Іншого шансу просто не буде! | Блог Олега Филика

http://leopolis.news/post/68369/inshogo-shansu-prosto-ne-bude--blog-olega-fylyka

26/07/2022

Так із дев’яностих будувалася держава. Так ми дійшли до того, про що, як ніхто влучно, сказала велика Ліна Костенко: «За свободу борються одні, а до влади приходять інші». Одні гинуть у павутині війни, а інші привласнюють чуже. Якщо зрада у людини в крові – ніхто ту людину змінити не може.

Бачимо як споживчий патріотизм, позірна релігійність і великі гроші безвідмовно виконують функцію збереження уже, здавалося, списаних малоросів. Ба, більше – саме вони, ті, кого країна мала б позбутися в перші години, перші дні війни, зараз визначають героїв цієї війни, кажуть на кого потрібно рівнятись, клянуть москалів, хоча виросли і відбулися на російських грошах. Так, так це – ті самі, що голосували за Спеціальний статус Донбасу «втемну», ті самі, що вчора були головними обличчями ригівських каналів, той самий патріотичний хор імені диктату грошових мішків, котрий виступав у ролі звичайного беквокалу для кремлівських солістів.

І все це не через політичні або ідейні переконання. Це люди старої дати, у прямому і переносному значенні. Тому що вони намагаються зберегти систему, де їм було затишно і зручно. Де вони належали до обойми і просто мінялися місцями. У цій системі були забетоновані золоті ніші для них, але не було місця для людей. І лише зараз в українців з’являється шанс здерти зашкарублий панцир системи і кардинально змінити еліти. І це доведеться робити в умовах війни – іншого шансу просто не буде!

От мене дуже трафляють оце їхнє «Герої не вмирають» – та вмирають! Вмирають щодня. Не було ще такого дня з 2014-го року, щоб герої не вмирали. Або – «Ми помстимося». За кого ви помститеся? Та ніхто не помститься. Це порожні слова. І насправді не потрібні. І насправді не приносять жодної користі. Не дають відповіді на питання «Що робити?» – зате достеменно знають, що у всьому винна війна.

Знаєте, у час війни слова не коштують нічого, нічогісінько! Війна – завжди війна, і ціна її завжди одна – життя людини. А справжній патріотизм, як на мене, це якість душі, а не позірне пристосування.

Кінцева мета цієї війни, як і всіх війн до неї, – примирити українців з неминучістю війни наступної. Вона повинна показати українцям сенс, який виходить за межі їхньої сліпоти до зрадників усіх мастей і породи. Зрештою, кожному в житті своє робити: одним – захищати і воювати, другим – лизати і догоджати. Головне – аби другі не мали влади над першими, бо тоді ми знову проситимемо, щоб з нами рахувалися, замість того, щоб змушувати робити це.

А спробам прищепити нам болотну ідентичність кінця не буде!