Володимир Подгорнов: «Путін і Трамп – ставленики однієї політичної світової команди…»

11:59 7 Січня 2017

Володимир Подгорнов: «Путін і Трамп – ставленики однієї політичної світової команди…»

Фото автора

Соціолог та філософ Володимир Подгорнов в інтерв’ю для Leopolis.news поділився думками щодо суспільних-політичних подій 2016 року у світі та експертними прогнозами на цей рік.

Пане Володимире, минув 2016 рік, що запам’ятався українцям непересічними міжнародними подіями: вибори у США, Brexit, референдум у Нідерландах. Усі вони по-своєму вплинули на позицію України у світі, як і, зрештою, на наше внутрішнє політичне життя. У ситуації з виборами у США та референдумом про вихід Великобританії з лав Євросоюзу склалося враження, що соціологи та журналісти помилилися у своїх прогнозах. Чому результати були такі неочікувані?

Ваше запитання показує, наскільки українські ЗМІ зааганжувалися в американські вибори на боці кандидата від демократів і спотворили інформацію для наших громадян. Насправді у світі прогнозували й перемогу Трампа, незважаючи на те, що він не мав такої масової підтримки популярних медіа, як Гілларі Клінтон.

А щодо соціології… Нічого не трапилося. Це не чарівна паличка, яка вирішує всі питання. Соціологія дає тенденції, інструмент, соціальні портрети виборців. І якщо ви – розумний політтехнолог, то завжди знайдете для себе правильне застосування соціологічних результатів.

Соціологія і надалі залишається необхідним інструментом, це не є кінцевий продукт. Кінцевий продукт – це вибори, результат голосування, отримання печатки, присяга, інавгурація. І коли два кандидати йдуть рівно, і їхня різниця в межах статистичної похибки, а вона подекуди сягає і 3%, то виграє той кандидат, який найбільше змобілізував свого виборця прийти і проголосувати.

За Трампа прийшла голосувати опозиційно налаштована до чинної політичної системи «одноповерхова біла Америка», яка до того взагалі вибори ігнорувала. Це вже потім виявилося, що штаб Трампа застосував наднові піар-технології впливу на виборців через індивідуальний аналіз їхніх уподобань, коментарів та публікацій за історією особистого акаунту в соціальних мережах, таких як, приміром, «Facebook». Це давало можливість швидко та мобільно знайти правильні слова, даючи виборцям те, що вони хочуть почути. Справді переконаних виборців небагато. Була чимала їхня частина, які ще сумнівалися, кого саме обрати з-поміж двох потужних кандидатів. А Трамп знайшов потрібні слова для виборців, які хотіли змін і не вірили традиційному для США політично-сімейному порядку зміни влади на зразок Буші – Клінтони. Це, звичайно, популізм, але дуже ефективний. Насправді це – виборчі технології майбутнього, і тут Трамп команду демократів ефектно переграв. Але соціологія була й залишиться ефективним інструментом аналізу для виборчих кампаній.

США – Україна. Відносини з новим президентом

Дональд Трамп переміг у США. Чи заплатить Україна високу ціну за те, що частина нашої політичної еліти спокусилася на підтримку кандидата від демократичної партії Гілларі Клінтон, унаслідок чого через скандал з «амбарною книгою Партії регіонів» пішов із посади керівник штабу Трампа?

Кампанія Дональда Трампа ознаменувала тактичну перемогу консерваторів (світова група Ротшильда) в їхній вічній боротьбі з реформаторами (світова група Рокфеллера). Простішими словами, у цій ситуації ті, які щось мають і хочуть зберегти, перемогли. Виборчі кампанії – як певна стихія. Трамп та Клінтон не є стихією, вони лише правильно використовують настрої, які вже були в суспільстві.

Є такі речі в країні, які може змінити лише політична сила Трампа. У США зовнішніх та внутрішніх боргів на астрономічну суму, близько 108 трлн дол., можу помилитися в точній цифрі. Трамп – це делегат такої «умовної групи Ротшильдів», посланий це виправити. Внаслідок своєї ідеологічної складової адміністрація Клінтон нічого не змогла би зробити з цим боргом. Треба різати по-живому, скорочувати фінансування соціального сектора. Там не так, як у нас, що сьогодні ти – ліберал, а завтра – соціаліст. Якщо ти – консерватор, то консерватор у всьому. Трамп – консерватор, націлений насамперед на вирішення внутрішніх проблем Америки, відновлення робочих місць, підтримку американської торгівлі та преференцій для виробника. Недарма відразу після його обрання вартість американських акцій піднялася на 10%.

Світ поділено на сфери впливів. На час президентських виборів у США Українська Держава перебувала у сфері впливу чинної адміністрації Барака Обами, відповідно, всі ЗМІ, наша еліта співчували Гілларі Клінтон. Ми не могли б тут поширювати інші поглади, ніж підтримка для Гілларі Клінтон. Є певні правила. Це не сприймали б ні у світі, ні в нашій країні. Тому не треба посипати голову попелом через те, що ми не підтримали Трампа. Нашим олігархам з тих чи інших причин була вигідніша Гілларі Клінтон. Але, коли переміг Трамп, вони відразу побігли до нього клястися в любові та відданості.

Публікація так званої «амбарної книги» була ініціативою не Порошенка, а чинного на той час прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який і за це поплатився посадою. Адже МВС Арсенія Авакова, слідчі якого розслідували цю справу, є політичною складовою «Народного фронту». І це дає можливість виправдовуватися Петрові Порошенку перед командою Трампа, що він тут ні причому.

В умовах фактичного двовладдя Порошенко – Яценюк він не міг «прикрити» від розголосу публікації про «амбарну книгу»: в нас же свобода слова, громадянське суспільство. Тому Порошенку за це нічого не буде. Ба більше, саме за це повинні бути позачергові вибори до Верховної Ради України з єдиною метою – вивести з парламенту «Народний фронт». Тому що там, у США, на тому рівні ніхто нікому нічого не прощає.

У разі дострокових виборів у ВРУ потраплять нові сили – це партії Саакашвіллі, Гриценка, Савченко. Їх дуже умовно можна назвати «новою обоймою Трампа».

В Україні панує думка, що новоявлений політик Надія Савченко радше з «обойми» Володимира Путіна, причому тут Дональд Трамп?

Знову повернімося до поділу світу між світовими групами капіталу. Росія – сфера впливу корпорації Ротшильдів, і все, що йде від неї, йде від Ротшильдів. Ротшильди перемогли, Путін і Трамп – ставленики однієї політичної світової команди. Ротшильди – засновники американської Федеральної резервної системи, в їхніх інтересах – стабілізація і різке поліпшення здоров’я американської економіки, відповідно, і сила американського долара. А пам’ятаєте, що Обама, ставленик демократів і групи Рокфеллера, був заїкнувся про націоналізацію ФРС на початках свого першого терміну, а потім різко похоронив цю ідею. Це все сила Ротшильдів і республіканського лобі в США.

А демократи-реформатори тимчасово відійшли. Їхній електорат та донори – молодь, виробники електромобілів, сучасний бізнес відновлюваної енергетики – мусять перечекати. Тренд нині за консерваторами, за власниками старіючих технологій, за продавцями нафти та газу.

Що робитиме корпорація Рокфелерів? Вони фінансують «кольорові революції», але й науково-технічну революцію, яка звільняє світ від рабства перед нафтопродуктами. Вони фінансують позитивні зміни у всьому. Назви Ротшильди та Рокфелери дуже умовні, там багато різних сімей. Задумайтеся, що 1% населення планети, які формують ці дві групи, належать 50% усього капіталу та майна на землі й під землею. Вони тримають контрольний пакет акцій. Зрозуміло, що в тому одному відсотку є багаті й дуже багаті клани, і найвпливовіші, «перші серед рівних» – саме ці два прізвища. Повний перелік можете знайти з відкритих джерел навіть в Інтернеті.

Росія і світ 2017 року

2017 рік. Нещодавно відомий фінансист та філантроп Джордж Сорос наголосив, що саме цей рік покаже справжню силу чи слабкість Росії, адже наступає термін сплати кредитних зобов’язань РФ перед світовими кредиторами майже на 600 млрд дол. Одночасно російський Федеральний резервний фонд має вичерпатися до кінця року. Якщо Росія не зможе платити за своїми зобов’язаннями – виникає ризик дефолту. А тут іще санкції. Чи доведуть західні країни Росію до дефолту, чи підуть їй на поступки?

2017 року взагалі все буде дуже цікаво. Цьогоріч не тільки Росія має виплатити кредити. Від США будуть вимагати повернення боргів Китай та Японія. І ці 600 нещасних мільярдів, порівняно з десятками трильйонів, які зависли в повітрі, – ніщо. І якщо почнеться крах світової фінансової системи, скажімо, реформа, то вона торкнеться всіх, меншою мірою зачепить й Україну.

Росія функціонує, розвивається, купує техніку та обладнання, воює за американські кредити, за американські долари. Як і ми, як будь-яка країна. Тому не можна сказати, що великий капітал не має впливу на уряди. Росія повністю під впливом капіталу з групи Ротшильдів. А хто буде банкрутувати чи закривати хоч і невелике, але прибуткове підприємство? Тільки якщо буде проявлено непокору. Чи було проявлено непокору – ми достеменно не знаємо. Але коли директор підприємства починає вести свою політику, виходить із-під контролю, там міняють директора. Можливо, скоро побачимо цю зміну директора, який, на думку головних акціонерів, не туди зайшов.

За вашими словами, Володимир Путін – за великим рахунком, не більше ніж керівник чергового ротшильдівського бізнес-проекту. Тоді, логічно, Росія бере доларові кредити, платить проценти за ними, вивозить із держави цінну сировину: газ, нафту, метали, ліс. А прибуток від операцій повертається назад, на Захід, на рахунки їхніх банків. Кажуть, що близько 500 мільярдів доларів Путіна та його оточення лежать на різноманітних рахунках по світу. А розплачуватися за борги, як завжди, буде народ. Але це їхні проблеми.

Повернімося до ідеологічного підґрунтя протистояння Росія – Захід. Я, перебуваючи на різноманітних міжнародних конференціях, зокрема у Криниці цього року, побачив, як російські науковці із майже релігійним фанатизмом стверджують та пропагують ідею «глобальної кризи західної цивілізації», її демократичних та ліберальних цінностей. То путінська Росія похоронить ліберальні ідеї у світі? Що може запропонувати РФ взамін?

Глобальної кризи ліберальних цінностей немає. Рано чи пізно, весь світ стане ліберальним. Але це не станеться одночасно, на одному диханні. Проблема лібералізму в тому, що в кризу більшість людей намагається зберегти те, що в них є. У плані культури, нерухомості, грошей такі люди стають консерваторами. Вони не готові боротися за якісь сфери впливу чи переваги принципів. Лібералізм ближче до натури молодої, здорової людини, яка хоче мати соціальні ліфти, свободу, розвиток. Тому природно, що лібералами стають люди, яким чогось бракує, чогось недодали. Старші за віком, яким є що втрачати, більше схильні до консервативного мислення. І ця боротьба буде постійною.

Якщо ми говоримо про Росію, то вона багатонаціональна держава. Навіть якщо раніше там будували суспільство в дусі радянського інтернаціоналізму, не виділяючи якусь окрему націю, все одно вони прийдуть до демократичного лібералізму.

Російські політтехнологи певною мірою навчилися в Заходу подвійних стандартів та мистецтва демагогії. От і виходить, що мордвин і татарин, інгуш і калмик захоплено підтримують православний «рускій мір». Російські ідеологи почали користуватися тією ж інформаційною зброєю, з якою воювали проти них. У час перебудови, відлиги Захід навчив їх маніпулювати інформаційними потоками, робити так зване соціальне проектування суспільства за найкращими зразками «видатних діячів»: Сталіна, Гітлера тощо. І це працює. Тепер, у цей момент, вигідно пропагувати такий собі агресивний православний талібан – «рускій мір».

І ніхто ж глибоко не досліджував, чому представники фінно-угорських народів, «так звана пітерська група», які нині при владі в Росії, вирішили використовувати чужу для них ідею «руского міра». Ми ж розуміємо, що похід слов’янських київських князів проти них був насильною колонізацією. Тисячу років фінно-угри не мали влади в Росії і вперше собі її відновили. Це ж вищий пілотаж, коли твої вороги з Москви б’ються з твоїми ворогами з Києва. А вони стоять збоку, потираючи руки, адже до справжніх слов’ян не мають жодного ні генетичного, ні ментального стосунку. От уявіть, що в Америці президент – індіанець, а вся адміністрація – індіанська. І як це виглядатиме?

А в Росії такі «індіанці», «туземці» захопили владу. Ну, нехай буде «рускій мір», вони й Тартарією хотіли себе об’являти, тільки щось не вийшло. Їм ж усе одно, головне, що це з погляду технології працює.

Лібералізм, консерватизм… От колись ми всі знали, що є капіталістичні країни, які є ворогами до комуністичних. У Росії є приватна власність, але внутрішній клімат не подібний на жодну європейську державу. Яку державу будує Путін?

Росія будує державний імперський капіталізм. Багатонаціональна імперія має один великий негатив – постійну потребу скріплювати фрагменти територій та народів в одне ціле. Тільки-но з’являться фінансові та правові умови для того, щоб території відривалися від Росії, вони це зроблять. І поки є бюджет, Москва силою це втримує, поки не надійшла до регіонів інша конкурентна пропозиція.

Росія теж ніби Україні спочатку запропонувала вигідні умови, але це все за Януковича закінчилося Майданом, ми всі це бачили. Вигідних умов для України ні зі Сходу, ні із Заходу більше немає. І що з цим робити? Вікно пропозицій зачинилося до наступного цивілізаційного кола розвитку світу.

Як Україні вибудовувати свою стратегією між Сходом і Заходом, коли у США переміг проросійський Дональд Трамп, до нас охолов Євросоюз, а з Росією взагалі триває повноцінна гібридна війна?

Ми зобов’язані передусім вибудовувати власну державу. Друзі, союзники – це добре, коли допомога не тільки на папері. Якщо почергово бігатимемо до одних чи інших великих країн – своєї держави не буде. Кожна помилка, кожен прорахунок нашого керівництва відбиратиме частину території. За борги, через недолугі дії керівництва, наприклад, згадаймо Януковича, доводиться розплачуватися власними територіями (Крим, Донбас) чи життям своїх солдатів. Якщо проголосили, що ми – Україна, то будуймо Україну. Любити Європу ніхто не забороняє, але хай і вона нас полюбить. Любов не має бути односторонньою. Дружити треба зі всіма, але прагматично: є гроші, заробіток – дружимо.

Держава – це не прохідний двір. За нашою владою, за керівництвом потрібно стежити, щоб вони не підписували ніяких таємних чи підпільних договорів та протоколів, не вели закулісних, невідомих для суспільства переговорів. Але українське суспільство це соціальне замовлення для влади повинне ще сформулювати. Скажімо, що Україна понад усе, що всі, хто ставить під сумнів суверенітет, незалежність та територіальну цілісність, не є нашими друзями, а ті, які вважають, що є різні варіанти функціонування, хай про це розказують. Наша проблема в тому, що не формулюємо завдань нашим можновладцям.

Розмовляв Юрій КМІТЬ, блогер, член НСЖУ, для Leopolis.news

Останні новини