logo
09/12
29/11
27/11
20/11
18/11
13/11
28/10
25/10
24/10
07/10
28/09
27/09
24/09
18/09
2 ...

Іван Гриців: Кожна людина має талант, та не кожен може відразу його побачити

24-09-2019

Іван Гриців: Кожна людина має талант, та не кожен може відразу його побачити

23-річному самоучці з Ходорова Іванові Гриціву вдалося взяти участь у численних пісенних конкурсах та фестивалях в Україні та за кордоном, незважаючи на ДЦП. Хлопець здобував перемоги на масштабних фестивалях «Impire of arts 2018» у Трускавці та «Золотий птах» у Вінниці. Нещодавно ходорівчанин повернувся переможцем з міжнародного фестивалю для людей з обмеженими можливостями «MocART» у Польщі. Про міжнародні фестивалі, нові захоплення, труднощі, страхи та їхнє подолання він розповів в інтерв’ю.

З чого розпочалася ваша співоча кар’єра?

Спів, музику і все, що з цим пов’язано, люблю з дитинства. Можу сказати, що я самоучка. У дитинстві не ходив у музичну школу, оскільки не було ні часу, ні можливостей. Професійніше я почав займатися музикою перед першим фестивалем у Польщі. Той захід був серйозного рівня і потрібно було краще підготуватися. Десь 2017 року я знайшов дуже хорошого викладача з вокалу у Львові. Коли я повернувся з фестивалю, то продовжив з ним співпрацю. Час від часу, коли я в Україні, стараюся відвідувати уроки з вокалу.

У вашій сім’ї теж хтось співає чи співав?

Ні. Насправді кожна людина має талант, просто не кожен може відразу його побачити, відчути, розкрити. Я за собою побачив, що мені подобається музика, люблю співати. Розумію, що це один з талантів, який треба розвивати. Можливо, пізніше це дасть плоди. Хочу надалі працювати, розвиватися, бо це мені подобається, це частина мого життя.

Як сім’я ставиться до вашого захоплення?

Звичайно, сім’я мене підтримує. Я дуже відкрита людина, люблю зі всіма комунікувати, спілкуватися, пізнавати нових людей. Є підтримка і від знайомих, і від друзів. Моя мама і тато завжди в усьому мене підтримували і підтримуватимуть, це 100 %. Взагалі, ми одне ціле.

Які труднощі виникали у вас?

Кожна людина має стрес перед концертом, тому під час фестивалю завжди так складається перед виходом на сцену. У мене виходить, що я не можу добре розкрити свої вокальні можливості. Мені завжди здається, що я не виклався на всі 100%. Коли ти на сцені, то відкриваєшся і віддаєш усе, що маєш віддати, викладаєшся на повну. Мабуть, люди це відчувають, бо я завжди думаю, якби не було так, я б не приїхав з цим першим місцем.

Кожна поразка, новий крок, нове відчуття, нове пізнання – це шлях до перемоги. Звичайно, я їздив на дуже багато фестивалів і не кожен з них завершується перемогою. Спочатку на багато фестивалів їздив просто як учасник, щоб подивитися, який усе має вигляд, відчути сцену, весь процес, як воно проходить. Але це, знову ж таки, праця. Ти їздиш сьогодні, завтра, наступного року – і вдосконалюєшся. З кожним так відбувається.

А страхи були? Як ви їх долали?

Узагалі, страх – це захисна реакція. І страхи є завжди, але потрібно вчитися долати їх. Якщо стоїш на сцені й починаєш боятися, люди це відчувають. Це нічого не дасть, бо не заспіваєш так, як би хотів, не зачепиш людей своїм співом. Тому страх потрібно лишати перед виходом на сцену і давати собі внутрішній поштовх.

Нещодавно ви повернулися з фестивалю «MocART» у Катовіце. Поділіться своїми емоціями.

Я дуже задоволений. Це міжнародний фестиваль для людей з обмеженими можливостями. У нас дуже мало таких фестивалів. Тішуся, що мав змогу там побувати. Не люблю хвалитися, але приїхав я звідти переможцем.

Прийміть найщиріші вітання. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам як проходить цей фестиваль?

Спочатку треба надіслати анкету для участі та відеозаписи з концертів. Організатори відбирають з тих анкет людей, які їм найбільше підходять. І так сталося, що я отримав запрошення. У той час я був у Польщі та з великою охотою на нього приїхав. Там проводять тижневий майстер-клас із вокалу. Відомі викладачі проводять тренінги, навчають нових методик, різних вокальних прийомів. На восьмий день відбувається фінал, і наступного дня ми роз’їжджаємося додому. У сумі дев’ять днів перебування в чудовій компанії з кльовими людьми.

Як проходила ваша підготовка до фестивалю?

Два місяці перед фестивалем я не співав, бо працюю в Польщі. Сталося так, що зі своєї роботи відразу поїхав на цей фестиваль. Моя основна підготовка полягала у відвідуванні цього тижневого тренінгу. Я дуже задоволений, бо почерпнув дуже багато нового для себе. Скажу чесно, було складно, бо всі 16 конкурсантів були дуже талановиті. В кожного свій особливий сильний голос. Ще хочу зауважити, що в Польщі дуже високий рівень цих фестивалів і дуже сильні учасники. Для мене ці фестивалі – це насамперед мотивація йти далі й розуміти, що треба ще багато над чим працювати і вчитися.

Яку пісню виконували? Чому обрали саме її?

Мені дуже складно вибирати пісні на фестивалі, це може тривати до пів року. На фестиваль «MocART» я зупинив вибір на пісні «Scream» Сергія Лазарєва, що брала участь у цьогорічному конкурсі «Євробачення». Пісня конкурсова, гарна і вокально мені подобається.

Що ще можете розповісти про фестиваль?

Найбільше сподобалося те, що мене приймали так, як удома. В Україні я відвідав тільки один фестиваль у схожому форматі. Але таких фестивалів, де можна поспілкуватися, познайомитися з новими людьми, навчитися чогось за 7-8 днів, у нас немає. Фінал фестивалю «MocART» проводили на «Радіо Катовіце». Це дуже класно, бо я мав можливість уперше побувати на прямій трансляції. Взагалі, це цікавий досвід, бо я виступав на сценах різного масштабу, а от щоб наживо в ефірі – це перший досвід.

Хто фінансує участь у фестивалі?

Фінансування цього фестивалю, я так розумію, здійснюють за кошти різних спонсорів, звичайно, польських. Проживання, харчування, тренінги – усе безкоштовно. За три призові місця фінансово нагороджували.

Кожен конкурс і фестиваль має свою атмосферу. Який з них запам’ятався вам найбільше?

Для мене кожен фестиваль особливий. Наприклад, цей останній фестиваль був для людей з обмеженими можливостями. Мав, наприклад, змогу спілкуватися з незрячими людьми. Вони настільки передають музику… У Вінниці організовують фестиваль «Золотий птах». Там дають 3-4 дні, щоб пожити разом, так само маємо різні тренінги.

Загалом, фестиваль для людей з особливими потребами відрізняється від звичайних тим, що останні роблять на комерційній основі: якщо ти хочеш брати там участь, то повинен заплатити благодійний внесок. Але для себе різниці я не роблю. Кожний фестиваль – чудова можливість показати себе, відпочити і навчитися. Кожен фестиваль дає насправді багато.

Розкажіть про свій альбом, оскільки в інтернеті дуже мало інформації.

Альбом не реалізовано до кінця. Він є, але не хочу його показувати. Я цей альбом писав, коли тільки поступив на перший курс, мені тоді було 17 років. Тепер мені 23 і я розумію, наскільки час зробив своє. Я ще сам не впевнений, чи буду його до випускати. Напевно, якщо випускати, то половину з тих треків зміняться, удосконаляться. Нехай це залишиться секретом.

Коли ви почали писати?

Я почав писати в той час, коли закінчив школу, десь у 17-18 років. Це якраз такий вік романтичний, бо вже почуваєшся старшим, починається нове життя далеко від дому. Взагалі, це нове переживання.

У соцмережах можна побачити дуже гарні ваші фотографії. Часом не думаєте зайнятися цим професійно?

Відкрив я це недавно. Чесно, думка про те, щоб зайнятися фотографуванням професійно, мене тримає. Фотографію я люблю. Ці світлини, які я роблю, – це мій внутрішній світ. Складно це пояснити, але хто трохи тямить у фотографіях, думаю, зрозуміє.

Чим ще ви займаєтеся?

Люблю спорт. Як маю вільну хвилину, люблю забігти в спортзал. Але музика – мабуть, 70% мого життя, бо я як не співаю, то щось пишу і навпаки. А якщо ні те, ні інше – то просто робота. Або фотографую. Більше нічого такого не помічав за собою. Музика, фото і писати вірші люблю. Можливо, колись свій збірник віршів реалізую.

Про що ви пишете?

90% – про любов. Я більше на таку тематику люблю писати, у мене всі пісні ліричні. Часом трапляється щось філософське.

Які у вас мрії? Куди би ви хотіли поїхати на фестиваль?

Мрій дуже багато. Але, мабуть, з моїх слів зрозуміло, що я хотів би надалі співати, вийти на вищий рівень в Україні. А щодо фестивалів, то маю намір поїхати в листопаді в Польщу на два такі заходи. Один буде в Кракові, а інший – недалеко від Бидгоща.   

А як щодо інших закордонних фестивалів, окрім польських?

Так, я чув і про інші. Знаю, що в Італії є досить класний, але є одна проблема – мова. Пам’ятаю свій перший фестиваль у Польщі: я взагалі тоді не міг розмовляти, відчував мовний бар’єр. Тому щодо Італії я маю плани, мабуть, я туди поїду, але трошки згодом.

Розмовляла Христина ДОНЧЕНКО, для Leopolis.news

Львів: 2° C
23.6
26.14