Як у Польщі сміття переробляють – корисний для нас досвід сусідів

11:41 3 Грудня 2018

Як у Польщі сміття переробляють – корисний для нас досвід сусідів

180 різноманітних сміттєпереробних заводів працюють нині в Польщі, а в Україні – реально жоден! Як дають собі раду зі сміттям наші сусіди-поляки, вирішили дізнатися львівські журналісти.

Моя хата скраю – сміття в ліс викидаю

Те, що сміття – це бізнес, у наш час нікого не треба переконувати. У Європі існують чіткі норми щодо поводження з відходами, їхнього сортування та захоронення. Екологія та приязне для людини довкілля – це для європейців священна справа.

Усі ми захоплюємося чистотою західних міст і сіл, лісів і парків. «Це ж Європа!» – зітхає більшість українців і висипає сміття десь в яр чи завозить до лісу. Наразі принцип «моя хата скраю» тут діє «залізно». Але всі ми прагнемо Європи. І якщо Україна вже на рівні Конституції фактично закріпила своє прагнення інтегруватися в систему цінностей Європейського Союзу, то доведеться нам переглядати своє ставлення і до поводження з відходами. Жартома кажучи: «З вовками жити – по-вовчому вити». Уже потрібно починати поволі переосмислювати свою роль у щоденному продукуванні сміття.

Поляки це переосмислили давно, років з 10-15 тому: директиви і правила ЄС не давали їм вибору. Хто почав це робити швидше, той виграв. На місцевому рівні органи самоврядування почали проводити проекологічну політику, закликали своїх мешканців бути свідомими, особливо дітей, шукали альтернативу локальним сміттєзвалищам. Найпрогресивніші громади почали кооперуватися та будувати сміттєсортувальні заводи для кількох районів. Таким прикладом є містечко Жари, що за 25 км від польсько-німецького кордону.

Гроші – зі сміття

Років з 10 тому 21 гміна (це відповідник української ОТГ – Авт.), у яких проживають близько 200 тисяч людей, вирішила, що мусить усе-таки щось робити з проблемою сміття на своїх територіях. 80% мешканців задекларували, що готові сприяти цьому, і почати сортування сміття. Дійшли розуміння, що без побудови відповідного заводу цієї справи не зрушити з місця. Хоча знайшлися люди, які виступили проти цього підприємства поблизу їхнього населеного пункту: бо смердітиме, будуть щури, бо просто «нє позвалям». Відома позиція: усі за колгосп, але не в їхньому селі.

Як розповідає перший заступник міського голови м. Жари Патрик Фалінські, місцеві чиновники переконували окремих активістів, як могли: закликали до екопатріотизму, наводили логічні аргументи, говорили про євростандарти, возили на екскурсії на такі заводи в інші регіони. Особливо важливими агітаторами виявились учні місцевих шкіл, які переконували своїх консервативних батьків і дідусів з бабусями, як можна боятися того, що є сучасним і робить кращим життя в околиці. Зрештою, впертість чиновників та здоровий глузд перемогли. Завод збудували, а люди почали з часом казати, як же вони могли без нього досі жити.

У Жарах є два тарифи на вивезення сміття: 12.50 і 19.50 злотих у місяць з однієї особи. Перший – за сортоване сміття, другий – за несортоване. Щодо великогабаритних предметів, то мешканець упродовж року шість разів має право безкоштовно залишити його на вивезення комунальникам. Людина просто складає непотріб перед своїм будинком, але в чітко визначений час. Окрім того, є й пункти прийому, які діють постійно, куди протягом року мешканець може в будь-який час привезти великогабаритні речі та безкоштовно їх здати. Будівельне сміття скидати в загальні контейнери не можна, його треба вивозити окремо.

Також у спеціальних пунктах тут збирають відпрацьовані лампи та батарейки. Протерміновані ліки здають у невеличкі бокси, розміщені у всіх аптеках. У містечках та селах регіону встановлено окремі контейнери для біологічних (харчових) відходів, пластику, скла, паперу.

В Євросоюзі вирішили, що до 2030 року на сміттєзвалищах не повинно зберігатися більше ніж 10% усіх відходів. Поляки мають лише 12 років для досягнення цієї цілі. Здається, часу ще багато, але на сьогодні на території Польщі захоронюють близько 60% загальної кількості відходів, і зменшити цей показник до 10% протягом 12 років – це доволі серйозне завдання.

Але в Жарах завдяки дуже сучасному обладнанню лише 20-25% відходів залишаються на сміттєзвалищі після обробки. Сприяє цьому й роздільне збирання відходів, яке тут здійснюють уже три роки. Щодо біологічних відходів, то, згідно з польським законодавством, роздільне збирання органіки мають запровадити по всій країні до 2021 року.

Від сміттєпереробного заводу до найближчого помешкання в с. Маршув, що під Жарами, якихось 800 м. Як розповідає директор цього заводу Яцек Помовка, люди спочатку з пересторогою ставилися до його будівництва. Але завдяки постійній роз’яснювальній роботі та логічним аргументам, що сучасний завод набагато безпечніший від відкритого сміттєзвалища, вдалося подолати хвилю скепсису та недовіри. Нині на заводі постійно проходять дні відкритих дверей, працює екошкола для школярів, десятки місцевих мешканців знайшли тут роботу, а місцевий бюджет отримує солідні відрахування з податків.

Страх має великі очі. Люди за своєю природою зазвичай перебільшують проблеми. Як каже керівництво заводу, західні технології, які тут діють є, по суті, дуже простими й одночасно вельми надійними. «Не будуть же німці робити щось погано. Вони цього не вміють. У них усе має бути найкраще: автомобілі, побутова техніка, сміттєпереробні заводи», –  каже пан директор.

Німецька педантичність «убиває» польське сміття

Коли ми приїхали на сміттєпереробний завод у Маршув, то навіть одразу й не зрозуміли, що це саме той «страшний» об’єкт: ні смороду, ні диму, ні диких собак з безхатьками.

У величезну будівлю, схожу на якийсь склад, постійно в’їжджають машини зі сміттям. Спочатку воно потрапляє у спеціальний пристрій, який розриває пакети, щоб непотріб міг висипатися на сортувальну лінію. Більшість процесів автоматизовано. На вході робітники вручну забирають зі стрічки конвеєра лише скляні пляшки, а пізніше й пластмасові. На сотнях метрів різноманітних конвеєрних стрічок сміття пересіюється, перевертається, подрібнюється, пересипається, всмоктується в якісь труби, падає в різні контейнери.

Усе повітря в залах заводу вбирають потужні вентиляційні системи, його очищають за допомогою фільтрів. Жодного неприємного запаху ми не відчули. Усі розсортовані в такий спосіб відходи, а це пластмаса, бляшанки, макулатура, продають на підприємства глибокої переробки. Натомість з органічних відходів виробляють компост.

Завод у Маршуві працює у дві зміни, приблизно по 40 осіб. Зустріли ми на заводі й українця. Віталій із Запоріжжя працює тут із самого початку і контролює відповідальну ділянку роботу: здійснює моніторинг комп’ютерних систем спостереження за технологічними процесами. Разом з ним тут живе і вся його сім’я: дружина і шестеро дітей. На запитання, чи переїде він до Львова на роботу на сучасний сміттєпереробний завод, Віталій лише віджартовується.

Через три роки Львів забуде про проблему сміття

Саме такий завод має постати й у Львові, тільки потужніший, оскільки відходів наше місто продукує значно більше, близько 600 т на добу. Як розповідає директор ЛКП «Зелене місто» Вадим Ноздря, в державних будівельних нормах розміщення таких об’єктів передбачено в периферійній міській зоні.

«Ми розташовуємо його на межі міста й області, на території очисних споруд, де є вільна територія, яка потрапляє в санітарно-захисну зону. Вона має бути не менше ніж 500 м до найближчої житлової забудови. У нашому випадку це становить понад 1000 м. Нормативи в Польщі – 150 метрів, в Україні – 500 метрів. Повітря та рідини проходитимуть стадію очистки. Як ми бачили тут, на заводі в Маршуві, під кожною коморою компостування є спеціальний збірник. Рідина не просто відводиться й очищується – її декілька разів використовують у процесі компостування. Оскільки ця технологія спочатку активно розвивалася в Німеччині, і  тепер понад 160 таких же заводів побудовано в Польщі, то її повністю відпрацьовано з екологічного погляду. Нас фінансує Європейський банк і Європейський фонд, тож ми робитимемо тільки по-європейськи. В іншому разі нас не профінансують. Проектують технологічну частину комплексу європейці, українці, своєю чергою, адаптують технологію і вписують її в генеральний план розташування комплексу на визначеній території», – розповідає Вадим Ноздря.

На львівському сміттєпереробному заводі буде двозмінна робота. Працівників однієї зміни буде близько 60 осіб включно з працівниками адміністрації. Тобто безпосередньо на лініях працюватимуть 40-50 осіб. Штатний розклад попередній є, тому що це є складовою проектної документації. Будівництво заводу мало б розпочатися навесні 2019 року й тривати два роки.

Орієнтовний бюджет будівництва комплексу на сьогодні – це 25 млн євро. Станція компостування не потребує великих капіталовкладень. Треба мати визначену ділянку, тверду підлогу, накриття, мобільні машини і механізми, які коштують не так дорого.

Щодо питання окупності проекту будівництва сміттєпереробного комплексу, то його фінансують кредитними коштами під міську гарантію. Можливість оплачувати кредит, залучений для будівництва, залежить від того, який буде встановлено тариф за переробку. Якщо він буде достатній для того, щоб, окрім фінансування експлуатаційних витрат, ще й оплачувати кредит і відсотки, то це буде найзбалансованіша ситуація. Планують, що піднімати тариф для мешканців не будуть одразу, тому перші 7 років це буде субсидія з міського бюджету. Саме тому кредит залучають під міську гарантію, щоб мати гнучкі можливості.

Як зазначає Вадим Ноздря, приватний інвестор у сміттєву галузь не приходить, бо ніхто не може дати йому гарантій щодо стабільності цін на вивезення сміття та інших ризиків. Але місто, виконуючи свою соціальну і екологічну функцію, може сформувати структуру запозичень.

Вадим Ноздря каже, що кредит Львову на сміттєпереперобний завод дали на 13 років. Перші три роки – пільговий період, 10 років – виплата відсотків. «Реалії такі, що навряд чи є сенс у достроковому поверненні такого кредиту, місто має багато інших важливих проектів, які також потрібно фінансувати. Тут доволі помірні відсотки, бо це гроші Європейського банку і наша ситуація є стабільною. Плануватимемо, щоб кредит виплатити за 13 років. Фактично нині, враховуючи дотації з міського бюджету на вивезення львівського сміття в інші міста, вартість однієї тонни доходить до 56 євро. Тобто в нас давно європейські тарифи, але частину покриває міський бюджет. Будівництво смітєпереробного заводу однозначно зменшить цю цифру. Місто ще й заробить на цьому», – підкреслює директор ЛКП «Зелене місто».

Резюмуючи побачене, хочу сказати, що в усіх дискусіях навколо львівського сміття більше політики, ніж здорового глузду й переживання за львів’ян. Тішить те, що Європейський банк зміг відділити праведне від грішного й надав Львову кредит, реалізацію якого й сам прискіпливо контролюватиме. А за кілька років львів’яни забудуть про проблему сміття, хоча для цього треба буде змінити свою свідомість і розпочати роздільне сортування.

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news

Реклама

Стрічка новин