Устами блазня…| блог Ігоря Гулика

09:36 31 Серпня 2016

Устами блазня…| блог Ігоря Гулика

Сьогодні, 31 серпня, 77 років тому нацистська Німеччина завершувала останні приготування до війни, яку відтак назовуть Другою світовою.

Позавчора на медійному видноколі з’явився рідкісний гість – Дмітрій Мєдвєдєв. Гадаю, що більшість українців вже й забули, що є такий прем’єр-міністр у сусідній державі. Зазвичай, вона, – держава-агресор, – асоціюється в нас з одіозною фігурою тамтешнього президента – Владіміра Путіна. Мєдвєдєва, – цього «юродивого з айфоном», героя численних анекдотів і кпинів, схильного проспати все на світі, – не сприймають серйозно. І до його нечисленних заяв ставляться легковажно: ну, що там просторікує цей недомірок…

Однак, гадаю, у тім то й може бути фокус, що позавчорашня мантра російського прем’єра про захист «соотєчєствєнніков» усюди, де б вони не були, про те, що Російська Федерація ніколи не залишить безкарними утиски своїх «одноплємєнніков», як це було (цитую Дмітрія Анатольєвіча) «в Південній Осетії чи в Криму» (sic!) могла бути розрахована саме на таку легковажність. Сказав клоун, однак клоун зі статусом офіційної особи. Те, що його словам не надали належної уваги, що ж – тим гірше для глухих слухачів…

Усі в Україні, затамувавши подих, очікували чергових каверз Путіна у День Незалежності. Пролунало купа ритуальних заяв, нас бомбардували повідомленнями про кількість залучених до охорони правопорядку поліцейських, нас трохи лякали викритими СБУ зловмисниками, що чигали на нашу з вами празникову безпеку. І?.. Нічичирк, тихо… Обстріли на лінії розмежування, поодинокі втрати серед наших воїнів не беремо до уваги, – звичні вони для немирного перемир’я. Правда, пересмикує від таких звичок…

Минув День Незалежності. Чи не наступного дня незвично рвучко стартував політичний сезон. Відставка Бориса Ложкіна, призначення його наступника, звинувачення Amnesty International&Human Rights Watch на адресу СБУ за якісь ефемерні «таємні тюрми». Вал повідомлень про заворушення, – то у Кривому Озері, то в Лощинівці, то, – як відгомін ромського погрому, – напад на обійстя респектабельних циган в Закарпатті… Під Львовом розбірки у стилі 90-х, злетіло в повітря авто знаного «у вузьких кримінальних колах» бізнесмена. Розчулені зойки мера після його вражень від проїзду вулицею Княгині Ольги (буцім Садовий тільки вчора уперше відбув інаугурацію)…

Зомбування обивательських мізків триває. А про Росію, – майже нуль, зеро. Окрім звичних, як мовлено, сухих і безликих повідомлень про вогневі контакти у зоні АТО. Складається враження, що наша влада і ЗМІ діють акурат у стилі Сальвадора Далі, дещо перефразувавши якого, отримаємо чудову сентенцію: «Єдина інформація, яка потрібна народові, – це недільне казання».

Поза тим, російська армія поблизу наших кордонів уже вкотре прокидається від «раптових перевірок», у підрозділах Південного округу (він межує з Україною), які останнім часом значно посилилися, здійснено необхідні ротації. Звідти повідомляють, що ударні бомбардувальники з триколорами на фюзеляжах перебувають у стані двохвилинної бойової готовності…

…Завтра 1 вересня. Українські штаби переконують, що готові до режиму тиші: на окупованому Донбасі і на прилеглих контрольованих ЗСУ територіях діти вперше підуть до школи. А я чомусь думаю про збоченську любов Путіна до історичних паралелей, про його ідею-фікс повторювати крок у крок жести величних персонажів не найліпшого гатунку. Чому б йому через 77 літ від початку всесвітньої бойні не зблиснути «креативом»? Тим паче, Мєдвєдєв попередив. Що блазень – це справа десята. Зате блазень його величності Х…ла.

Ілюстрація: krabov.net

Ігор ГУЛИК, спеціально для Leopolis.news        

Реклама

Останні новини