Спецпроект

Особлива журналістська думка

Сміття - не вирок

Приклади дієвих історій

Чи знали ви, що людство спожило вже 30% невідновлювальних ресурсів планети. 80% лісів утрачено, а найбільше токсинів містить жіноче грудне молоко? Люди дійшли до тієї точки, коли шкідливі речовини потрапляють в організм з дитинства й захисту від них немає. Жителі Землі з кожним роком споживають усе більше й більше: дотримуються топових модних тенденцій, змінюють техніку та купують їжу щодня, не задумуючись, скільки відходів виробляють.


Якщо навіть не згадувати глобальні проблеми Землі, то все можна продемонструвати на локальному прикладі Львова. Мешканці міста трагічним прикладом показали, що насправді люди залежні від сміттєзвалищ. Проте стаття не про це. Не варто вкотре думати, що можна чи не можна було зробити, вказувати на винних, дорікати владі. Краще розгляньмо кілька простих порад та прикладів, що і як може зробити кожен з нас, аби в житті поменшало сміття.

Проблема сміттєсортувальних станцій та сміттєпереробних заводів нині постала як ніколи гостро. Проте вони вирішують лише питання утилізації відходів, але не їхнє утворення. Кожен житель Землі за день викидає до двох кілограмів побутового сміття. За даними ISWA (Міжнародна організація твердих відходів), за 2016 рік кожна людина викинула 271,7 кг сміття. Проблема в споживанні. Ми споживаємо значно більше товарів, аніж потребуємо насправді. Як цього уникнути? Є кілька сміливців, які спробували.

Лорен Сінгер

Історія студентки з Нью-Йорка

Студентка з Нью-Йорка Лорен Сінгер уже четвертий рік веде такий спосіб життя, щоб виробляти мінімальну кількість щоденних відходів. Вивчаючи природничі науки, дівчина вирішила завдавати якомога менше шкоди довкіллю, тому долучилася до програми «Zero Waste» (програма нульових відходів). Спершу Лорен поступово відмовлялася від речей з пластику (а їх у нашому житті достатньо). Далі дівчина перестала купувати запаковані товари, надаючи перевагу нефасованим, і почала використовувати власні сумки замість поліетиленових пакетів, колекція яких є атрибутом кожного українця.


«Я перестала купувати нові речі, все частіше обираючи секонд-хенди. Зайві речі роздавала чи жертвувала. Адже мені достатньо одного з шести однакових шпателів, навіщо мені 10 пар джинсів, які я не носила зі старших класів, – розповідає Лорен в інтерв'ю виданню «Dailymail». – Головне, я почала уникати марнотратних ситуацій. Сказала «ні» соломинкам у барі, паперовим пакетам у магазинах та квитанціям (так-так, якщо ви оплатите проїзд у трамваї за допомогою QR-коду, то теж станете другом природи)».

Відмовившись від споживацького способу життя, Лорен складає в невеличку банку все, що складно або неможливо утилізувати. До прикладу, пластикові тримачі для цінників на одязі – вони маленькі, компактні, проте загрожують довкіллю. Поліетиленова плівка з-під продуктів, обгортки від їжі, гумки для волосся, бирки від одягу, де написано температуру прання та прасування. Навіть якщо ваше вбрання виготовлено з екологічно чистих матеріалів, бирки найчастіше виробляють із синтетики.


Узагалі синтетичних матеріалів у банці Лорен достатньо. Це й одноразова примірочна панчоха, і браслети-пропуски на різні заходи, зокрема концерти й фестивалі. Найменувань багато та, якщо взяти до уваги, що це все використано впродовж чотирьох років, вміст однієї банки вражає.

Нині дівчина сама виробляє мийні речовини та засоби особистої гігієни, а також веде блог «Trash is for Tossers» («Сміття для дурних»).

Увага! Лайфхак!

Створити засоби особистої гігієни власноруч не так складно, як здається на перший погляд. Зараз згадуються Чак Палагнюк і його Тайлер Дердон, який виробляв самотужки мило, проте обійдемося народними методами. Для мила вам потрібна мильна основа (можна використати дитяче мило чи створити основу за допомогою каустичної соди), олійки-ароматизатори і «Google», аби підказав, що, за чим і куди треба кидати. Так само легко створити й зубну пасту. Знадобляться морська сіль, міра, харчова сода, м'ята, біла глина, гліцерин, олія і тюбик.

Звісно, це все займає час, проте дає впевненість у використанні екологічно чистого продукту, а також дозволяє заощадити. Для прикладу, розглянемо історію француженки Беа Джонсон та її «зеленої» сім'ї.

БЕА ДЖОНСОН

Як позбутися сміття і почати заробляти на цьому


Беа ходить на закупи зі своєю скляною тарою. Це стосується не тільки пляшок і рідин. Крупи, бакалію, навіть м'ясо та рибу жінка тримає в скляних банках.

«Спершу продавці часто запитували мене, чому я ходжу з банками. Відповідала, що забула кошик. Так було значно простіше, ніж пояснювати людям усю історію і вступати в суперечки, – каже Беа в сюжеті телекомпанії «CCTV America». – Потім ти починаєш розмовляти з людьми. Вони дізнаються про твої звички, спосіб життя і починають тобі допомагати. До прикладу, давати фрукти без наклейок чи шукати товари, які не мають упаковки. Головне, перестати слухати маркетологів, які кажуть, які товари потрібні для підлоги, для стін, для ванної кімнати, для дзеркала; які продукти треба їсти і який капітал збирати на засоби гігієни. Коли починаєш самотужки вивчати ринок і думати, що тобі треба чи ні, розумієш, що не купуєш жодної речі, які рекомендують маркетологи».

Основа успіху – відмова від споживацького способу життя. Беа зрозуміла це ще 2008 року. Й от 2016-го мала з непотребу також одну невеличку баночку. Притому, що не лише Беа є учасницею програми «Zero Waste»: максимально раціонально використовує ресурси вся її сім'я. Жінка каже, що, коли відмовляєшся від споживацтва, знаходиш час для справді важливих речей. І грошей витрачаєш менше. Це бонус, який можна спрямувати на подорожі та цікаве, продуктивне проведення часу. Головне – це раціональний підхід.

Також Беа Джонсон – автор книжки-посібника «Zero Waste Home». Це – підручник, який навчить вас не тільки жити без сміття, а й змінить вашу думку щодо буденних потреб і бажань.

Хто ж таке «Zero Waste»?!


Уперше термін «Zero Waste» було використано ще в 70-х роках минулого століття як публічну назву компанії «Zero Waste Systems». Фірма намагалася знайти сховище для величезної кількості хімікатів, що утворювалися після виробництва. Вони збирали використані оливи, залишки робіт з паперами, відходи нафтового виробництва. Компанія мала чималу лабораторію із сучасними на той час технологіями. До того ж таку діяльність у світі тоді більше ніхто не вів, тому «Zero Waste» здобула світову популярність.

Основою філософії «Zero Waste» є ієрархія п'яти англійських R: refuse, reduce, reuse, recycle and rot. Українською це звучить так: відмовитися, скоротити, повторно використати, переробити і згнити. Це згодом стало філософією не тільки однієї корпорації, а й способу життя для багатьох. Нині складно сказати, хто перший почав жити як «сміттєвий мінімаліст», проте послідовників цієї течії в усьому світі вже є доволі багато. Й Україна не стала винятком!

НАШІ ЛЮДИ ВСЮДИ

Практичним досвідом життя «Zero Waste» в українських реаліях ділиться журналістка Маріанна Бойко. Її першим сміливим соціальним експериментом став проект «104 дні без поліетилену».

«Проект «104 дні без поліетилену» було створено 15 лютого 2015 року, недільного ранку, коли аромат щойно звареної кави заполонив увесь простір кухні. Дуже активна домогосподарка Маріанна зазирнула до свого смітника і вже вкотре відчула щось неприродне в тому, що більшість сміття складається з пластику та пакетів, – пише журналістка у своєму блозі. – Саме тоді з'явилася шалена думка відмовитися від непотрібного сміття. Наприклад, від поліетиленових пакетиків і всілякого тонкого упакування. Якось же наші бабусі без них обходилися».

Дівчина також пише, що найскладніше – змінити мислення. До того ж усі товари в магазинах запаковано заздалегідь. Тому доводилося купувати продукти на ринку або ходити до крамниць з власним пакуванням. І, як результат…

За 104 дні Маріанна позбулася 435 пакетів, які знайшла вдома, не скористалася 500 пакетами, які могла б придбати, зекономила тисячу гривень на покупках і створила на балконі компост. Нині дівчина, як і більшість представників філософії «Zero Waste», веде блог, де не тільки ділиться практичними результати власних експериментів, а й створює нові випробовування і проекти та розповідає людям, як і що їм потрібно робити, аби їхнє життя стало легшим для природи й гаманця.

«Ніщо не руйнує людину так, як тривала фізична бездіяльність!» – Аристотель.

Кожен приклад показує, що змінити своє життя не так уже й складно. Потрібно лише позбутися деяких звичок, відійти від сталого способу життя та знайти нове джерело комфорту. Сміття – не вирок. Варто тільки спробувати з ним боротися.