Як нам залишитися «друзями» з поляками?

11:34 1 Травня 2017

Як нам залишитися «друзями» з поляками?

Фото: gazeta.dt.ua

Відносини між Україною та Польщею, які є основою стабільності в Центрально-Східній Європі, декому дуже вигідно зруйнувати. Унаслідок цього події в Центрально-Східній Європі в найближчі чверть століття можуть за драматичністю перевершити очікування навіть фантастичних геополітичних романів, і не обов’язково це завершиться перемогою України чи навіть Польщі.

Польська атака на могили

Після початку російської агресії проти України наш сусід та «адвокат у Європі» Польща почала різко змінювати своє ставлення до українців. Ба більше, Польща стрімко перетворюється з «адвоката України в ЄС» на обвинувача українців у вигаданих історичних злочинах, що дуже схоже на початок масштабної інформаційної війни. З 2014 року в Польщі помітно стрімкий сплеск антиукраїнської риторики, почастішали напади на українських робітників, а українофобські заяви почали озвучувати найвпливовіші польські політики, причому з владних партій.

Польські українофоби дійшли вже навіть до руйнування могил українців, де поховано воїнів УПА та інших українських жертв міжетнічного конфлікту з поляками. Через 60 років після Другої світової війни в Польщі раптом почали згадувати про «геноцид» на Волині та про «злочини» українців 1943 року. Притому, що 60 років ні про який геноцид не говорили, а тут раптом знайшли привід зробити закид українцям, хоча жорстокість у воєнні часи проявляли всі, а найбільше – німці. Одночасно з російською агресією на польські екрани виходить пропагандистський антиукраїнський фільм «Волинь», в якому українців показано покидьками. З початком цієї істерії польсько-українське примирення під гаслом «пробачаємо і просимо пробачення» поляки відкинули.

У Польщі давно існувала прихована побутова українофобія, однак у зростанні антиукраїнських настроїв останніми роками помітно яскравий російський слід. Для громадськості вже не таємниця, що найактивніші польські українофоби де-факто перебувають на утриманні Москви. Зокрема, відомо, що низку антиукраїнських акцій у Польщі організував громадянин Білорусі Олександр Усовський, який отримував за таку діяльність гроші від голови сумнозвісного Інституту країн СНД Костянтина Затуліна. У тому числі на створення громадської організації, яка просуває ідеї «руского міра» у Східній Європі, було виділено бюджет проекту – 42 тисячі євро на місяць. Хоча польський шовінізм став для Москви зручним інструментом, який не потребував значних клопотів та фінансування. Потрібно було лише випусти джина з пляшки – і маховик польського шовінізму почав набирати обертів.

Фактично напередодні 70-х роковин від початку операції «Вісла» польські шовіністи розібрали на кладовищі села Грушовичі, що поблизу Перемишля, надгробний пам’ятник воякам УПА. І якщо раніше українські могили руйнували невідомі вандали, то ця акція відбувалася за згодою війта гміни Стубно, який заявив, що пам’ятник усунули, тому що «він псував естетичний вигляд кладовища». Польська сторона навіть розпочала перегляд самого статусу українських могил, наголошуючи, що об’єкт на кладовищі у Грушовичах потрібно розібрати, аби провести археологічні дослідження, що мають на меті підтвердити наявність людських останків під пам’ятником. У відповідь українська сторона пропонує призупинити процес легалізації польських меморіальних об’єктів на території України і надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам’яті в Україні.

Польсько-українська війна?

Тема польсько-українського протистояння дедалі частіше з’являється в мас-медіа обох країн, а націоналістичні та право-радикальні сили закликають до рішучіших методів. Більшість українських громадян, які дотепер не цікавились українсько-польськими протиріччями й лише краєм вуха чули про українофобські кампанії в Польщі, нині активніше долучається до захисту національної гідності. Навіть традиційно лояльний до Польщі «24 канал» медіа-холдингу Андрія Садового почав транслювати сюжети, присвячені операції «Вісла». Фактична польсько-українська інформаційна війна вже минула початкову фазу, хоч її і розпочали з польського боку. У відповідь на польські шовіністичні провокації українці вже готові бачити в поляках, окрім сусідів, ще й давніх історичних ворогів.

Незалежно від того, що польська українофобія почалася за вказівкою Кремля, є дуже негативним фактом те, що багато поляків «раді старатися» в цьому напрямі. Продовження цієї інформаційної війни, яка, як відомо, завжди є першою фазою перед застосуванням армії, може призвести до найгірших прогнозів, які ще десять років тому навіть не снилися б радикальним націоналістам. Це й дипломатична та політична війна між обома країнами, і взаємні демонтажі могильних пам’ятників, і депортації мігрантів і заробітчан, і взаємне перекриття енергомереж та трубопроводів, й економічні та митні війни. У націоналістичних колах уже прогнозують і декларування взаємних територіальних претензій щодо Холмщини, Лемківщини, Підляшшя, польські претензії на Львів та Волинь, і формування сепаратистських угруповань у Галичині. Говорять навіть про польську анексію Галичини, синхронізовану з російським наступом на Донбасі, та повноцінну польсько-українську війну у ХХІ столітті.

Тобто події в Центрально-Східній Європі в найближчі чверть століття можуть за драматичністю та динамічністю сюжету перевершити очікування навіть фантастичних геополітичних романів, і не обов’язково це завершиться перемогою України чи навіть Польщі. Потенційний розвал ЄС може призвести до повторення ситуації, коли центрально-східна частина Європи опиниться під тиском з одного боку Росії, а з іншого – Німеччини чи якогось Західноєвропейського союзу, які відриватимуть ці землі собі по-живому. Зрештою, російсько-німецький та російсько-австрійський кордон уже проходив українськими та польськими землями близько століття тому, а старання недалекоглядних польських шовіністів намагаються не дати йому канути в Лету. Як засвідчує історія, непорозуміння та війни українців з поляками і в XVII, і ХVIII, і в ХХ століттях завершувалися поразкою обох країн і потраплянням під владу сильніших сусідів.

Як відновити «дружбу»?

Кола польської та української інтелігенції, що мислять раціонально, зокрема Єжи Гедройць та Юрій Липа, розуміли, що обом народам слід забути столітні образи й об’єднати зусилля в боротьбі проти небезпечніших загроз. Адже в минулому зиск від польсько-українського протистояння отримували лише сусіди, зокрема Росія. Тому по-справжньому патріотичним силам обох країн слід уникати гострих кутів в історичних взаєминах між нашими народами. Не таємниця, що чи не всі сусідні народи в минулому і мали між собою жорстокі війни, і виступали союзниками. Не стали винятком й українці та поляки. Але піднімати на поверхню столітні історичні образи, згадувати колишні поразки в умовах ХХІ століття, коли хижацька Росія поставила за ціль повернути під свій контроль більшість країн регіону, – нераціонально і шкідливо.

Нагнітати минулі образи через 70 років після Другої світової або через 300 років згадувати польську панщину чи Коліївщину, як і відплатні акції УПА на Волині, означає грати на руку Кремлю, який уміло використовує протиріччя між потенційними союзниками. Для патріотичної державницької польської та української інтелігенції зрозуміло, що й антиукраїнські мітинги в Польщі, і руйнування могил в обох країнах, і постріли з гранатометів по польських дипломатичних представництвах здійснюють провокатори в інтересах Москви. Тому, щоб не повторити катастрофічні історичні помилки, слід шукати миру та партнерства між країнами, а не «воювати з померлими».

Основою державної політики обох країн повинно стати згладжування історичних гострих кутів, інформування населення про кремлівські провокації, а також вироблення спільної позиції представників різних країн щодо актуальних політичних та історичних тем, які мали б об’єднувати народи, а не роз’єднувати. Зрозуміло, що гарячі голови обабіч кордону, керуючись, на їхню думку, патріотизмом, провокуватимуть конфлікти, однак українська та польська інтелігенція повинна їх утихомирювати. Нині кожен, хто виступає проти України в Польщі, грає на користь Кремля, те саме стосується й українців. Тоді як у суспільстві дедалі активніше почали обговорювати ідею створення оборонного союзу проти російської агресії – Міжмор’я – у складі України, Польщі та країн Балтії, хтось активно витягує на поверхню столітні польсько-українські образи.

Україна, перебуваючи у стані неоголошеної війни з РФ, тепер готова на державному рівні простягнути руку партнерства Польщі. Але на сьогодні в питанні примирення та партнерства обох країн доля українсько-польських відносин у руках Варшави.

Валерій МАЙДАНЮК, політолог

Leopolis у Facebook

Останні новини