Ворог вказує на недоліки першим: Користь пропаганди Кремля

14:56 4 Січня 2017

Ворог вказує на недоліки першим: Користь пропаганди Кремля

Фото: politeka.net

Українцям буде дуже неприємно визнавати, але в багатьох аспектах ми з певним запізненням усвідомлюємо те, про що ще раніше говорили росіяни. Спочатку маємо протилежну думку, критикуємо позицію ворога, а потім з відчаєм самі підтверджуємо справедливість багатьох постулатів російської пропаганди.

Донбас і Савченко

Наприклад, росіяни ще з початку конфлікту на Донбасі говорили про необхідність економічної автономії Донбасу: мовляв, нехай Донбас не годує всю Україну, а Україна не витрачається на Донбас. Нині під цією фразою готовий підписатися будь-який український патріот. Коли Донбас, його заводи та шахти зруйнували росіяни під час бойових дій, а тисячі донецьких вступили в так зване «ополчення ДНР» і воюють проти своєї країни, ніхто не хоче, щоб гроші українських платників податків спрямовували на відбудову сепаратистського регіону. Особливо, якщо врахувати висновки голови Донецької військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського, який зазначив, що на відновлення, а де-факто будівництво нової інфраструктури Донбасу потрібно більше ніж 20 млрд дол. Виходить, те, що казали росіяни раніше, нині є очевидною істиною для більшості українців.

Інший приклад – Надія Савченко. В РФ її судили як злочинницю, російські медіа показували її брутальною, лайливою бабою, а в Україні вважали мало не святою, «народною героїнею», «українською Жанною Д’Арк». Тисячі українців молилися за неї під час «голодування», вважали національною месією, «символом України». До речі, російські ЗМІ повідомляли, що Савченко насправді не голодує, а все регулярно їсть, п’є та лише зображає мученицю на публіку. Натомість пригадайте реакцію українців іще рік тому, коли б нам сказали про фальшивість голодування «нашої Наді». В українців не відкрились очі навіть коли Надя після звільнення і «найдовшого у світі голодування» ледве влазила у штани, а її обличчя – в телеекран. Нині ж багато українців уже дозріли до думки, що Савченко не голодувала, її треба не лише позбавити звання Героя України, а й запроторити цього разу до української в’язниці. Решта громадян усвідомить це після кількох чергових заяв Надії. Фактично, громадська думка України щодо Савченко стала тепер такою ж, як і в РФ 2015 року.

Від Європи до «гейропи»

Інший приклад – Європа. Росіяни паплюжили так звані «європейські цінності», наголошували на своєму «власному, окремому шляху» та називали Європу не інакше як «гейропою». Натомість українці виходили за Європу на Майдани, йшли під беркутівські кулі під зірчастим прапором Євросоюзу, а євроінтеграція стала де-факто нашою національною ідеєю. Все добре, чисте, світле і благородне середньостатистичні українці називали європейським і прагнули до Європи, немов до Землі Обітованої чи Царства Небесного.

Однак після трьох постреволюційних років безуспішних спроб євроінтеграції, коли Україні в умовах російської агресії конче потрібна бодай мізерна підтримка ЄС у вигляді безвізового режиму, європейські чиновники продемонстрували, що не бажають навіть у середньостроковій перспективі бачити Україну в Євросоюзі. Це саме стосується й ембарго європейських країн на продаж зброї Україні в умовах, коли українська безпека та незалежність постали під питанням. Особливо обурила українців позиція Голландії, яка чомусь стала чи не найбільшим противником євроінтеграції України. Бачачи таку європейську байдужість до оббивання Україною порогів брюссельських дипломатичних установ, дедалі більше українців починають розуміти, чому Європу називали «гейропою». Тепер це образливе словечко може і в Україні здобути широку популярність.

«Обама – чмо»

Росіяни давно казали й навіть клеїли на скло автівок написи, які повідомляли, що «Обама – чмо». А українці чомусь до останнього захищали й вірили в заступництво нашої країни з боку темношкірого президента США. Хоча Барак Обама проігнорував свої зобов’язання перед Києвом за Будапештським меморандумом про захист територіальної цілісності України. Притому поява бодай старого іржавого американського есмінця в Криму в лютому-березні 2014 року могла б зупинити російську агресію та анексію півострова. Путін побоявся б використати «зелених чоловічків» проти американців, і спецоперація з анексії провалилася б. Сама присутність американців зупинила б росіян. Якби Обама проявив тоді хоч краплю рішучості, навіть без застосування американської зброї, росіяни не вторглися б на Донбас. Тоді 15 тисяч жертв війни на Сході України залишилися б живими, не було б зруйновано металургійні заводи й шахти, не збили б «Боїнг» МН-17, не потрапили б у полон до чеченців та озвірілих сепаратистів українські військові, не було б 50 тис. поранених та скалічених.

Пізніше Обама не зумів відстояти для України «женевський формат» перемовин. Він благословив безглуздий «мінський формат», який дозволив Кремлю загнати Україну в глухий кут, а мирний процес – у патовий стан. Він заблокував рішення Конгресу щодо надання українській армії летальної зброї, яке могло раз і назавжди позбавити Москву шансу вдаватися до військового шантажу України. Тож, підбиваючи підсумки правління цього президента, українці можуть позичити в росіян таблички з написом «Обама – чмо», позаяк більшість українських патріотів нині з таким твердженням погоджується.

Тобто виявляється, що те, про що говорить російська пропаганда, через кілька років стає домінуючим трендом громадської думки в Україні, зокрема в середовищі найпалкіших українських патріотів. Це дуже небезпечна тенденція, адже багато постулатів та фейків кремлівської пропаганди є небезпечними для самого існування Української Держави та нації. Однак річ тут не в правдивості російської пропаганди, яка є однією з найбрехливіших у світі. Річ у надмірній ідеологізації та зомбуванні власною патріотичною пропагандою самих українців.

Ми так щиро, некритично повірили в ситуативні гасла та концепти власної пропаганди й так наївно дивилися на світ крізь синьо-жовті та червоно-чорні окуляри, що навіть не помітили, наскільки наші патріотичні, проєвропейські міфи відрізняються від реальності. Проґавили, що там, куди хочемо йти, на нас не чекають. Ми не бажали бачити й усвідомлювати, що США нас захищати не мають наміру, і надалі шукали союзників серед байдужих. Навіть не помітили завербованих агентів під виглядом «народних месій», адже для нас кожен, хто був у полоні, чомусь здавався героєм, без з’ясування як, чому і за яких умов офіцера зі зброєю полонили.

Ми настільки повірили у власні політичні та патріотичні міфи, що реальну картину світу вже не було видно зблизька, її можна побачити лише здалеку, з боку ворога. Ворог якраз не зацікавлений потурати нашим міфам та ілюзіям, і вороги завжди перші, хто готовий сказати нам про всі наші недоліки. Це мало б стати для нас уроком, адже подальші підтвердження такої «правоти» росіян можуть погано закінчитися для українців.

Валерій МАЙДАНЮК, політолог, для Leopolis.news

Leopolis у Facebook

Останні новини