Як випливає з дослідження, в українському суспільстві загалом спостерігається позитивний радіус довіри: тих, хто довіряє іншим дещо більше, ніж ти, хто недовіряє. Попри це при більш детальному аналізі спостерігається значна відмінність у вікових групах. Найстарші – найбільш «відкриті» до інших, наймолодші – найбільш «закриті».

Як зазначають соціологи, загалом проблема молоді, як в Україні, так і в західних суспільства є сьогодні одним із викликів сучасного світу. Така ситуація є несприятливою для соціального капіталу, оскільки відносно вищий рівень недовіри серед молоді, котра є основним і найбільш перспективним базисом людського розвитку країни, послаблює соціальний капітал суспільства і є фактором, який потребує глибшого вивчення і розробки окремої стратегії щодо подолання цього феномену.

Результати дослідження також підтвердили гіпотези щодо залежності рівня відкритості та довіри до інших у суспільних групах від рівня доходів. Більш заможні демонструють значно вищий рівень відкритості, аніж бідніші. Водночас слід враховувати, що шкала оцінки доходів є суб’єктивною, і група найбільш забезпечених в українських реаліях часто є швидше міцним середнім класом, аніж дійсно багатими особами.

Попри «середній» показник довіри до інших людей та демонстрацію згуртованості, деталізація за категоріями демонструє суперечність у суспільній свідомості у ставленні до інших. Відносно позитивний баланс довіри/недовіри до інших загалом в першу чергу формується за рахунок надвисокого рівня довіри до осіб близького кола (найближчі члени сім’ї, родичі).

«Сім’я в Україні є однією із найважливіших суспільних інституцій. Моделі поведінки у родинному колі часто проектуються на інші спільноти. «Кумівство», клановість, замовчування злочинів є похідними з такої моделі взаємовідносин. Водночас що стосується незнайомих осіб, осіб іншої національності, або тих, котрі мають інші політичні погляди, рівень недовіри до цих категорій населення є значним. Зважаючи на історичні суперечності та ідеологічні відмінності у формуванні українського суспільства, такий фактор є вагомим фактором ризику. З іншого боку схильність до колективізму, пожертви своїми інтересами заради колективних є значною перевагою у кризових умовах, зокрема під час війни», – відзначено у результатах досілдження.\

Також соціологи відзначають, що волонтерство, сусідські об’єднання, система горизонтальних зв’язків стали наріжним каменем оборони у перші місяці повномасштабної війни і є прикладом суспільної мобілізації в умовах кризи. Високий рівень довіри до благодійних фондів, громадських організацій, який фіксується з 2014 року і підтверджується також цим дослідженням, є цьому доказом. Цей феномен є добрим підґрунтям для подальшого розвитку соціального капіталу та побудови нової децентралізованої моделі взаємодій всередині соціуму.

Водночас, як зазначається, усереднений показник довіри до державних та місцевих установ, як важливої складової соціального капіталу, на даний момент є швидше феноменом воєнного часу, а не звичайною ситуацією. З перших днів війни в опитуваннях фіксується стрімке зростання довіри до ключових органів влади України, викликане зміщенням фокусу суспільства у питанні пріоритетних проблем (у першу чергу розвитку економіки та корупції у владі) на питання захисту та оборони. У цих питаннях держава, як інституція має максимальні можливості та повноваження, тому недовіра до ключових органів державної влади під час війни сприймається як елемент зради. Водночас після припинення воєнних дій актуальність соціально-економічних проблем та питань корупції повернеться, що традиційно спричиняє падіння рівня недовіри до центральних органів влади. Окрім того роль держави (як централізованої владної інституції) в українському суспільстві є «розмитою», через часткове скасування суспільного договору. У такій ситуації норми і цінності держави сприймаються швидше як декларативні, а не є базисами для встановлення правопорядку та законності.

З іншого боку за сприятливих умов рівень довіри до місцевої влади має потенціал для зростання, зважаючи на успіхи децентралізації, кращі можливості комунікації з громадянами та демонстрації своїх успіхів під час повоєнної відбудови, кажуть автори дослідження.

Результати опитування також свідчать, що суспільство надає перевагу незалежним і «швидким» електронним ЗМІ та соцмережам, де можна отримати доступ до будь-якої відкритої інформації. Свобода висловлювань для українців є однією із головних засад розвитку. З іншого боку, є загроза того, що через ці канали часто поширюються неперевірені факти, або ж чутливі теми, котрі створюють передумови до виникнення соціальних протистоянь. Політична нетерпимість, яка фіксується у дослідженні, часто виливається у протистояння у соціальних мережах, які є вільними майданчиками висловлювання своїх думок. Тому медіаграмотність, уміння розрізняти фейки та критичний підхід до поширеної інформації є важливою запорукою формування соціального капіталу в українському суспільстві, яке є сьогодні надто вразливим в інформаційному просторі в умовах повномасштабної війни.

Українське суспільство продемонструвало надзвичайно високий рівень згуртованості при необхідності протистояння ворогу. Результати опитувань демонструють зростання у воєнних умовах рівня національної (в перш чергу проукраїнської), громадянської та мовної самоідентифікації. В основних ідеологічних питаннях, як то питання зовнішньополітичного вектору, чи історії, в яких до лютого 2022 року спостерігалося протистояння за регіональною ознакою сьогодні загалом є консенсус у переважної більшості громадян. Така згуртованість є добрим підґрунтям для формування соціального капіталу. З іншого боку через довготривале протистояння на ідеологічному ґрунті, яке доволі часто розігрувалося політичними силами під час виборчих кампаній, ідея єдності суспільства поки не є домінуючою.

Також не спостерігається консолідації у питаннях оцінки ефективності реформ, а також європейського майбутнього, попри те, що підтримка вступу до ЄС сягає більше 80%. Водночас ті соціальні групи, котрі орієнтовані на обов’язковий вступ до ЄС, мають позитивне ставлення до реформ, висловлюються про ідеологічну єдність українського суспільства, проявляють вищий рівень довіри в усіх її колах, ведуть більш відкрите соціальне життя, мають більш складніше суспільне життя, частіше проявляють свою громадянську позицію, – є суттєвою основою соціального капіталу України.

У межах дослідження було 2000 респондентів. Статистична похибка вибірки (з довірчою імовірністю 0,95): не більше 2,2% для значень близьких до 50%, не більше 1,9% для значень, близьких до 25%, не більше 1,3% - для значень, близьких до 10%, не більше 0,8% - для значень, близьких до 5%.

Leopolis.news