Про «опортунізм» і піну на янгольських вустах | блог Ігоря Гулика

09:54 1 Вересня 2016

Про «опортунізм» і піну на янгольських вустах | блог Ігоря Гулика

Перш за все зауважу, що терміном «опортуністичні угоди» оперує сучасний вітчизняний філософ Сергій Дацюк, хоча його розумування, зокрема на «Українській правді», не завжди видаються притомними. Принаймні авторові цих рядків. Однак постать блогера і його погляди – це, так би мовити, мухи, а їх, знано, варто відокремлювати від котлет.

Щодо «опортуністичних угод», то Дацюк розуміє під цим словосполученням документи, які передбачають явну нехіть однієї зі сторін-підписантів виконувати їх. Конкретно – сумно відомий «Будапештський меморандум», жертвою якого, як з’ясувалося через 22 роки після укладення, стала Україна. Не тому, що на папері написано щось не так, а тому, що сам папір був свого роду відчіпним для країн-гарантів безпеки України, бо вони, бажаючи позбавити нас ядерної зброї, далебі, не квапилися виконувати своїх зобов’язань.

Тепер Київ спробує реанімувати це мертвонароджене в угорській столиці дитя, можливо, у якомусь екзотичному форматі. Той же Дацюк, а також Соня Кошкіна, вважають, що схожу тактику спричинили очевидний крах Мінська-2 і не менш зрозуміле фіаско так званого «норманського формату». Ба більше, поквапливість української дипломатії і влади назагал активована ймовірним послабленням, а то й остаточним скасуванням санкцій проти Москви, які запровадили західні союзники Києва після анексії Криму та окупації частини Донбасу. Мовляв, Порошенко і К спробують присоромити Німеччину, Велику Британію і США (про РФ як ще одного будапештського гаранта, звісно, не йдеться) за їхню нешляхетну поведінку.

З цього приводу на гадку спадають слова ще одного філософа – Григорія Помєранца, російського дисидента, антикомуніста: «Стиль полеміки важливіший за предмет полеміки» в умовах, коли «диявол народжується з піни на вустах янгола, який розпочинає бій за святе праве діло».

Якщо поглянути на всі (чи майже всі) доленосні документи, ухвалені українськими провідниками в часи Незалежності, то фактично кожен з них є угодою з категорії «опортуністичних». І не тому, що нам випадали партнери, які, за визначенням, не бажали виконання досягнутих домовленостей. А тому, що саме наша влада шукала між рядків поважних манускриптів щілини для власного зиску, для невиконання власних зобов’язань, для того, аби виграти час і, бажано, при цьому ще й гроші.

Про що полемізуємо? Про «Мінськ-2» після бездарно-злочинного Іловайська? Що шукав тоді Президент Порошенко в білоруській столиці? Вочевидь, не порятунку для тих, хто впав у смертельному коридорі, їм уже було байдуже – що Мінськ, що Будапешт… Порятунку для себе після прорахунків паркетних Гелетея та Муженка, порятунку для власного реноме як головкома. Хто досі сидить за столом мінських консультацій? Скажете, люди, зацікавлені у виконанні угод від 5 вересня 2014-го і їхнього римейка зразка 12 лютого 2015-го. Там – уповноважені українського Президента і приватні особи – лідери ОЗУ ДНР/ЛНР. Отже, і Мінськ-2 – «опортуністична угода».

Це, так би мовити, зовсім свіжа історія. Коли ж ретельніше проаналізувати найважливіші державні документи часів Незалежності, то «опортунізм» вилізатиме, мов шило з мішка… Так званий «Великий договір» між Україною та Росією, підписаний Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним 1997 року і продовжений 2008-го Віктором Ющенком, був спробою умиротворити ведмедя, рівно ж як убезпечити власне перебування на київському троні, сите, по правді, перебування, завдяки відкатам від транзиту російських вуглеводнів. Для Росії ця угода була ще «опортуністичнішою», нехіть її виконання аж перла з тамтешніх вельмож і раз у раз вибухала – то Тузлою, то «газовими війнами»… Про «Харківські угоди» Януковича і про 3-мільярдний путінський хабар за зрив Угоди про асоціацію з ЄС 2013 року годі й говорити.

Якщо Україна хоче мати адекватних партнерів у майбутньому, а не дволиких «опортуністів», вона сама мусить вести чесну і адекватну політику. А не скиглити, що, мовляв, МВФ знову зволікає з траншем для нашої рахітичної економіки. Звісно, зволікає: просто порахував на калькуляторі, скільки вже вбухано, і що з того вийшло.

І не лити крокодилячі сльози з приводу ймовірного скасування санкцій, а перш за все закрити будь-які бізнес-стосунки з агресором, вказати на двері російським фірмам і фірмочкам, не заробляти на сєпарському вугіллі, не підсолоджувати життя «ваті» цукерками з Липецька. Вимагати принциповості від когось можна лише тоді, коли сам принциповий і справедливий.

Витерти врешті-решт «піну з уст янгола», бо справа направду тут свята, а мета – висока.

Фото: blogs.korrespondent.net

Ігор ГУЛИК, спеціально для Leopolis.news    

Leopolis у Facebook

Останні новини