Трамп – Янукович по-американськи? або Kontra spem spero | блог Святослава Яворівського

12:26 12 Листопада 2016

Трамп – Янукович по-американськи?  або Kontra spem spero | блог Святослава Яворівського

Фото: Twitter

Ну, все: після звістки про вислід американських виборів мислячі люди у світі відпоїли себе заспокійливим і почали журитися, що з тим всім робити. В Україні так само. Ще до самих виборів багатьом було незрозуміло і навіть тривожно від того, що впродовж всієї президентської кампанії в Америці неотесаний, умовно освічений та агресивний товстосум мав серйозні рейтинги. Його переслідували скандали з неприємним душком, його відмовлялися підтримувати впливові спонсори, він молов дурниці та хвалився своєю неадекватністю. Він топтався однаково бездумно на традиціях американської толерантності до емігрантів, «кольорових», на вікових нормах функціонування демократичних інститутів та бюрократії. Зрештою, він демонстрував, що чхати хотів на всі стратегічні та зовнішньополітичні постулати американської політики, напрацьовані попередніми адміністраціями. Такий собі слон в порцеляновій крамничці. В ковбойських чоботах…

Ще якийсь час про Дональда Трампа можна так говорити і публічно писати. Поки не прийме присягу і не стане офіційним президентом США. Потім буде зась. Але думати можна завжди. І нам в Україні, і американцям.

Американська мана

То що ж сталося з американцями, здавалося, завжди зацикленими на світовій величі та авторитеті супердержави, на спадковості всіх адміністрацій і усвідомленні власної безумовної правоти сильного?

Оскільки значна частина виборців в США користуються Інтернетом для виконання громадянського обов’язку, бо ліньки… Оскільки, як і всюди в світі, багато молоді та обивателів в Америці забили на вибори взагалі… Оскільки ні для кого вже не секрет, що російський хакерський спецназ давно вже хазяйнує в найзахищеніших мережах сіту, виявляючи особливий інтерес до Америки і Європи (не годні пробити захист лише Ізраїлю та Китаю)… Якщо це все брати до уваги, то цілком можливо, що росіяни трохи підкоригували результати американських виборів. Але це лише шпигунська версія. Краще знаючи вдачу свого північного сусіда, ми, українці, можемо це припустити. Американці – ніколи! Бо навіть здогад про те, що мільярди доларів платників податків, витрачені на суперзахист стратегічних мереж, викинуті на вітер, а вся хвалена американська система безпеки насправді голий король… Ця новина стрясе самі основи міфу про досконалість і абсолютну безпеку державної машини. Це нікому не треба, тому тихо-ша…

Європа перемогою Трампа, як завжди, стурбована. Ще більше вона стурбована тим, що міграційна криза в ЄС цілком може привести там до влади правих політиків, правизна яких свого часу мала червоно-рожеві відтінки і акуратно підживлялася Москвою. Невтішна перспектива для України.

Підозрюю, що з американцями в певному сенсі сталося те, що свого часу накоїли українці, одні тяжко образившись на патетичне базікання «любого друга», інші наївно повівшись на ідею «противсіхства», ще інші просто забивши на вибори. Тоді у нас стався Янукович з усіма трагічними наслідками. В Америці інші масштаби, інші умови життя, інші міфи, тому й наслідки можуть бути відповідні.

Останнім харизматичними і рішучим президентом Америки на моїй пам’яті був Рональд Рейган. Своїх антикомуністичних та антирадянських стратегій той не приховував і казав те, що думав. Робив те, що казав.

Перший в історії США майже чорношкірий президент Обама виявився не те, щоб непослідовним чи недалекоглядним. Він був ніякий. Особливо у стратегічних зовнішньополітичних питаннях. Він так довго вагався, аналізував, продумував наступні свої ходи, що так і не встиг зробити жодного руху, що міг би запам’ятатися світові чи самим американцям. Баклажани на клумбі біля Білого дому, чи ніжна лояльність до «кольорових», чи потуги медичної реформи, чи безконечні перемовини з усіма ні про що не є історичними прикметами чи знаками яскравої особистості. Це не Рузвельт, якого сміливо можна ставити поряд з Вашингтоном чи Лінкольном.

Гіларі Клінтон була хорошим, але надто класичним і тому прогнозованим кандидатом. Вона типовий представник бюрократії, хоч і дуже симпатичний. Американським рогулям (їх і там більшість) набридла ніякість Обами, невдала медреформа, роздуті соціальні програми для кольорових емігрантів, стратегічна нерішучість. А тут свій в дошку хлопець, хоч і з животом і мільярдами в банках та акціях. Що з того, що мало читав і рідко думає, зате як прикольно говорить. Що з того, що користав з послуг цікавих політтехнологів, помічених навіть в штабах українських регіоналів. Пам’ятаєте тезу нашої рогулячої вати: «Що з того, що зек і злодій, зате свій».

Трамп каже, що прикрутить гайки набридлим латиносам, які відбирають роботу у справжніх американців, за два дні як слід наваляє всім талібам та іділам. І головне: домовиться, тобто поділить світ, з Путіним. Як до цього гіпотетичного й простого поділу поставляться китайці, європейці і, десь там в кінці черги, українці представникам фастфудної культури нецікаво. Зате вони, ці представники, дістануть нібито гарантії від конфлікту свого ситого обивательського всесвіту з російським кегебістським ведмедем.

Це так підкуповує і чарує плебс: просте вирішення складних проблем таким як ми простим і не обтяженим класичною освітою дядьком. Прикрутим, наваляєм, домовимося і поділимо з тими, кого боїмося, виженемо рафінованих бюрократів з їхнім мудруванням і йєльськими дипломами. Всьо буде чотко!

Куди приводило це простодушне зачарування свого часу німців, італійців та інших відомо. Ця примітивна полуда простого вирішення складних завдань ніколи не попускала росіян, проте зараз настало путінське загострення задавненої ментально-мозкової хвороби.

Українська дилема

Що з того всього думати й робити нам, українцям?

Продовжувати сподіватися. Найперше на те, що передвиборні спічі й гасла це одне, а реальна поведінка й політика – зовсім інше. Хто-хто, а ми в Україні добре знаємо як це виглядає. Сядуть в овальному кабінеті директори ЦРУ та ФБР, генерали з Пентагону, фінансисти та аналітики і, можливо, пояснять дядькові з животом і у вічно помнутому костюмі, що насправді все дуже складно і ризиковано. Допоможуть замислитися сенат і конгрес. Сподіваюся, він зможе напружитися, аби зрозуміти. Тоді не все так зле…

Перестати сподіватися. Головно на те, що світ по-повній підпишеться за нас у територіально-світоглядному конфлікті з тоталітарною путінською Росією. Європейці вже давно не просто натякають, а й прямо кажуть, що зробили для нас дуже багато. Санкції, публічний осуд російської агресії, глибока стурбованість і т. ін. Космічні кредити-транші під неіснуючі реформи і базікання клептократичної української квазі-еліти. Європа не приховує, що вже втомилася від цього всього і готова «вирішити» російсько-український конфлікт в будь-який ззовні пристойний спосіб, навіть ідіотський, несправедливий і вибухонебезпечний. Особливо після оприлюднення декларацій нашого чиновництва. Але на публіку все має бути позірно пристойно.

Якщо нам доведеться забути про нові реальні ПНБ, польові аптечки, «хамери» чи мобільні протиартилерійські радари, то на «джевеліни» треба буде перестати навіть сподіватися. І треба буде згадати, що броньовані джипи, мобільні протитанкові комплекси, системи ППО, пристойні танки ми вміємо, хочемо і можемо робити самі.

Просто під загрозою реального вторгнення агресора і втрати державності треба перестати одним красти, іншим тупити, ще іншим пафосно базікати. Якщо на Банковій, Грушевського, Повітрофлотському (МО) не втратили остаточно інстинкт самозбереження і совість, то зрозуміють, що цього разу самопожертва добровольців та волонтерів самі по собі російських танків не зупинять.

Як це не парадоксально, але непрогнозоване президентство Трампа є хорошим приводом високій владі переосмислити реальний стан і обороноздатність цілої країни і свою роль в цьому. Найпростіше підписати капітулянтський мир з лугандоном, фактично визнати їх і дістати стратегічний геморой на довгі десятиліття. Змиритися з віджимом Криму. Надовго забути про євроінтеграцію. Змиритися з підривною діяльністю московських попів… Як і всякий рекетир, Путін увійде в смак. Він зараз вказує, які закони нам приймати, а що буде в разі капітуляції?

Якщо наша країна стане самостійною і дієздатною, якщо прірва між народом і його владою зникне хоча б під загрозою серйозної війни за існування держави і приводом для цього стане президентство якогось Трампа, то нехай буде Трамп.

Святослав Яворівський

Leopolis у Facebook

Останні новини