Софія Ступко: Мій соціальний бізнес – справа життя, яка приносить задоволення

13:00 27 Грудня 2016

Софія Ступко: Мій соціальний бізнес – справа життя, яка приносить задоволення

В Україні активно розвивається соціальне підприємництво, але, от парадокс, законодавства, яке його регулює, у нас немає. Соціальні підприємці готові витрачати свої прибутки на громадські цілі, але розвиток соціальних підприємців належно не підтримують.

Софія Ступко – фіналістка V національного конкурсу для бізнес-леді «Підприємницький талант України 2016», організатором якого виступає компанія «Amway», соціальна бізнесвумен, яка активно розвиває громадську організацію «Турклуб «Манівці». Докладніше про функціонування соціального підприємництва в Україні читайте в інтерв’ю.

Софіє, розкажіть, будь ласка, що конкретно робить ваше підприємство і яка його соціальна роль?

Розповідаючи про мою діяльність, важливо розповісти власне про її громадську складову, про турклуб «Манівці», який будує соціальні спортивні об’єкти та організовує громадські заходи. А все починалося з того, що я зі своїми друзями ходила в туристичні мандрівки й захоплювалася активним відпочинком. Потім ми організували тренування зі спортивного туризму для дітей і молоді та, коли охочих стало більше, ніж наявного спорядження, зрозуміли, що нам дуже потрібні кошти для його закупівлі. Вирішили спробувати заробити на тому, що вміємо найкраще, – організовувати активний відпочинок. Отак з’явився бізнес, який надає комерційні послуги й частину прибутку скеровує на діяльність громадської організації «Турклуб «Манівці».

Розкажіть, будь ласка, конкретніше, які послуги ви надаєте?

В останні кілька років це передусім послуги з організації квестів та корпоративного відпочинку, у яких поєднуємо активне дозвілля з посиленням командного духу. Крім того, оскільки ми є туристами-водниками, спеціалізуємося на організації сплавів гірськими й рівнинними річками Західної України, а в холодний період переключаємося на мандрівки в гори та печери.

Якщо не секрет, яку частку прибутку ви виділяєте на розвиток турклубу? Чи це стала ставка?

Раніше це розподілення було доволі хаотичним: кошти вкладали в ідею, яка була актуальною на момент їхньої появи. Наступного року ми вирішили поставитися до цього питання більш планово і для початку 60% прибутку направлятимемо на функціонування «Манівців», а 40% будемо реінвестувати на розвиток підприємства. Щодо оплати праці, то наразі в нас одна особа є оплачуваним співробітником, усі інші – це волонтери, учасники «Манівців», які на громадських засадах роблять свій внесок у роботу клубу.

Софіє, у мультиспортивному соціальному залі «Манівці», який відкрили з допомогою вашого підприємства, є дуже багато не зовсім звичайних для українського ринку напрямів, як, наприклад, слеклайн та кануполо. Турклуб обрав для себе такий шлях відкриття новинок українцям?

Ми не досліджували популярність, а просто робили те, що нам подобається, постійно пробували щось нове, і виявилося, що ці напрями цікаві також іншим. Нові види спорту, які ми пропонуємо в залі, також не з’явилися нізвідки, ми просто почали будувати приміщення для себе, в якому хотіли б займатися, і в процесі будівництва до нас приєднувалися люди, які бажали допомогти з будівництвом в обмін на можливість також там тренуватися. Так у нас з’явився паркур, брейкданс, слеклайн. До речі, цей процес триває і досі.

Чи цікаві українцям нові напрями, чи вони традиційні у своєму виборі?

На мою думку, традиційні види спорту доступніші в Україні, але молодь цікавиться новими, бо займатися чимось новим є трендом. Навіть ризикну сказати, що старші люди тягнуться до традиційних видів спорту, а молодь – до новинок.

Які найбільші перепони були на вашому шляху?

Найскладніше для мене було ризикнути й наважитися на кардинальні зміни. Адже спочатку, як і всі наші волонтери, я працювала на звичайній роботі п’ять днів на тиждень, а у вихідні вела громадську діяльність. Та настав момент, коли поєднувати роботу й захоплення було неможливо, і настав час робити вибір. Правду кажучи, пірнути в невідоме було дуже страшно.

У нашій країні немає законодавства, яке регулювало б діяльність соціальних підприємств. Підкажіть, будь ласка, які перепони ця ситуація спричиняє на вашому шляху, чи вона не впливає на вашу роботу?

Насправді це дає можливість доволі широко підходити до визначення своєї діяльності. Загалом ми є звичайними підприємцями, які сплачують податки і працюють, просто якусь частину свого прибутку надаємо на розвиток громадської організації. Жодних перепон відсутність спеціального законодавства для соціального підприємництва нам на цей момент не спричиняє.

З досвіду спілкування зі своїми колегами чи можете ви вказати на якусь відмінність у веденні бізнесу у Львові та інших регіонах України?

У всіх підприємців однакові проблеми – як у Львові, так і в Харкові, Одесі тощо. Всі ми маємо спільні проблеми і спільні можливості.

Поділіться планами на майбутнє. Що маєте намір робити 2017 року?

Прагнемо збільшити кількість оплачуваних робочих місць, щоб ті, для кого активний туризм – улюблена справа, не розривалися між звичайною роботою в будні та волонтерством у вихідні, а мали змогу працювати тут, отримуючи гідну оплату. Також візьмемося за планування, зокрема фінансове, і внутрішнє навчання.

Цього року ми розпочали будівництво спортивної школи в сільській місцевості недалеко від Львова. Тому основне завдання на 2017 рік – продовжити будівельні роботи й розширювати секції, які вже почали заняття. У нас навіть уже є перші результати: цього року хлопці із села Березина брали участь у змаганнях з кануполо (поло на каяках) у Києві й тепер мріють про виступи на міжнародному рівні. Тож нам є до чого прагнути.

Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news

Останні новини