Цибулько – про дострокові вибори, специфіку українського політика та наслідки децентралізації

17:27 30 Листопада 2016

Цибулько – про дострокові вибори, специфіку українського політика та наслідки децентралізації

Цього тижня на розмову із журналістами та громадськими діячами «Діалоги без краваток» прийшов письменник, політолог Володимир Цибулько.

Гість розповів, чи варто найближчим часом очікувати позачергових виборів в Україні, про наслідки децентралізації, описав позитивний сценарій розвитку України і розповів про здатність політики форматувати людей.

img_6048

Про ідею е-декларування

Ідея е-декларування полягає у тому, щоб отримати можливість вивчити доходи декларантів у проекції. Е-декларування дасть ефект приблизно на третій-четвертий рік, коли буде видно, що людина, перебуваючи на посаді, не обросла прибутками. Чи навпаки. Мені здається, що основною ціллю е-декларування не державна служба, а суддівський корпус та прокурори, адже саме вони ніколи не жили на зарплату. Водночас їхня демонстративна розкіш доводила суспільство до психозу.

img_6033

Про наслідки децентралізації

 Міста-мільйонники зараз володіють найбільшими фінансами і, враховуючи рівень кваліфікації місцевих управлінців, ми отримаємо черговий виток перерозподілу. Внаслідок цього перерозподілу номінально громади існуватимуть, а поза тим з’являться свої монополісти та феодали. Вони житимуть у метропольних містах, а громади ризикують знову перетворитися у феодальну власність. Це дуже велика небезпека. Вже зараз потужні центри кличуть об’єднуватись у громаду маленькі села, не зважаючи на економічну та територіальну доцільність. Тому, доки немає обмежувачів та страховок, а є загальні побажання, як би під шумок не вийшло, що оце злиття-поглинання не відбулося у стилі аграрної приватизації дев’яностих, коли сильні виживуть, а всі інші зникнуть.

img_6045

Люди йшли на революцію за можливістю самореалізуватися. Вони прагнули, щоб їхній бізнес, нехай і маленький, був економічно стабільним, самостійним. Але раптом виявляється, що великі корпорації починають боротися за кваліфіковану робочу силу, а отже намагаються придавити маленькі ініціативи.

img_6036

Про специфіку українського виборця та політика

Вибори мають дві сторони медалі і той, хто іде далеко попереду від мислення середньостатистичного громадянина, завжди програє. Наш виборець звик до того, щоб йому догоджали, щоб йому їздили по вухах тим, що йому подобається, а не правдою.

Зважаючи на те, чим займаються наші політики, я волів би називати їх політичним класом, а не елітою. Вони борються за владу і не більше.

Жахливо те, що український політик не може запропонувати перспективного бачення навіть на десятиліття наперед. Є типи планування: короткострокове, середньострокове (30-50 років) та довгострокове. Наші політики не пропонують жодного середньострокового плану, бо кожна політична сила розраховує своє політичне існування не більше, ніж на два виборчі цикли. Політсила за два скликання зникає, але гравці залишаються.

img_6034

Про позачергові вибори до парламенту

Висока ймовірність виборів в Україні з’являється тоді, коли починають активно обговорювати виборче законодавство. У коаліційній угоді Закон «Про вибори» був внесений, але це одна із програмних засад, яка не виконана. Була спроба обговорювати виборче законодавство на початку вересня, але воно тривало не довго і перспективної моделі наразі не оголошують.

Крім того, позачергові  вибори в Україні можливі тоді, коли чітко можна побачити структуру майбутньої більшості. Якщо структури майбутньої більшості не видно, ніхто гроші тратити не буде. Грати у лотереї у нашій ситуації дуже дорого. Тим більше, під зовнішнім тиском. До слова, нинішня більшість наразі прийнятна і для західних партнерів. Якби вона була неприйнятна, був би тиск ще й звідти. А вестися на тиск Кремля у нашій ситуації не солідно.

Водночас у теперішньому парламенті представлені усі найбільші в Україні платники податків і немає альтернативних структур, які хотіли б поборотись за місце у раді. Цікаво, що зараз опозиція не є альтернативою, а є владою, адже не пропонує жодних нових сценаріїв розвитку держави.

img_6049

Про новий політичний клас

 Для того, щоб замінити діючий політичний клас, треба виростити новий. Якщо обриси його з’являться, можна думати про заміну.

От усі вірили у Лещенка, Наєма та Заліщук. А справа в тому, що усі говорять про українське політичне середовище, як про діжку із квашеними огірками: усі свіжі огірки дуже швидко стають квашеними. А політика така штука, що, коли ти у неї приходиш не підготований, вона тебе форматує, як пляшка рідину. Ти ідеш туди і набуваєш форми посудини, в яку потрапляєш.

img_6040

Про повернення Криму

Путін потрошку відступає. Я вважаю, що те, що він випустив Януковича, що Янукович заговорив про Крим, є сигналом. Жоден російський чиновник не може говорити про готовність повернути Крим. А із вуст Янковича вони починають сигналізувати, що готові здати це.

Якби Путін відступився у другій половині 2014 року, то, можливо, світ йому й пробачив би. Навіть літак пробачили б. Але вже стільки натворено, жорстко і показово витерто ноги об цивілізовану Європу в Сирії, що він діє з розрахунку попсувати нинішнім лідерам держав виборчі кампанії.

Про монополізацію державної служби в Україні

 У чому була специфіка української держслужби? Зрозуміло, що на державній службі з однієї зарплати ніхто не жив. Справа в тому, що великі корпорації колись розпочали монополізацію всього: наприклад, Медведчук та СДПУ(о) монополізували судову систему, Коломийський мав монополію на авіаперевезення. «Приватбанк», який обслуговує 42% розрахункових карток фізичних осіб – це страшна сума. Цей банк може зірвати будь-який соціальний мир у країні, його падіння може призвести до страшних наслідків. Отож на етапі монополізації корпорації делегували у державну службу цілі пакети своїх людей, які отримували зарплату у корпораціях. До прикладу, у вугільній галузі в чиновницьке крісло не міг попасти ніхто зі сторони. Так само і залізниця – держава у державі.

Держава була розібрана по маленьких структурах. Ці структури брали під опіку лише тому, що вони існували, але те, що ці структури були рецидивами совка, нікого не хвилювало. У нас були Рибагентство, Лісгосп, які виглядали копієчно. Функціональна вага та доцільність існування того чи іншого закладу в ринкових умовах була нульова.

Про суть суспільного договору

При відкритих кордонах робоча сила мігрує швидше, ніж держава знаходить інструменти призупинення цієї міграції. Це – як вода у решеті. А для Львівщини робоча міграція взагалі звичне явище, бо, якщо за одну і ту ж роботу на Львівщині можна отримати 200 доларів, а у Польщі – 500, то найманий працівник безперечно поїде у Польщу. Чи у Словаччину, де оплата праці ще вища.

Власне тут і потрібен суспільний договір. Суть суспільного договору, мені здається, має полягати у тому, що держава забезпечує справедливість, тобто якісне судочинство і безпеку громадян, але не втручається у економічні ініціативи.

img_6047

Про радикальну реформу демографічної структури

Ми зараз потрапляємо у децентралізований світ, але це світ маленьких конкурентних середовищ. Мені здається, що наступне десятиліття Україна пройде радикальну реформу світогляду та демографічної структури.

Відповідно до законодавства наші громадяни мають рівні права і у найглухішому селі, і в столиці. Але вони їх не мають і ніколи не мали. Наприклад, по факту держава нараховувала на транспортні пільги для кожного громадянина, але мільйонів п’ять громадян ніколи не користувались пільговим проїздом чи взагалі не виїжджали за  межі свого населеного пункту.

Зараз, із впровадженням електронної системи економіки, можна легко сформулювати фінансовий каркас, під який треба буде планувати демографічну структуру. Візьмімо Донбас. Ця війна розчищає цю територію від такого індустріального баласту, що у перспективі ця територія матиме не густо заселені райони. Туди вже не повернуться люди. На Донбасі працюватиме переважно сільськогосподарський комплекс, адже там непогані землі.

В Україні щороку зникає 300 сіл. Вони є на карті, але там живуть по одній-дві людини. Тож ми вже не маємо тої інфраструктури, яку мали раніше. А згодом будуть території із ще більш нерівномірним заселенням, ніж тепер. У нас з’являться території, де село від села буде за 30 кілометрів. Це також наслідки децентралізації і до цього треба готуватися. Наприклад, у Швейцарії забороняють розбудовувати села, там можна заселитись тільки тоді, коли хтось виїхав. А у нас вже треба думати про те, щоб, крім збору податків на місцях, якось стимулювати людей, щоб вони не полишали ці місця.

Про потенціал для розвитку

Ми точно не програли і не програємо у цьому конфлікті з Росією. Через військовий конфлікт у державі Україна вперше у своїй історії стала членом клубу найсильніших, а отже має великий потенціал для розвитку. Це той актив, який робить нас сильнішими від старої Європи. Чому німці із французами при першій можливості блокували усі українські ініціативи? Справа у тому, що зв’язка Німеччини та Франції формує кістяк Європарламенту. Усі інші грають за правила цієї зв’язки. Якщо з’являється Україна, то виникає перспектива зв’язки Польща-Україна. Вона не така потужна, як перша, але, враховуючи простір від Латвії до Балкан, цей клуб може стати другим центром формування ЄП. Цього вони бояться. Важливо, що деякі країни Європи хочуть реваншу, бо Франція та Німеччина консолідували у себе найвисокодохідніші галузі.

Нарешті стара Європа заговорила про Збройні сили Європи. Це означає, що вони можуть на тлі нашого військового досвіду говорити про логістику, оборонні технології, інформбезпеку, але самодостатніх бойових частин вони найближчим часом не сформують. У нас такі сили сформовані, тож маємо унікальний випадок.

Про українську інфраструктуру в європейській господарці

Чинний парламент може підготувати таку законодавчу базу, щоб Україна швидко влилася у загальноєвропейське економічне поле. Хочу нагадати, що із першого січня почне діяти Зона вільної торгівлі із Європейським союзом. Але у нас тільки почали з’являтися скульптурні пропозиції. У нас зараз виставляють на продаж порти, величезні підприємства та інші інфраструктурні об’єкти. Тож у Євросоюзу з’являється інтерес зробити українську інфраструктуру частиною загальноєвропейської.

У портове господарство України зараз почали заходити великі світові оператори і це принесе користь економіці України. Це унікальна ситуація, адже порти завжди були сірою, кримінальною зоною. Зараз почали приходити великі оператори, особливо американські. Це маркери, які свідчать про те, що буде великий рух у розбудові інфраструктури – доріг, залізниці, портів.

Леся БУРБАНLeopolis.news

Останні новини