Працівники українських спецслужб причетні до гучних убивств журналістів і громадських діячів

14:28 15 Травня 2017

Працівники українських спецслужб причетні до гучних убивств журналістів і громадських діячів

Фото: ukranews.com

Розслідування незалежних журналістів OCCRP (Organized Crime and Corruption Reporting Project) та Слідства.Інфо обставин убивства Павла Шеремета вивело їх на слід співробітника СБУ Ігоря Устименка.

Хоч доказів його прямої причетності до вбивства журналіста немає, втім є факт, що колишній або теперішній працівник спецслужб був неподалік місця скоєння резонансного злочину. Причетність українських спецслужб та силових відомств можна простежити й в інших гучних справах – від убивства Георгія Гонгадзе до вбивства композитора Ігоря Білозора. Тож постає питання, чи не перетворилися силові відомства України на орган боротьби з тими, чиє мовчання не вдалося купити?

Павло Шеремет, фото: tkb.lv

Колишнього або теперішнього співробітника Служби безпеки України було помічено на відео з камер спостереження незадовго до вбивства журналіста Павла Шеремета неподалік місця скоєння злочину. Ця інформація стала відома завдяки журналістам OCCRP та Слідства.Інфо, які провели незалежне розслідування вбивства, що сталося 20 липня 2016 року.

Як зазначено в підсумках розслідування, співробітник Ігор Устименко працював у Службі безпеки України принаймні до 2014 року. У ніч напередодні вбивства журналіста він потрапив у поле зору камер спостереження неподалік місця злочину. Сам Ігор Устименко відмовився коментувати свої зв’язки з СБУ.

Ігор Устименко був присутній щонайменше кілька годин біля будинку Шеремета в ніч, коли під авто журналіста було закладено вибухівку. На місце він приїхав сірою «Skoda» з номерним знаком АА 2551 МО. Її зафіксували кілька камер спостереження в районі, де проживав Павло. Журналістам Ігор Устименко не зміг чітко пояснити мету свого перебування на місці.

Фото: «Українська правда»

Варто зазначити, що працівники українських спецслужб уже неодноразово ставали фігурантами гучних політичних убивств. 2000 року під час, лише на перший погляд, рядового конфлікту було вбито Ігоря Білозора, українського композитора.

Ігор Білозір

Важливим фактом є те, що головний фігурант справи Дмитро Воронов виявився кадровим офіцером контррозвідки.

«Сумнівно, щоб Д.Воронов не усвідомлював, які обов’язки і яку відповідальність ніс він як офіцер контррозвідки. Однак підсудний пішов на найтяжчий злочин – він винен у вбивстві мирного громадянина, народного артиста України, композитора Ігоря Білозора. Свідомий свого вчинку, Д.Воронов обрав украй злочинну тактику – тактику введення в оману слідчих та судових органів. А все це значно обтяжує вину Д.Воронова, оскільки вчинений ним злочин виходить далеко поза межі прикрого інциденту, який закінчився трагічно», – наголосила громадська обвинувачка Ірина Калинець під час свого виступу в суді 8 серпня 2001 року.

Вона наголосила на достатній кількості фактів, які свідчать, що вбивство композитора і співака було не просто наслідком сутички, а наперед спланованим задумом.

«Якщо в задумі було б просто побити Ігоря Білозора, щоб «проучіть націоналістов», то удару по обличчю, після якого Білозір намагався уникнути продовження конфлікту, було б достатньо. Однак Воронов і Калінін ідуть услід за Білозором і Гнатовським з кафе, переганяють їх і виходять назустріч біля будинку прокуратури. Цього разу стається чергова, уже кривава сутичка. А це вже абсолютно не подібне ні на кримінальні розборки, ні на «найшло» – це явно та холоднокровно сплановане вбивство», – наголосила під час суду Ірина Калинець.

Для розуміння контексту подій у тогочасному політичному просторі слід звернути увагу на політичні акції, які не оминув своєю присутністю Ігор Білозір 2000 року.

«Квітень 2000 року був якраз тим місяцем, коли ворогам української нації у Львові урвався терпець і вони в озлобленні спланували вбивство Ігоря Білозора. 9 березня 2000 року відбулося велике львівське віче на тему мовної політики у Львові та збереження української мови, гострій критиці було піддано засилля російського шовінізму та ворожу діяльність комуністів-шовіністів у Верховній Раді тощо. На вічі було прийнято ряд вимог до міської та обласної влади щодо збереження українського статусу міста. По закінченні віча маніфестанти пішли походом до обласної Ради, якраз попри помешкання Воронова. На виконання вимог було покладено місяць. Друге віче, також з маніфестацією до облради, відбулося 12 квітня 2000 року, тоді ж було створено групи українізації. Третє віче мало відбутися в середині травня!» – наголосила Ірина Калинець.

Слід силових відомств помітно і в іншому гучному вбивстві. Йдеться про журналіста Георгія Гонгадзе. 16 вересня 2000 року близько 22:30 Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з’явився. Зникнення Г. Гонгадзе викликало велике занепокоєння не лише в його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів. 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали в ньому Георгія (зокрема, у знайденому тілі знайшли осколки – саме в тих місцях, що були і в Гонгадзе).

Георгій Гонгадзе, фото: obozrevatel.com

Через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, 28 листопада 2000 року, стає відомо про таємні записи розмов Президента Л. Кучми та високопоставлених урядових чиновників, які проливають світло на вбивство Гонгадзе. На плівках, які записав співробітник cлужби охорони президента Микола Мельниченко, в розмові беруть участь Кучма та його найближчі помічники – глава Адміністрації президента Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Л. Деркач, – які обговорюють діяльність Гонгадзе й вирішують, як з ним бути.

4 березня 2005 року генерала міліції і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, якого підозрювали в організації вбивства Георгія Гонгадзе, знайшли з двома кульовими отворами в голові. Напередодні генеральний прокурор Святослав Піскун публічно через ЗМІ оголосив про допит генерала. Допит було призначено саме на 4 березня. Смерть генерала назвали самогубством.

Юрій Кравченко (праворуч), фото: УНІАН

15 березня 2008 року Апеляційний суд міста Києва визнав винними у вбивстві Георгія Гонгадзе трьох колишніх співробітників департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ України. Обвинуваченим офіцерам міліції Миколі Протасову суд призначив покарання у вигляді 13 років позбавлення волі, Олександру Поповичу і Валерію Костенку — по 12 років, а також позбавив їх офіцерських звань.

Також за вбивство Георгія Гонгадзе 29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача було засуджено до довічного ув’язнення з конфіскацією майна і забороною обіймати державні посади.

Постає питання, чи не через пряму або опосередковану причетність до резонансних убивств працівників СБУ та інших силових відомств залишаються нерозкритими справи про вбивство відомого журналіста Вадима Бойка, Вадима Гетьмана, політичного діяча В’ячеслава Чорновола чи молодого львівського юриста Володимира Жеребецького.

А відтак виникає і риторичне запитання, чи не перетворилася Служба безпеки України на каральний орган боротьби з тими незручними журналістами та політичними діячами, яких не вдалося купити?

Сергій БОБРА, для Leopolis.news

Leopolis у Facebook

Останні новини