Сміття розбрату і безгосподарності

17:15 29 Грудня 2016

Сміття розбрату і безгосподарності

У той день, коли Дональд Трамп вирішив реформувати ООН, назвавши його клубом за інтересами, а «ватний» суд у Москві вульгарно ототожнив українську Революцію гідності з петроградським більшовицьким переворотом, двоє знаних у Львові лідерів – Михайло Сидорович й Олег Синютка – на тлі монументальних геополітичних подій учинили локальну сварку через побутові відходи, такі осоружні для політичного істеблішменту. Похвальним є факт, що народний обранець вирішив долучитися до вирішення проблеми утилізації львівських відходів, але робити це потрібно комплексно, а не вибірково й ситуативно.

Депутат Михайло Сидорович, раніше помічений у хуліганстві (рапорт у Франківському райвідділку) та капості мешканцям навколольвівських поселень (перенесення зупинок приміських маршруток), під час сесії Львівської обласної ради агресивно, але побічно напосів на центральну владу. Він наголосив, що в Україні немає жодного сертифікованого сміттєзвалища і жодного цивілізованого способу збору та сортування сміття. Іншими словами, з погляду Михайла Сидоровича, Україна – це Папуа-Нова Гвінея на європейському континенті.

У стані цицеронівського афекту представник «Самопомочі» доводив, що загальнодержавне поводження зі сміттям переформатували в політику, яку сконцентрували в одному місті – у Львові. Наприкінці нетривалого спічу голова постійної депутатської комісії, не дотичної до утворення й утилізації побутових відходів, опосередковано жбурнув каменем пафосу в Олега Синютку як представника Президента Порошенка. Депутат надривно наголосив, що вивезення твердих побутових відходів з обласного центру навмисно блокують, можна було зрозуміти, домінуючі політичні сили.

Достойник Олег Синютка необґрунтованість волаючого голосу «Самопомочі» не стерпів і двічі дав рішучого відкоша: відразу на місці висловлення претензій, у приміщенні облради, а потім і в ефірі радіо «Львівська хвиля».

Попри очевидну безпідставність звинувачень депутата Сидоровича на адресу влади, у його популізмі є і дрібка логічної доцільності щодо утворення та утилізації побутових відходів. Шкода лише, що цей багатогранний політик під час щонайменше чотириразової зміни свого політичного окрасу («Наша Україна», «Батьківщина», «Народний фронт», «Самопоміч») зернятко своєї раціональності занедбав, не злеліяв його і не зростив. У той час, коли Михайло Сидорович тричі був помічником депутатів Верховної Ради, не було помітно, що він побивається над темою утилізації відходів життєдіяльності львів’ян. Принаймні всевидяче око «Гугла» такої активності не помітило.

Для початку, заради всебічної справедливості, треба з’ясувати некомпетентність обласного ініціатора сміттєвого збурення. Міністр екології та природних ресурсів повідомив, що за станом на грудень 2016 року в Україні сміттєзвалищ є більше, ніж у Китаю. Із цієї кількості приблизно 30000 – стихійних, а 6000 – офіційних полігонів. Наскільки ці 6000 офіційних підприємств утилізації ТПВ достатньо сертифіковані, нинішній представник «Самопомочі» може подискутувати зі своїм колишнім однопартійцем, із міністром Остапом Семераком.

Наступна некомпетентність депутата Михайла Сидоровича виявилась у контексті повідомлення Олега Гайовишина, директора ТОВ «АВЕ-Львів», якого зі смітникового бізнесу брутально витіснили із престижного Галицького району Львова. Ще у вересні Олег Гайовишин повідомив, що компанії-перевізники побутових відходів частково не вивозять сміття з міста через те, що його нікуди відвантажувати, тобто складувати. Сказане підтверджує слова очільника Львівської ОДА, що львівське сміття висипають казна-де – від Червонограда до найвіддаленіших окраїн на сході країни. Через таку кричущу безгосподарність львівської мерії, на очах усієї України, шляхетна галичанська репутація, створена століттями, зазнає згубних утрат.

Не помітно зацікавлення обласного депутата від «Самопомочі», принаймні виявити таке не вдалося, до того, куди нині вивозять побутові відходи з Пустомит, Жовкви, Городка, Куликова, Винників, Рудного, Дублян, інших населених пунктів остаточно не сформованої Львівського агломерації.

Будучи тричі помічником у народних депутатів – Ярослава Кендзьора, Святослава Олійника, Михайла Хміля, – Михайло Сидорович мав широку палітру можливостей для заглиблення у вирішення питання львівських ТПВ, проте не заглибився. Не цікавило його, чому в Києві за утилізацію однієї тонни сміття беруть 25 грн., як повідомив міністр Семерак, а у Львові ще з 2014 року – майже 74 гривні з населення? І куди, на фінансування яких саме суспільних благ, було скеровано отриману суттєву фінансову різницю? І чи насправді була така послуга – «захоронення»? Якщо подивитися на львівське звалище відходів, там превалює послуга «складування», яка за вартістю аж ніяк не тотожна із «захороненням», коли на поверхні не повинно бути жодних видимих ТПВ.

foto-01-taryf

Не переймався самопомічівський обранець питанням, чому нарахування у квитанціях від ЛКП за вивезення і так звану утилізацію відходів відбувається з квадратного метра житлової площі, а не, як в усьому цивілізованому світі та інших містах України, від людини. Невже у Львові сміття продукує квадратний метр?

Не зауважив обласний голос «Самопомочі» й іншої львівської кумедності. Якщо подивитись у квитанції від ЛКП, виникає враження, що львів’яни живуть у гетто, що впродовж усього життя з міста не виїжджають – рахунки за ТПВ надходять щомісяця. А якщо у відпустку або відрядження львів’яни таки поїдуть, що є природно, якщо діти в літній період виїдуть із міста на канікули, якщо львів’яни на кілька місяців подадуться на заробітки, їхні квадратні метри все одно будуть справно «продукувати показники побутових відходів».

Або ще важливе питання: як сьогодні перевізники ТПВ, яким начебто перешкоджають виїжджати з міста, визначають обсяги львівського сміття, розкиданого по Україні? Представники львівських ГО кажуть, що і раніше, коли працювало Грибовицьке сміттєзвалище, де встановлено спеціальний прилад для зважування вантажівок, із працівниками ЛКП «Збиранка» можна було домовитися про «покращення» показників маси ТПВ у сміттєвозі. А нині, коли ваги немає, настало цілковите привілля: пиши у звітах виконаних робіт усе, що заманеться, львів’яни сплатять, за дописані кілька гривень до вже встановлених 74 грн за послугу «розкидання сміття по Україні» до суду не підуть.

Чи не тому у квитанціях, наприклад, ЛКП «Айсберг» вартість за вивезення ТПВ зростає з місяця в місяць? І хто повинен контролювати рахунки ТОВ «АВЕ-Львів», які дисонують з європейською методикою визначення коефіцієнта утворення ТПВ відповідно до фінансових показників зростання добробуту населення або його зубожіння? Галина Гнида, головна бухгалтерка ЛКП «Айсберг», у телефонній розмові сказала, що це не її компетенція їздити за сміттєвозами і перевіряти обсяги ТПВ, а тому те, що Олег Гайовишин у звіті напише, те вона сумлінно розпише на всіх мешканців ЛКП. Навіть на тих, яких нині в місті немає.

У такій ситуації було б логічно, якби й інженерна комісія Львівської міськради, яку очолює депутат-солідарист Остап Доскіч, а це 10 класних фахівців, урешті побачила зблизька весь спектр сміттєвої проблематики й вирішила її, запросивши до солідарного обговорення Сергія Бабака, нового директора департаменту ЖКГ. Адже сподіватися на допомогу обласних обранців або політичної еліти від Львова у вищому законодавчому органі країни – Дмитра Добродомова, Ірини Подоляк, Оксани Юринець, Богдана Дубневича – годі. Нечутно було, щоби хтось із четвірки зібрав у просторій залі півміста, як це завиграшки зробив відомий тбіліський оратор, і сказав: «Робіть зі сміттям ось так, і квітка буде всій проблемі».

У нашу прогресивну історичну добу, коли космічні лайнери борознять простори Всесвіту, а Ілон Маск затіяв колонізацію Марса, у Львові, з його політехнічним потенціалом на вулиці Бандери, 12, можна створити систему, яка триматиме на обліку кожну картопляну лушпинку, кожну яєчну шкарлупку і кожну народну гривню, сплачену перевізникам за реально надані послуги й достеменний обсяг утилізованих ТПВ. Якщо насправді цього захотіти. Якщо з десятків мільйонів народних гривень, які нині місто витрачає на оплату професійної непридатності мерії, хоча б десятину від безгосподарно витраченої суми скерувати для тієї групи розробників, які львівському сміттю зуміють дати лад. Здобувають же львівські інтелектуали світові премії за матеріалізовану креативність у своїх стартапівських інноваціях.

Й останнє. У середовищі політичної сили «Самопоміч» нуртує переконання, що сміттєзвалище у Грибовичах хтось зумисне підпалив із політичної мотивації. Переконання неправильне, що підтверджує експертний висновок Євгенії Аратовської, засновниці ГО «Україна без сміття». Вона пише: «Кожен муніципалітет вирішує по-своєму питання сміття. У Львові цю проблему не піднімали. Звалище постійно горіло. Полігони самозаймаються. Коли йде дощ, то утворюються отвори, й метан при взаємодії з киснем спалахує. Сміття може тліти роками. Це спричиняє хронічне отруєння мешканців навколишніх сіл. Треба було хоча б викачувати газ. Це не потребує великих інвестицій. Але навіть і цього не робили».

Наприкінці травня погода у Львові відповідала тим параметрам, які, очевидно, і вплинули на самозаймання побутових відходів. Уночі 26 і 27 травня місцями трохи дощило, а 28-30 травня температура повітря вдень сягала 27-28°С. За такого нещасливого збігу природних факторів Грибовицьке сміття не могло не зайнятися.

foto-02-grafik-pogody

Щоправда, для експертних висновків міністра Остапа Семерака та Євгенії Аратовської теж потрібне уточнення: у своїх оцінках шановні фахівці неакуратно послуговуються поняттями «полігон» і «сміттєзвалище».

Полігон – це територія, на якій утилізують ТПВ за такою методикою, що відходи не мають фізичного контакту з атмосферою, а тому апріорі горіти не можуть. Сміттєзвалище – це територія, на якій ТПВ наскладовано, вони мають контакт з атмосферою, через що періодично самозаймаються.

Отож так званий Львівський полігон твердих побутових відходів, офіційно відкритий у червні 1960 року, насправді ніколи полігоном не був, а лише легалізованим стихійним звалищем.

Ярослав ЛЕВКІВ, спеціально для Leopolis.news

Leopolis у Facebook

Останні новини