Профтехосвіта: виживання або смерть

12:16 26 Вересня 2017

Профтехосвіта: виживання або смерть

Фото: blog.liga.net

Нині професійно-технічна освіта в Україні є галуззю, про яку забули державні владоможці та місцеві депутати. Фактично покинуті напризволяще, замучені судовими позовами за борги за газ та тепло, постійно недофінансовані професійно-технічні заклади цікавлять владу лише як джерело отримання комунального майна для продажу та «дерибану» землі. Жодної реальної програми порятунку та модернізації ПТНЗ не існує.

Карати не можна помилувати

Профтехосвіта трималася та успішно працювала впродовж багатьох десятиліть в Україні, на Львівщині зокрема, на трьох важливих складових.

Перша – це відданість та сумлінна праця педагогів, майстрів виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів ідеалам та цінностям системи підготовки робітничих кадрів для потреб економіки регіону та держави.

Друга – це результативна та ефективна співпраця навчальних закладів та роботодавців усіх галузей економіки, присутніх на ринку праці Львівщини, успішне виконання державного замовлення впродовж багатьох років.

Третя – це навчання та виховання тисячі учнів з малозабезпечених сімей, учнів-сиріт, а це, своєю чергою, велика соціальна функція, яку поклала держава на профтехосвіту.

Чим керувалися працівники профтехосвіти, щоб забезпечити ці складові системи. Профтехосвіта пройшла всі випробування та розпад економіки, недосконалу приватизацію в Україні на початку 1990-х, ліквідацію великих потужних підприємств у Львові та області, часом без виплати заробітної плати та стипендій учням по кілька місяців, і, всупереч цьому, заклади профтехосвіти вижили, зуміли провести часткову модернізацію, реорганізацію. Адже більшість навчальних закладів профтехосвіти були базовими для промислових гігантів Львівщини.

Для того, щоб вижити та не занедбати навчальні заклади, зберегти педагогічні колективи, матеріально-технічну базу (а вона в той час була однією з найкращих в Україні), навчальні корпуси, майстерні та лабораторії, не пристати на дешеві пропозиції щодо приватизації майна, споруд та будівель, керівники ПТНЗ були вимушені ліцензувати ті професії, які були затребувані на ринку праці області й України. Тому і з’явилися багатопрофільні навчальні заклади, які готують тепер будівельників та кухарів, електрогазозварників та перукарів, трактористів та операторів комп’ютерного набору.

Нині в закладах профтехосвіти навчаються понад два десятки тисяч учнів, які в міру своїх здібностей та вмінь засвоюють навчальний матеріал, проходять виробничу практику, проводять навчально-виробничу діяльність, проживають у збережених гуртожитках, отримують, хоча і не завжди вчасно, мізерну стипендію, а після завершення навчання працевлаштовуються на державних та приватних підприємствах і фірмах Львова й області.

Модернізація = ліквідація?

Із попередніх висловлювань та думок хтось може подумати, що треба все залишити, як було. Безперечно, ні, і, як будь-який механізм, з часом потребує змін, удосконалення, модернізації. Що ж запропонували профтехосвіті законодавці у Верховній Раді України та урядовці з Кабміну? Усі запропоновані зміни в системі ПТО зводяться фактично до її ліквідації. Хоча кожен із нас знає, що економіку держави і її досягнення творять руки висококваліфікованих робітників та підприємці.

Ухваливши Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» депутати Верховної Ради вирішили, що підготовку робітничих кадрів можна перекласти на місцеві бюджети, порушивши Конституцію України, ст. 142 ч. 3, Бюджетний кодекс України, ст. 89, та Закон України «Про місцеве самоврядування». А саме до цього найбільш не готові були органи місцевого самоврядування, особливо в містах обласного значення, де частка фінансування ПТНЗ у міських бюджетах становила від 20 до 50 відсотків усіх видатків.

Унаслідок необдуманих дій на той час міністра фінансів України Наталії Яресько та екс-міністра освіти і науки Сергія Квіта викладачі майстри виробничого навчання й учні по кілька місяців не отримували зарплату та стипендії. Це призвело до соціального напруження в колективах, проведення мітингів та страйків, перекриття вулиць і автомагістралей, особливо в містах Дрогобичі та Стрию. Чим керувалися згадані екс-міністри, не зрозуміло: виживати всій системі освіти цих міст, одночасно обдирати місцеві бюджети, а тоді з простягнутими руками випрошувати в Києві субвенції та дотації на фінансування профтехосвіти області й міст обласного значення. Але ж така критична ситуація була не тільки на Львівщині, а й у всій Україні. Хоча нічого дивного немає: коли прослухати виступи Яресько, то вона постійно називала заклади профтехосвіти ПТУ, якими ще багато років назад лякали наших учнів у школах. Пам’ятаєте: «Будеш погано вчитись – підеш у ПТУ». Так-от, нині в Україні це – вищі професійні училища, професійні коледжі та ліцеї.

Ще один крок до ліквідації профтехосвіти в Україні – це передача ПТНЗ із державної власності в комунальну, яку запропонували Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. Нині заклади ПТО – це державні навчальні установи, які мають державні акти на споруди і будівлі, земельні ділянки, гуртожитки, майстерні, а це сотні приміщень, цінні земельні ділянки особливо в містах обласного значення та Львові, що завжди є спокусою наших місцевих князьків та олігархів. Вони вже нині розглядають ці об’єкти та земельні ділянки для використання під свій бізнес та приватні володіння.

Ще один крок до руйнації профтехосвіти – це не ухвалення Верховною Радою впродовж останніх двох років нового Закону України «Про професійну освіту». Адже саме цей документ міг би врегулювати чимало нинішніх проблем профтехосвіти та органів місцевого самоврядування, вирішити насамперед фінансування ПТО, надати більшу автономію навчальним закладам. І лише наприкінці 2016 року Кабмін схвалив законопроект про професійну освіту, що має відповісти на головні виклики в цій галузі, і запропонував його розглянути у Верховній Раді. Але його й досі не ухвалено.

Кадрове «обрізання» профтехосвіти

А що було зроблено на рівні департаменту освіти і науки, щоб зберегти систему ПТО у Львівській області? Відверто кажучи, нічого. Із призначенням на посаду директора департаменту Олександри Небожук 2014 року було ліквідовано управління професійно-технічної освіти з тими повноваженнями, які впродовж багатьох років мало управління. Тепер увесь документообіг, листування здійснюють тільки на бланку департаменту і за підписом керівника департаменту. Керівникам навчальних закладів інколи весь день доводиться чекати на підпис чи візування того чи іншого документа, оскільки директор департаменту постійно була дуже зайнята або на виїздах в області. Мабуть, керівники департаменту погано знають географію розташування навчальних закладів профтехосвіти, адже деякі установи розташовані за 100 і більше кілометрів від Львова.

До ліквідації управління профтехосвіти таких випадків не було. Кошториси, зміни до них, тарифікації педагогічних працівників, склад екзаменаційних комісій, накази, інші нормативні документи підписували вчасно. Зміна штатного розпису департаменту негативно позначилася на роботі структурних підрозділів, а виведення зі штату посади заступника директора департаменту – начальника управління професійно-технічної освіти взагалі було незрозумілим кроком, тим паче, штатний розпис у департаменті не обговорювали, рішення ухвалила особисто пані Небожук. А ще більше виникає запитань, чому звільнили з посади Романа Бабія і в який спосіб? Тепер це звільнення екс-заступник директора департаменту оскаржує в різних судах. Без перебільшення, історія зі звільненням Р. Бабія увійде в підручники з державного управління як приклад найбільш примітивного й незаконного звільнення з державної служби неугодного працівника. Згодом, через місяць, уже сама пані Небожук звільнилася і перейшла працювати спеціалістом у відділ профтехосвіти, щоправда, ненадовго, лише на два тижні, та подалася вершити освітянські справи в Червоноград.

Можна висновувати, що в керівництві ОДА не зробили жодних позитивних висновків і вкотре закрутили епопею зі скандальним конкурсом на посаду керівника департаменту освіти і науки, бо вже за місяць наперед було відомо, що департамент очолить Любомира Мандзій. Отож який це конкурс? Хочеться запитати в керівництва області: чому звільнився з посади заступника директора департаменту – начальник управління фінансово-економічної діяльності О. Тур, чому звільнився заступник начальника управління – начальник відділу професійної освіти Р. Вороняк, який багато років успішно працював на різних посадах у м. Львові, його тричі обирали депутатом Львівської міської ради, завідувач відділу дошкільної та середньої освіти І. Сислюк, начальник управління середньої освіти С. Книшик, головний бухгалтер ЦБ №2 А. Вербовський, його заступники. Менше ніж півроку попрацював на посаді новопризначений керівник відділу ПТО І. Матвіїв і також звільнився, перейшов на іншу роботу ще один працівник відділу Р. Борисов. Таких запитань чимало. А що буде далі? Складається враження, що хтось успішно втілює проект «Хай прийдуть гірші, але наші».

Новопризначений керівник департаменту також розпочала свою працю зі змін у департаменті та відділах: перевела працівників відділу ПТО з приміщень на пл. Петрушевича на вул. Просвіти. Такі наміри мала і попередній керівник, але, мабуть, зрозуміла, що на Петрушевича є Навчально-методичний центр ПТО, централізовано бухгалтерія, де було створено належні умови для всіх працівників. Попередній керівник департаменту пані Небожук не продовжила контракти з кількома керівниками навчальних закладів, а Любомира Мандзій упродовж року не може вирішити питання призначення нових керівників, радше за все, «шукає своїх». Нині в області більш ніж десяток керівників не призначено на посади директорів ПТНЗ, та й конкурс на заміщення вакантних посад департамент не оголошує. Виникає запитання, за яким принципом будують кадрову політику департаменту освіти і науки ЛОДА?

Навчальні заклади, що їх фінансують з обласного бюджету, вперше в історії зіткнулися ще з одним викликом – це відсутність фінансування комунальних платежів: за воду, електроенергію, опалення, бо влада вважає, що вони самі мають заробляти кошти й оплачувати за спожиті енергоносії. Але ж це захищена бюджетна стаття і кошти мають скеровувати з бюджету області, тим паче це не підприємства чи фірми, а державні освітні установи. Такого «експерименту» немає в жодній області України. А що буде 2018 року, якщо і коледжі передадуть на фінансування місцевих бюджетів?

Розвиток сучасної техніки та виробництва не можливі без кваліфікованих робітничих кадрів, яких готує система ПТО. У всіх нормативних документах наголошено на необхідності розвитку професійної освіти, підготовки конкурентоспроможних фахівців на ринку праці, а насправді нічого не роблять, щоб профтехосвіта запрацювала, як у попередні десятиліття, бо з таким підходом ми скоро будемо запрошувати в Україну робітників з країн Сходу та Азії. Всі ці проблеми призвели до того, що нині ПТНЗ лише на 70% виконали регіональне замовлення на підготовку робітничих кадрів, а відсутність учнів призвела до вивільнення викладачів та майстрів виробничого навчання, що, своєю чергою, позначиться на начально-виробничому процесі всіх ПТНЗ області.

Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news

Останні новини