logo
25/11
19/11
06/11
13/10
11/10
10/10
02/10
28/09
21/09
26/08
10/08
05/08
04/08
29/07
2 ...

Про демократію між народами Європи. Casus – Польща

19-11-2020 18:59198

Про демократію між народами Європи. Casus – Польща

Замилування свободою у Польщі – особливо сильне, якщо зважити як довго полякам бракувало цієї свободи в останні два століття

 

Тиск провокує поляків радше до опору, аніж застрашує, зміцнюючи здоровий підхід до політичної реальності. 

Придивімось карті Європи після віденського конгресу 1815 року і після I Світової війни. Видно виразні зміни: у Центральній і Східній Європі появилося багато нових держав. Однак, у  польській традиції дуже виразно видно різницю між «постанням» незалежної Польщі в 1918 році і її «відродженням», бо хтось, хто використовує перше означення, ігнорує суть того, чим саме для поляків був кінець І Світової війни, ба навіть ігнорує тисячу років історії Польщі перед тим. 

Ця історія мала багато драматичних поворотів, а XX ст. вирізнилося у ній особливою насиченістю цих драм. Поляк, що народився на початку XX ст. мав шанс звикнути до влади окупантів – Австро-Угорщини, Німеччини і Росії, які панували над польськими землями впродовж більше 120 років, а пізніше пережити ейфорію відродження державності в листопаді 1918 року, поразки цієї державності в результаті німецької і радянської інвазії у вересні 1939 року, відбудову держави після 1945 в постаті тоталітарного васала Радянського Союзу, а вкінці – розвал комуністичної влади і народження нової Польщі, демократичної, але з тяжким тягарем XX ст., тягарем масових вбивств, депортації, переселень і експропріації. Після 1989 року Польща відроджується наново, але поляки досить тяжко відкривають свою ідентичність.

Польща від початку XXI ст. носить знамено всіх цих драм, але дивує рисами, які є водночас їхнім наслідком, як і ефектом реакції на них. Оскільки доля Польщі у великій мірі залежала від сильних сусідів, які не хотіли прийняти факт її існування, то часто згадуваною історичною дилемою поляків було запитання «битись чи битись?», а також друге питання, яке потрібно було б поставити при нагоді: «пристосуватись чи ні?», або ж в чому і як пристосуватись, щоб не пропасти. Польський гімн починається словами: «Ще Польща не загинула, якщо ми живемо». Дилема полягала, однак, дуже часто в тому, якими ми хотіли б бути, щоб вижити, а також яка має бути ціна того, щоб вижити по-своєму.

Історія Польщі є копальнею знань про політичне і суспільне життя. З історії шляхтянської демократії І Речі Посполитої, а саме країни з часу перед поділами XVIII ст., сьогоднішня демократія може навчитися, яку велику ціну може заплатити країна, в якій свобода не йде пліч о пліч з відповідальністю. Попри великі зусилля реформаторів, які 3 травня 1791 року ухвалили першу в Європі конституцію, сусідні наддержави поділили І Річ Посполиту.

З історії польських народних повстань XIX ст. можна навчитися героїзму, патріотизму, хоча не ефективності, геополітики і матеріальних обмежень власних мрій, але також мистецтва виживати. Від відродження Польщі до 1918 року можна навчитися незвичайного мистецтва імпровізації і ефективності в побудові підвалин державності майже від нуля. Мірою польських успіхів цього періоду була, наприклад, валютна реформа Владислава Грабського, будівництво Центрального промислового округу, або порту у Ґдині. З досвіду поразки 1939 року і німецької та радянської окупації можна навчитися мистецтва опору проти найстрашніших практик людиновбивць. Польща під владою комуністів, і то в часи миру, була пекельним досвідом протиприродного пристосування, з якого поляки вийшли сильно ментально покалічені, але вийшли переможно завдяки десятимільйонній «Солідарності» і підтримці Папи Поляка, Івана Павла ІІ, розбиваючи основи поділу Європи.

Відбудова держави після 1989 року була щедра на невикористані шанси, залежності від закордонного капіталу, а також посткомуністичних еліт з васальною ментальністю, але Польщі, однак, вдалося досить впевнено ввійти до Європейського Союзу, а також зміцнити безпеку завдяки вступу до НАТО, в чому майже всі поляки дійшли згоди. Польща залишається країною, якій багато-хто противиться. А, однак, це влада Польщі і її найближчі південні сусіди навесні 2020 року запобігли тому, щоб пандемія коронавірусу не поширилась такою мірою, як у високорозвинених західних країнах. Це в Польщі, переслідуваній фальшивими оцінками в колах Європейського Союзу, приналежність до нього не ставиться під сумнів, а факт, що сальдо економічного обороту з країнами Євросоюзу є для Польщі від’ємне, бо ж вивезення прибутків є постійно більше, ніж дотації ЄС, не створює великого враження. Що більше, беззмістовний тиск Євросоюзу провокує радше опір, аніж залякує поляків, зміцнюючи здоровий підхід до політичної реальності.

Попри тиск і моду прогресивного Заходу, який часто навіть не усвідомлює собі своїх проблем, традиційні цінності й далі цементують польське суспільство. Прив’язаність до сімейного життя може виникати з важливості сімейних узів у давній, шляхетській Польщі, а також – з пам'яті про загрози для польської сім’ї в часи поділів і під час останньої війни та окупації. Пошана до жінок, яка виражається давнім звичаєм цілувати їх в руку, виникає з досить незалежної ролі жінок у І Речі Посполитій, а також їхньому значенні під час поділів, а навіть під час панування комуністів, коли «мами польки» відважно боролися за постачання дому в чергах до магазинів. Любов до свободи у Польщі – особливо сильна, якщо зважити на те, як довго полякам бракувало цієї свободи в останні два століття. Що більше, поляки можуть пишатися тим, що їхня давня польсько-литовська Річ Посполита була оазою шляхетської демократії у часи, коли вплив на уряди в західних країнах мали тільки дуже обмежені аристократичні кола.

Поляки, на загал, дуже яскраво реагують на вивищення, або приниження польськості. Слухаючи критичні зауваги, вони затято обороняються, але коли хтось виголошує перебільшений апофеоз польськості, то починають нарікати на свою країну. Це свідчить про те, що вони трактують свою польськість серйозно, але через це часто озвучують крайні погляди. Історія вже навчила їх також імунітету до фальші, так само щодо минулого, як і щодо майбутнього.

Проф. Войцех РОШКОВСЬКИЙ, професор Інституту політичних студій НАН. Автор публікацій на тему історії Польщі XX ст. Кавалер ордену Білого орла

Текст опублікований у щомісячнику Wszystko Co Najważniejsze (Польща) у рамках проекту історичної освіти Інституту національної пам’яті