Євген Пайтра: З України два гімнасти не могли бути в збірній Союзу

12:59 28 Грудня 2018

Євген Пайтра: З України два гімнасти не могли бути в збірній Союзу

Нашим співрозмовником є видатний львівський тренер зі спортивної гімнастики, заслужений тренер СРСР, 71-річний Євген Пайтра. На початку цього року він повернувся до Львова з Великої Британії, куди переїхав ще до здобуття Україною незалежності. В першій частині інтерв’ю Євген Андрійович розповів про початки тренерської діяльності та свого найзнаменитішого учня, чемпіона Олімпійських ігор 1980 року Богдана Макуца.

У лютому буде 28 років, як я виїхав зі Львова в Англію, – каже пан Євген. – У цій країні раніше багато разів бував зі збірною Союзу – на турнірах, показових виступах. Там у мене дружина і дочка живуть, недавно внук народився. Дочка з внуком у Лондоні, а дружина в Бедфорді – містечку на північ від британської столиці. Дочка там закінчила школу, працює. Дружина на пенсії років п’ять. Я також на пенсію вийшов 2012 року. Працював у державній спортивній установі в Лондоні. Тепер дуже легко туди літати. Легше, ніж у Київ. І дешевше набагато. Недавно полетів у Лондон за 10 євро, а назад повернувся за 14. Цього року разів п’ять літав у Британію.

У принципі, я зі Львовом ніколи не поривав. Не вважав, що виїхав назавжди. Давно хотів відкрити тут центр, але не був упевнений, як це зробити. Виявилося, доволі легко. Зайшов на сайт Міністерства юстиції, поглянув, які потрібно документи. І з 15 квітня до нас у гімнастично-акробатичний центр PAEV GYM на вулиці Княгині Ольги прийшли перші діти.

Ви приїхали до Львова, щоб відкрити цей центр?

Абсолютно. У гімнастиці в нас нічого не змінилося, тільки стало гірше. Менеджмент ніякий і результат такий самий.

І це у виді спорту, який приніс Львову найбільше золотих олімпійських медалей…

Колись був Віктор Іванович Чукарін, знаменитий гімнаст, володар семи золотих олімпійських медалей у 50-х роках минулого століття. Він викладав, я в нього студентом був. І взагалі у Львові була плеяда сильних гімнастів. І в політехнічному, і в інфізі. Потім ми почали працювати, так само непогано виходило.

Дуже багато кваліфікованих тренерів виїхало. Мені сказали, що зі Львова в різні країни емігрувало 28 осіб. Теперішніх тренерів фактично і не знаю, бо коли виїхав, вони були маленькими. Залишився Микола Гаврищук, він старший навіть за мене. Він був із дружиною в Словаччині, тепер вони працюють у жіночій гімнастиці. І в акробатиці є Роман Кізло, теж старший, аніж я. Я вам хочу поставити запитання. Хто повинен розвивати масовий спорт у Львівській області?

Федерації, управління спорту ОДА…

Ви відразу влучили в ціль. Розвитком масового спорту повинна займатися федерація. А тепер поставимо питання: «Де наша львівська Федерація гімнастики?» Її немає. Точніше, вона нібито є. Є президент федерації, прекрасний тренер Роман Веклюк. Він живе в Дрогобичі, тренує акробатів. Я з ним недавно розмовляв, він сказав, що як такої роботи немає. Люба Рассихіна, яка давним-давно на пенсії, відповідає за чоловічу гімнастику, Ірина Патаман, колись була знаменитою гімнасткою, в палаці спорту «Галичина» працює, вона ніби за жіночу гімнастику відповідає. Я спитав, коли вони востаннє сідали, говорили. Вони не пам’ятають – п’ять років тому чи більше.

Самі ви почали працювати тренером, ще навчаючись в інституті фізкультури?

Так, я на третьому курсі Львівського інституту фізкультури був на практиці в ДЮСШ. Там був тренер, який захворів на жовтуху, хвороба вибила його на багато місяців, і мене попросили його підмінити. Це було десь у 1967-1968 роках. Я завше знав, що хочу бути тільки тренером. Колись, після закінчення інституту, нас посилали на роботу в інші міста. Львів’ян у Львові не залишали. Я вибрав Івано-Франківськ, бо ближче до мого міста нічого не було. Пропрацював 2,5 місяця в технікумі фізкультури, перед тим як піти в армію на рік. Служив у Львові в спортроті. А після війська у 1970 році знайшов роботу тренером у «Будівельнику» (тепер – Палац спорту «Галичина»). Зал був не спеціалізований, у баскетбол там грали. Ми приходили ввечері, килим розкручували і тренувалися. Снаряди по боках стояли. І так працювали. Ходив по школах і набирав групи.

Знаю, знаменитого в майбутньому гімнаста Богдана Макуца вам передав ваш тренер Валентин Францкевич. Коли це було?

У 1971 році. Тоді відкрили спортінтернат на Боженка (тепер – вулиця Княгині Ольги). Набирали тренерів. А я за півроку роботи вже показав себе, виграв конкурс молодих тренерів, газета «Ленінська молодь» про мене писала. І мене запросили в спортінтернат. Туди набирали дітей, тренерів, вихователів. Я почав тренувати хлопчиків. Богдан Макуц прийшов до мене у 5 класі від мого тренера Валентина Францкевича, який працював у ДЮСШ №5.

Правда, що Францкевич, представивши вам Макуца, назвав його бісеням?

(Сміється). Так, він був бісеням. Було таке. Він крутився, в нього шило було ззаду. Був такий «скручений», не розтягнутий. У нього моторика класна була, координація – супер. Від природи мав великий талант, характер. У нього медалей ціла купа, а олімпійська – тільки одна, командна на Іграх-1980.

Потрапити в олімпійську збірну в Радянському Союзі було дуже складно. Тоді виступали Микола Андріанов – легенда, Олександр Дитятін, Олександр Ткачов, Володимир Маркелов… Шість осіб у команді, а в Радянському Союзі гімнастику культивували в Москві, Росії, Україні, Білорусі, Грузії, Вірменії… Вони сідали і вирішували, кого брати. Був такий дуже хороший гімнаст Федір Кулаксізов з Дніпра, пізніше заслужений тренер України. Він ніколи не міг потрапити в збірну Союзу, завше був запасним. Не міг, тому що з України два гімнасти не могли бути в збірній.

Як Макуцу вдалося зайняти місце у збірній на Олімпіаді-1980? Особливо після серйозної травми, якої він зазнав за декілька місяців до цих змагань.

Травмувався він у березні на міжнародному турнірі в Москві на приз газети «Москоу ньюс». Він на турніку робив елемент і впав. «Швидка» забрала. Я тоді посивів трохи. Вдалося відновитися Богданові за три місяці. Лікар у нас був дуже хороший. Та й медичне забезпечення в збірній непогане було.

Макуц був «забійником» – першим, хто йде і «забиває». В нього оцінка могла бути 9,7 бала (з 10-ти). Здавалося, класна оцінка. А наприкінці виходили спортсмени й отримували 9,9-10 балів.

Макуц виступав у ролі «забійника», через те що був психологічно стійким чи тому, що пріоритетніші були росіяни і їх притримували на кінець?

Зрозуміло, вони були пріоритетніші, старші, ніж Богдан, більш знамениті. Але й Богдан був дуже сильний. Він ні разу не підвів команду! Сам «забійник» у фінал ніколи не міг потрапити, а коли потрапляв, то купу медалей виграв. На юніорському чемпіонаті Європи, наприклад, у 1978 році. Це були перші європейські змагання для юніорів, проводили їх у Мілані. Тоді вперше я виїхав за кордон у капіталістичну країну. Богдан там виступив шикарно, здобув 5 золотих медалей і багатоборство.

Після того його запросив старший тренер чоловічої збірної СРСР Леонід Аркаєв. Тоді один гімнаст знаменитий проколовся трохи, порушив режим, і він замість нього взяв Макуца. Богдан у 1979 році поїхав на дорослий чемпіонат Європи, вигравав медалі. На чемпіонаті світу у Форт-Верт, США, того ж року також виборов нагороди, зокрема золото в команді. Потім був 1980-й, Олімпійські ігри, де він здобув золоту медаль у команді. Перемога на Кубку світу того ж року. Друге місце на Відкритому кубку США. А тоді його тільки американець міг здолати. Багато Богдан мав перемог.

Якби Макуц не був «забійником» і мав рівні можливості з іншими членами збірної, яких вершин міг би ще досягнути?

У нього було б значно більше золотих медалей на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Тому що в нього рівень був дуже високий. Тоді суддівство і система були такі, що ті, хто виступав на початку, не мали жодних шансів перемогти. Перемогу здобували ті, хто виступав ближче до завершення змагань.

Пам’ятаю, на чемпіонаті світу в Москві у 1981 році Макуц зайняв друге місце, а Юрій Корольов з Владимира посів перше. Президент Міжнародної федерації підходить і каже: «Ой, Бодя, ну вибач, не ділиться». А там якісь тисячні бала різниці між ними були. На мою думку, Макуц був трошки сильніший тоді. Корольов мав дуже багато технічних «дзюр», великі технічні прогалини. Усі міжнародні судді зналися, товаришували. Корупція очевидна була. Усі розуміли, як треба судити. А все вирішували дрібниці, частки балів. Тому «зробити» відповідний результат було нескладно.

А те, що Богдан був не просто з України, а зі Львова, якось впливало?

Не скажу, що у зв’язку з цим було упереджене ставлення. Пригадую історію. Макуца вперше викликали в дорослу збірну, ну і я приїжджаю. Питає мене один тренер: «Ти звідки?» – «Зі Львова», – кажу. – «А, бандьора». Потім розговорилися, питаю: «А ти знаєш, що таке «бандьора»? – «Хуліган». От усе, що він знав.

Далі буде.

Розмовляв Василь ТАНКЕВИЧ, для Leopolis.news

Також ви можете стежити за головними новинами від Leopolis News на нашому Facebook, Twitter та Telegram-каналі.

Реклама

Стрічка новин