок-фахівців з тіловиховання і спорту, практики, теорії і методики гімнастично-спортивного руху у Галичині.

Вона – автор низки теоретично- методичних праць із проблем фізичного виховання («Рухові забави й ігри з мелодіями і приспівками», «Роль жінки у фізичному вихованні», «Ритміка» у двох томах) та інш.

Я сподіваюся, що газета «Голос Соломії» такими матеріалами хоч трошки поповнить скарбничку нашої історії.

І, безперечно, «Голос Соломії» розвиває патріотичні почуття учнів, вчить бути раціональними та правдивими.

Багато місця відведено описові екскурсій по рідному краю, військово-патріотичним конкурсам, вечорам, інформації про співпрацю учнів із новоствореним козацтвом. Описано зустрічі із учасниками бойових дій на Сході України, згадано ярмарки зі збору коштів на святкові подарунки нашим воїнам.

Левове місце займає інформація про учнів-переможців ЛССМШІ ім. Соломії Крушельницької на Міжнародних та Всеукраїнських конкурсах.

Висвітлено ряд конкурсів, Міжнародних проектів, які проходили у м. Львові.

Ми критично підійшли до стану деяких пам’яток мистецтва. Наголосили, що більше уваги повинні приділяти пам’яткам місцеві громади.

Таким чином, у нас з’явилися статті про занедбаний старовинний видобуток солі у м. Дрогобичі, незадовільний стан музею родини Бандерів у м. Стрию занедбаний пам’ятник Захару Беркуту у с. Тухля.

Газета достатньо насичена фотоматеріалами. Тираж – 500 примірників.

Розповсюджуємо у закладах культури, музичних школах, по можливості передавали на фронт, у діаспору, за що отримали подяки із США та Франції.

Разом із Львівською обласною організацією Національної Спілки журналістів України працюємо над проєктом залучення до випуску газети «Голос Соломії» Львівського Національного Оперного театру

ім. С. Крушельницької, Національної музичної Академії ім. М. Лисенка та ін.

Живе газета за кошти спонсорів. Розповсюджується безкоштовно.

Повідомляючи про наші плани на майбутнє, підкреслюємо, що наша країна, наш край, кожен навчальний заклад надзвичайно цікаві й багаті щодо історії, культури, природних та людських ресурсів.

Та багато чого ще не вивчено, не зберігається так, як потрібно, а те, що відомо, слабо доноситься до нашої молоді, не заохочується до розвитку.

Отож, запрошуємо до співпраці.

Ярослав ДЖУРИК,

головний редактор газети

«Голос Соломії».