logo
26/02
25/02
22/02
20/02
27/01
28/12
17/12
23/10
15/10
09/10
07/10
06/10
30/09
2 ...

«Професійна освіта будує економіку», — Іван Пикус

20-02-2021 13:431182

 «Професійна освіта будує економіку», — Іван Пикус

Міністерство освіти та науки спільно з народними депутатами України розпочали роботу над підготовкою нового законопроєкту про професійну освіту.  Для створення ефективної системи закладів професійної освіти буде запропоновано нову модель управління та фінансування з регіонального рівня. Необхідно також передбачити оновлення навчальної та соціальної інфраструктури закладів професійної освіти із залученням інвестицій. Про тенденції у розвитку професійної освіти Львівської області сьогодні говоримо із начальником відділу інновацій, дистанційного навчання, координації діяльності закладів вищої освіти і науки, професійної освіти Львівської ОДА Іваном Пикусом.

- Із чим пов’язана ваша робота?

- Напрям роботи пов'язаний із професійно-технічною освітою. Тобто все, що стосується її роботи і розвитку.  Згідно з положенням про департамент та відділ, ми забезпечуємо функцію державної політики у галузі профтехосвіти, в частині управління, фінансування і призначень керівників наших закладів. Зараз ми відновлюємо, розвиваємо та модернізуємо професійну освіту. Однак до цього ми стараємось підходити інноваційно.

- Чи можете стверджувати, що відбуваються зміни?

- Бачимо, що є увага до розвитку профтехосвіти:  з боку держави, області та й активність самих училищ. Відкриття науково-практичних центрів, модернізація будівель, оновлення переліку професій - все робиться для того, щоб розвивати і популяризувати професійну освіту. 

Важливо, що всі дійшли до розуміння: без професійної освіти – нема розвитку країни. Багато можна говорити про економіку, але якщо не буде якісних робітничих кадрів, то не буде росту економіки. 

Якщо ми не можемо відремонтувати чи якісно обслужити машину, не кажу вже, щоб її побудувати з нуля, то про що можна говорити, на цьому ж базується економіка.

Ідентично, якщо не буде доброї дороги - не буде економіки, бо не буде швидкої доставки, логістики, це все взаємопов’язано. 

Зараз саме той час, коли треба будувати нову професійну освіту, бо такою як вона була колись вже не буде. 

 -  Що було найважчим в перші тижні роботи на новій посаді?

Професійно-технічна освіта - це величезна «машина», де купа своїх плюсів та проблем. Кожен заклад - це учні, працівники і багато нюансів. Десь дах тече, десь застаріла матеріальна база, десь проблема з керівництвом. Окрім того, що робота держслужбовця - це опрацювання різної кількості листів, доручень, багато паперової роботи, то ще треба розуміти і пізнавати кожен заклад.

У мене і в керівника департаменту Олега Паски була позиція: щоб зрозуміти кожен заклад, в ньому щонайменше треба побувати. Подивитись і на власні очі побачити хоча б візуально його стан. Відтак, за  досить короткий період мені вдалось відвідати майже усі заклади ПТО області. Коли ти приїжджаєш туди, ти можеш скласти своє цілісне враження, хоч б поверхневе. Ти бачиш подвір’я, поведінку учнів і колективу, ці речі уже формують певні враження. Провівши кілька годин в закладі, стає більш-менш зрозумілою загальна картина.

- Що є найцікавішим в роботі?

Найбільший інтерес -  це коли бачиш результат. Коли розумієш, що можеш щось змінити і створити щось нове, дати людям якийсь поштовх. Цього року, наприклад, ми провели навчання для представників училищ писати проєкти. Я свого часу теж був співавтором проєктів, які перемагали і були профінансовані.

В цьому питанні заклади ПТО трохи пасли задніх. Це мене дуже здивувало. Тому у 2020 ми провели спільно із Агенцією регіонального розвитку навчання для закладів. Директори дуже серйозно до того підійшли, очікуємо більшу кількість заявок. Тішить, що вони не інертні, і не просто пересиджують на своїх посадах, а досить активно працюють, щоб досягати змін і приймають виклики. Це радує. Буде великий розрив з минулим роком порівняно, бо торік подали три заклади на проєкти від профтехосвіти, щоправда, всі три перемогли. А цього року надіюсь більше десятка закладів подадуть заявки, навіть по два від закладу.

Звісно підсумки будемо підбивати вже наприкінці року, але вже сам факт інтересу з їх боку - це крок вперед.

Варто відзначити відкриття навчально-практичних центрів, що дає мотивацію іншим, щоб зробити  у своєму закладі такі сучасні умови навчання. Комусь це вдасться, комусь ні. Але навіть тим закладам, які не отримують нових НПЦ, ми стараємось допомагати та підтримувати в інший спосіб. Чи ремонтом, чи оновленням бази. Стараємось всіх підтягувати на відповідний рівень.

- Торік відкрили вісім навчально-практичних центрів. Скільки їх тепер є на Львівщині?

Коли я прийшов сюди, було важко зрозуміти скільки ж насправді є таких НПЦ. Деякі з них були тимчасового характеру, розраховані на 4-5 років. Після того як термін сплив, такий центр згортався, тому зараз уже не можна вважати, що такий центр працює. Саме тому ми зараз збираємо інформацію по закладах, аби облікувати скільки НПЦ в області реально працюють. Наразі їх точно є 35. Вже вкінці року ми збиратимемо від закладів звітність, як ці центри допомагають закладам розвиватися. Що планувалось зробити, а що по факту зроблено. 

- Область подала 9 заявок на відкриття нових навчально-практичних центрів. Чи є шанс, що всі вони будуть переможними?

Маю надію, що усі дев’ять будуть серед переможців. Будемо відстоювати кожну з цих заявок.

Торік Львівщина освоїла всі кошти, що були виділені на НПЦ. На відміну від деяких областей, що не спромоглись це зробити, і до держбюджету повернулись більше 10 млн грн., адже кошти не є перехідні. Це для нас хороший аргумент.

Тому до Львівщини питань з освоєнням коштів нема. Ми вклались в графіки, відкрили всі центри. Окрім того, все зроблено якісно.

В нас одна з найбільших мереж закладів профтехосвіти і один з найбільших контингентів учнів в країні. Тому ми переконані, що конкурсна комісії враховуватиме ці показники. А ще маємо партнерів, які готові до співфінансування при створенні НПЦ.

- Розкажіть трохи більше про майбутні НПЦ?

 У 2020 році було подано понад 20 заявок, з яких пройшли шість. Цього річ ми  дотримувалися конкретнішого принципу, брали до уваги, обсяги виконання виробничої діяльності, топ-10 професій у регіональному замовленні, особливості регіональної економіки,  контингент учнів, якості керівників закладів, співфінансування та соціальні партнери.

За галузевим спрямуванням - заклади для підготовки різних професій. Активно у нас розвинувся агробізнес. Тому виникла ідея створити  єдиний, великий центр у регіоні сільськогосподарського господарства.

Львів – вважається ІТ-столицею України. В нас був великий запит від ІТ кластеру та партнерів. Тому, ми також подали один заклад для створення навчально-практичного центру комп’ютерних технологій на базі ВПУ № 29 м. Львів. Перш ніж подавати проєкти ми провели дослідження ринку праці.

Також ми подали один заклад, де якісно готують фахівців швейного напряму. Будівельне спрямування теж важливе в контексті того як розбудовується область. Гострий дефіцит є з електриками, без них ніяк. Підготовка столярів, деревообробка, цей напрям для Львівщини теж близький.

Словом, різні професії, різного спрямування НПЦ.

 Підготовка кваліфікованих робітників на базі навчально-практичних центрів — найкращий приклад інноваційних підходів у профтехосвіті.

 -  Які реформи треба зробити, щоб витягнути профтехосвіту на престижний рівень?

Велика проблема насправді полягає в тому, що люди мають стереотип щодо професійної освіти. Реальність виглядає так, що заклади є на серйозному рівні, в деяких навіть є конкурси при вступі. Тому процесу профорієнтації треба приділити велику увагу, починаючи вже навіть від сьомого класу.

Колись свого часу учні їздили на різні підприємств на екскурсії, в них принаймні було розуміння робітничих професій. Не впевнений, що сьогоднішні підлітки зможуть чітко пояснити чим займається електрогазозварник, муляр чи слюсар. Важливо переламати  сприйняття меншовартості робітничої професії.

В нас нормально сприймають, коли людина із дипломом вищої освіти їде на заробітки і працює там робітником, однак, якщо він те саме робить тут, в Україні, з дипломом профтеху, то  вже це сприймається як менш престижна професія. Це треба побороти через хорошу профорієнтацію, і довести що робітничий фах - це не лише соціально відповідальна місія, а й прибуткова робота.

В мене товариш працює на будівництві крановиком. Він має зарплату понад тисячу доларів, він має хороше авто, житло, забезпечує сім’ю, але чомусь сприйняття ще такого робітника неналежне. От чому так має бути? Як на мене, це неправильно.

-   Тобто зміни мають відбутись лише в ментальності?

Має також оновитись матеріально-технічна база закладів, адже багато років цим направду ніхто не займався. Вона дійсно місцями застаріла, ніде правди діти. Дотримати кроку сучасному розвитку з такою матеріальною базою абсолютно неможливо, при всьому бажанні. Довгий час оновлення обладнання в закладах трималось лише на ініціативності та кмітливості директорів, які пробували щось оновлювати за свої спецфонди, але не всі такі жваві.

Тому вийшло так, що директор ПТО – менеджер, господарник, виробничник, а вже на останньому місці, на жаль, організація навчального процесу, методичного супроводу. Цю ситуацію треба змінювати.

Окрім того, розуміємо, що львівські заклади мали більше можливостей наповнювати свої спецфонди і якось «крутитись», ніж заклади у віддалених куточках області.

Однак, останніми роками тенденція йде до підтримки профтехосвіти в області. Якщо заклад має хороші умови для проживання: гуртожиток чистий, теплий, якщо має хорошу базу, на якій можна вчитись, якщо учні отримують знання, то батьки і самі старшокласники всерйоз задумаються над тим, що обрати: вищу освіту, яка фінансово обтяжує батьків чи професійне училище, де не буде проблем з працевлаштуванням. Але звісно, що поліпшення умов в закладах професійної освіти теж ключове.

 - З оновленням форми зрозуміло. Як щодо змісту?

Ми живемо у ХХІ столітті і хочемо йти в ногу з часом, чому ми перейшли на сенсорні телефони, а не користуємось кнопковими. Бо світ розвивається, і  в нас є мотиви підтримувати цей темп. Якщо раніше зварка була електродна, то зараз вже є напівавтомати, адже так простіше і швидше. 

Має значення також сама освітня програма. Не можна освітню програму десятирічної давності застосовувати зараз. Не кажу, що цей процес абсолютно застиг. Ні, потрохи все прогресує, дещо змінюється, оновлення відбувається. Де-не-де потрібно впроваджувати у профтехосвіті новий фах. Багато зараз розповідають про ІТ спеціальності, це серйозний напрямок який активно розвивається. Чому професійна освіта не можу готувати фахівців для цієї сфери? Це не наша вигадка, це запит від ринку, навчання середньої ланки ІТ обслуговування цілком під силу закладам ПТО. Це теж важливо в контексті зміни освітніх програм. 

І останнім пункт - це законодавство. Потрібно вносити зміни в нормативну  базу, що дасть більше можливостей розпоряджатися матеріальними базами та ресурсами. Є заклади, які мають величезні площі, вони зараз абсолютно не задіяні. Вони на балансі закладів, але ті не можуть повноцінно ними розпорядитись. Це би  дало можливість наповнювати спецфонд, який потім скеровують на розвиток закладу. Зараз тенденція така, що державна власність в умовах децентралізації переходить в комунальну власність. Новий закон поставить крапку щодо того, в яку власність переходять заклади і відповідно фінансування буде зрозумілим. Однак і тут є певні виклики. Якщо таке відбудеться, то на обласний бюджет ляже додаткове фінансове навантаження.  

Проте ми прогнозуємо, що від держави мало би надходити якась лояльна компенсація (можливо пов’язано з податками) за ці додаткові витрати з обласного бюджету.

- Створення наглядових рад у закладах професійно-технічної освіти – це вимога часу чи потреба у контролі?

Наглядові ради покликані мати функції підтримки закладу. Так чи інакше, заклади мають соціальних партнерів, донорів, меценатів тощо. Коли вони є - це добре. Але юридично ця взаємодія ніяк не закріплена. Тому ці партнери можуть увійти до наглядової ради і можуть спільно вирішувати питання розвитку та співпраці. Якщо в закладі кошти не використовуються раціонально, наглядова рада також буде на це реагувати. Цей ефект згуртованості повинен дати результати у досягненні спільної мети. Такі ради можуть бути ініціативними групами для участі у різних проектах. 

Міністерство освіти і науки зараз активно працює над тим, щоб це закріпити у новому законі, окрім того вже є проєкт положення про ці наглядові ради. Деякі наші заклади вже працюють на випередження, самі формують такі ради. 

Проєкт, який виграли Інститут стратегічних досліджень ім. Долішнього та департамент освіти і науки ЛОДА дозволить пожвавити на Львівщині цей процес. В його межах будемо проводити різні заходи: навчання, семінари, моніторинг, запозичення досвіду у закордонних партнерів, запрошення спікерів тощо. Спробуємо до кінця року запустити процес створення наглядових рад. Нам би хотілось, щоб туди увійшло якнайбільше працедавців, бо саме для них готують робітничі кадри заклади професійної освіти. 

 

- У департамент ви прийшли із вищої освіти. Розкажіть про свій викладацький досвід.

Я працював в Львівському університеті, шість років був асистентом кафедри теорії і практики журналістики, але зараз це зовсім інше.  Те, що я роблю нині, має більш конкретні обриси, але і складніші звісно. Зрозумів, що у будь-якій роботі важливі комунікабельність, вміння приймати ключові рішення, брати на себе відповідальність та постійний обмін інформацією.

Коли я прийшов майже пів року тому у профтехосвіту, побачив, що більшість керівників закладів  переважно старші за мене. Важко завоювати сприйняття та серйозне ставлення таких досвідчених керівників, адже треба бути на крок попереду, бути в темі, розуміти які проблеми є в галузі.

Тому я намагаюсь постійно вчитись нового, чого не знаю - читаю.

Якщо говорити про мою викладацьку діяльність, то мені справді було комфортно викладати. Однак оцінку моїй роботі, мабуть, мають дати мої студенти. Багато з них уже працюють за спеціальністю, хочеться вірити, що я долучився до їхнього професіоналізму.

- Подобається нова робота?

Є такий вислів, який мені імпонує: «Роби те, що любиш і люби те, що робиш». Робота може бути до душі, якщо ти вмієш і хочеш побудувати роботу, налагодити контакти з людьми, зосередитись на досягненні цілей.

До кожної роботи, на яку ти погодився, треба ставитись відповідально, з любов’ю і не боятись вчитись. Я намагаюсь не говорити, що я все знаю, постійно щось нове дізнаюсь, і не соромитись зізнатись, що чогось не знаєш та попросити про пораду чи підказку у досвідченіших колег.

- Що Ви читаєте, що надихає?

Відверто скажу, в університеті я мав більше вільного часу. Маючи вдосталь часу, я мав ще іншу роботу – як не дивно, робітничого спрямування, видно це був знак для мене чи анонс майбутньої роботи у профтехосвіті.

Як я вже казав, мене найбільше надихає результат. Може інколи навіть не такий як того очікував, але він є. Це би мало надихати кожного. Адже ти ставиш собі цілі і досягаєш їх, після чого ставиш собі нові.

Що я читаю?

Важко стверджувати, що я дуже багато читаю. Хоча колись читав реально більше. Зараз залишається часу лише на те, щоб перечитати всю кореспонденцію, закони та робочі документи. Робота починається о 8 ранку, і подекуди о 20:00  закінчується. Вдома сім’я закономірно потребує уваги, тому для себе залишається вкрай мало часу. Не скажу, що в такому темпі людина має жити постійно і саме так має бути, але поки є енергія і здоров’я треба працювати. Точно треба віддаватись своїй роботі, за яку ти свідомо взявся. Це звісно забирає багато часу, в окремі дні мені навіть здається, що я нічого не зробив, але це не так. Все одно ті маленькі справи, які ти робиш щодня, рано чи пізно дадуть паростки. І це знову ж таки надихає і мотивує.

- Якою Ви бачите професійно-технічну освіту області за 10 років?

 Треба, щоб минув час, і вона буде такою якою ми її зробимо. Хочеться, щоб у ній було менше проблем, а більше гордості.

Зараз дівчата хизуються, мовляв, мій хлопець айтішник, хочеться, щоб за якийсь час молоді жінки могли хизуватись тим, що їхні чоловіки електрогазозварники чи кухарі. Ця меншовартість зобов’язана відійти в минуле. Люди робітничих професій повинні мати гарантії. Це досить широке бачення: не лише профтехосвіти, а цілої держави. Але мають відбуватись зміни. Професійна освіта будує економіку, а на економіці все тримається, тому хочеться розвитку.

Видається, що  зараз настав час покрокового відновлення професійно-технічної освіти. Зрозуміло, що за п’ять років не буде кардинальних змін, але їх треба починати. Зберігаючи ті темпи, які є сьогодні, можемо сподіватись, що зміни рано чи пізно себе проявлять. Усі проблеми, які є в галузі не з’явились в один день, вони накопичувались роками, якби ними систематично займались, то їх сьогодні би не було.

Якщо наступних десять років ми збережемо ті системні підходи розвитку які є зараз, то профтехосвіта приречена на успіх.

- Які Ваші побажання освітянам?

2020 рік – період викликів, пандемія поставили нас всіх перед розумінням, що здоров’я найважливіше. Бажаю всім бути на своїх місцях. І робити свої справи і свою роботу відповідально.  Мати розуміння, що він кожного з нас залежить спільний успіх. Відчуття відповідальності має бути в кожного. До себе, до своїх обов’язків, до своїх близьких. Ми завжди ставимо у приклад німців, їхню педантичність, скрупульозність.

Чому?

Просто люди не можуть дозволити собі безвідповідальності чи байдужого ставлення. Вони не дозволяють собі помилок, тим паче невиправлених. Якщо в них трапляються помилки, їх сотню разів перевірять, протестують, вдосконалять, щоб більше не схибити. Це важливо.

Також  в нашому динамічному світі треба швидко працювати, швидко думати та швидко ухвалювати рішення. Китайці рвонули вперед тільки завдяки швидкості. В них швидка доставка, швидке виробництво.  Треба брати приклади з найкращих. Якісь, оперативність та відповідальне  виконання поставлених цілей – це дорога до успіху. І це те, чого хочеться побажати людям, які щось роблять, до чогось прагнуть і щось хочуть досягти.

 Розмовляла Ірина КУНЦІК для Leopolis.news