Юрій Майборода: «Арена Львів» – це супермашина, щоправда, без коліс та із зіпсутим двигуном

11:37 14 Листопада 2018

Юрій Майборода: «Арена Львів» – це супермашина, щоправда, без коліс та із зіпсутим двигуном

Нашим співрозмовником є виконувач обов’язків директора ДП «Арена Львів» Юрій Майборода. 9 листопада виповнилося 4 місяці, відколи він очолив це державне підприємство. Пан Майборода також є першим заступником голови відділення НОК України у Львівській області, має почесне звання «Заслужений працівник фізичної культури та спорту України», є майстром спорту з веслування на байдарках і каное, чемпіоном VI Спартакіади України.

Юрію Анатолійовичу, яке ваше загальне резюме чотиримісячного періоду роботи на посаді в. о. директора державного підприємства «Арена Львів».

У принципі, я для себе багато нового не відкрив. Коли йшов сюди, розумів, яка ситуація. Вона, щоправда, виявилася дещо складнішою, ніж я собі уявляв, бо з’ясувалися деякі деталі експлуатаційного, господарського характеру, конкретизувалися цифри тощо. Загалом, я вже це раніше казав, але хочу повторити: підприємство «Арена Львів» – це «Мерседес» С-класу, супермашина, яка, щоправда, без коліс та із зіпсутим двигуном.

Свого часу, коли було втрачено час із будівництвом стадіону і коли стали рятувати ситуацію, ну то збудували те, що збудували. Будівництво стадіону вартістю приблизно 3 млрд грн, бачачи, що не встигають, умовно розбили на дві черги. У першу чергу вартістю 1 млрд 148 млн включили те, під чим можна було поставити підписи, те, що було зроблено фактично. А друга черга, вартістю приблизно 1 млрд 850 млн, залишилася недороблена, недоведена, недофінасована. І те, що вже експлуатують 7 років, ще не введено в експлуатацію. Тому тут є дуже багато проблем, через це підприємство зараз без коліс та із зіпсутим двигуном. І цей «автомобіль» не їде, а тобі кажуть: «Ти ж маєш «Мерседес» С-класу – заробляй». Так і живемо. Заробляємо і ще якось пробуємо жити.

Що потрібно для того, щоб ваш «Мерседес» повністю укомплектувати?

Потрібно ухвалити політичне рішення. Постановою Кабінету Міністрів України треба змінювати проект будівництва (хай як дивно це звучить, адже стадіон було збудовано 2011 року), щоб можна було ввести в експлуатацію цю так звану другу чергу. А щоб це зробити, оскільки первинні документи втрачено (вони нібито в Донецьку згоріли), потрібно провести аудит, будівельну експертизу та з’ясувати істинний стан речей, вартість усього, що зроблено і що ще потрібно доробити. Внести корективи до проекту будівництва, затвердити цей новий проект і ввести в експлуатацію другу чергу. І тоді можна буде сміливо рухатися далі.

Але тут постає наступне питання. Якщо проводити аудит й експертизу, а це коштує приблизно 2 млн грн, то відразу вилізуть різні негативні речі, пов’язані з тим, що робили в той період: чому не зроблено, хто не доробив. Усе це повилазить наверх. Це неприємні речі, кримінальні справи. І чи захоче хтось нині з цим зв’язуватися, мені складно сказати. Ситуація для нас зрозуміла, керівництво Міністерства молоді та спорту знає про неї. Я розмовляв з міністром Ігорем Ждановим, чітко все йому пояснив. Чи має він право порушити це питання перед Кабінетом Міністрів? Так, звичайно. Але це питання політичне. У державі ж непрості часи. «Арена Львів» – державне підприємство, звичайно, воно важливе для держави. Але чи стадіон – це першочергова нагальна проблема, коли кошти потрібні на оборону, виплату пенсій? Це політика, це вже треба визначатися на такому рівні.

Є й поточні питання функціонування. І вони теж дуже складні для розв’язання, але їх вирішують, зокрема, і завдяки керівництву міністерства, яке знає про ці проблеми і повернуте до нас обличчям. І державний секретар міністерства Олег Немчінов, і міністр Ігор Жданов знають про ситуацію і максимально намагаються допомогти.

Маємо нині великі борги. Я прийняв їх, коли очолював підприємство – це близько 6 млн грн. Зношений футбольний газон, який потрібно міняти кожні чотири – максимум п’ять років. Його вже сьомий рік не міняють. Для стадіону такого рівня це неприйнятна річ.

Дуже важливо було б поміняти газон на футбольному полі наступного року. Попередньо міністерство нам пообіцяло 7 млн грн. У проекті бюджету на наступний рік воно передбачило ці кошти і подало на затвердження Кабінету Міністрів. Це має розглядати Верховна Рада, але в першому читанні, наскільки мені відомо, ці пропозиції не було схвалено. Залишається друге читання. Маленька надія ще жевріє, що, можливо, щось зміниться і пропозиції врахують. Якщо не врахують, це дуже ускладнить ситуацію. Альтернатива така: якщо газон міняємо, то матимемо змогу забезпечити місцем проведення матчів дві команди (якщо вони захочуть). Це буде всім вигідно: і командам, і стадіону. І збірна, напевне, захоче проводити свої поєдинки на доброму газоні. А якщо ми цього не робимо, тоді буде все навпаки. Навіть не відомо, чи одна команда захоче грати на некондиційному газоні. Це дуже ускладнює ситуацію.

Нині вкрай важливе питання погашення боргів за тепло. Або ми погашаємо їх принаймні до нового року і входимо в зиму з теплом, або, якщо не зробимо цього, стадіон узимку зруйнується. Про цю проблему теж знає керівництво міністерства, і маю сподівання, що її вирішать.

Є ще питання електропостачання, експлуатації стадіону загалом і витрати на цю експлуатацію. Витрати, м’яко кажучи, нерозумні. Узимку, аби споруда функціонувала, її треба нагрівати, щоб не замерзла вода. Бо якщо замерзне, то все потріскає. Тут дві проблеми. Одна – це постачання електроенергії, яке здійснюють по тимчасовому кабелю з Сихова, прокладеному, щоб 2012 року провести три матчі фінальної частини чемпіонату Європи. Цей кабель досі функціонує і є основним джерелом живлення. На ньому вже шість муфт, тобто в шести місцях він уже пробитий. А чому кабель тимчасовий? Є ж електропідстанція потужністю 20 МВт з назвою «Стадіон», збудована спеціально для цього об’єкта. Але її не введено в експлуатацію внаслідок тих причин, про які я говорив, бо це друга черга. І є ще багато інших проблем.

Раніше ви декларували бажання продати назву арени. Чи є просування в цьому напрямі?

Немає. Це була свого роду «затравка», щоб ця ідея прозвучала і, можливо, хтось зацікавиться. Зацікавлених наразі немає.

На початку вашої роботи ви казали, що було б добре, якби на арені постійно грала домашні матчі. Вдалося домовитися з ФК «Львів». Яка частка прибутків арени від співпраці з цим клубом?

Скажу, що постійної домовленості немає. Ми укладаємо договір перед кожним матчем. Сума оплати за матч – 180 тис. грн плюс 25% вартості проданих квитків. Приблизно 200 тисяч. Ця сума не є такою, яка дозволяє жити і виживати, але це значна частина прибутку. Для порівняння, на виплату заробітної плати нам потрібно приблизно 600 тис. грн на місяць. Але ж треба витрачати зароблені кошти на підтримання життєдіяльності споруди. Тож самим футболом стадіон не виживе.

Вигідніше проводити там концерти та інші розважальні заходи?

Усе має бути в комплексі. На концерті пам’яті Кузьми прибуток становив 750 тисяч гривень. Ну, але скільки таких подій на рік? Треба, щоб такі заходи відбувались якомога частіше, тоді можна більш-менш триматися на плаву.

Якщо не враховувати боргів, які вам дісталися від попередників, чи є арена нині самоокупною?

Ні. За 2017 рік доходи в нас становили 13 млн 729 тис. грн, витрати – трохи більше ніж 15 млн. За 9 місяців цього року доходи – 10 млн 700 тис. грн, а витрати вже становили 12,5 млн. У такій ситуації, зокрема і з рівнем відвідуваності футбольних матчів, без державних дотацій не обійтися.

Коли я був начальником управління фізичної культури та спорту Львівської ОДА, ініціював подання «Арени Львів» до переліку баз олімпійської підготовки. Міністерство це сприйняло, внесло до переліку. Що це дало стадіону? Можливість не сплачувати земельний податок. І дало змогу міністерству надавати нам фінансову підтримку – у середньому 300 тис. грн на місяць. Ці кошти витрачаємо на оплату електропостачання. Повністю не вистачає, але дає можливість із місяця в місяць перебиватися. Нині щомісяця отримуємо попередження про вимкнення. І щомісяця вирішуємо це питання.

У липні, коли ви очолили підприємство, згідно зі штатним розкладом, на «Арені Львів» було 90 працівників, але фактично працювали лише 74. Що змінилося відтоді?

Ситуація не поліпшується. На сьогодні вже працюють 64. Людей не влаштовує заробітна плата. Вона в середньому в межах 6 тис. 300 грн. Минулого тижня мені приніс заяву на звільнення мій перший заступник Олексій Семенюк. Його дуже бракуватиме. Він іде працювати в приватну структуру, де отримуватиме заробітну плату втричі більшу, ніж тут. Як я його можу втримати?

Юрію Анатолійовичу, змінімо тему. Ви 14 років очолювали управління молоді та спорту ОДА. Наскільки складно було переключитися на нову роботу, адаптуватися до неї?

Насправді нескладно, бо робота керівника на будь-якому місці – це праця з людьми. Ті ділянки головного мозку, які були фактично щодня напружені впродовж більш як 14 років, тепер відносно відпочивають. Навіть коли я дозволяв собі два тижні відпустки на рік, то, виходячи з моря, відразу дивився в телефон, чи не треба відреагувати на щось. А тепер натомість навантажуються інші ділянки, які меншою мірою були задіяні раніше. Проблеми не те що більші чи менші. Вони інші.

У чому для мене полягає найбільша проблема? Я звик не тікати від вирішення складних питань і тут націлений на їхнє розв’язання, насамперед господарських, фінансових. І люди, з якими я працюю, дивляться на мене зі сподіваннями, що вдасться багато чого вирішити. З іншого боку, якщо не розв’язуватимуть питання стратегічного плану, тобто Кабмін не ухвалить постанови про внесення змін до проекту будівництва, без цього не буде світла в кінці тунелю. А якщо, не дай Бог, щось трапиться? Об’єкт же не введено в експлуатацію, що категорично недопустимо. Тоді крайнім, винуватим буде той, хто сидітиме кріслі керівника. Намагаюся вивести підприємство з цього становища, але несправедливо буде, коли доведеться відповідати за той стан, який я прийняв. От тут є проблема.

Ваше звільнення з посади начальника управління було дуже несподіваним для непосвячених. Можете розповісти про це? Хто був ініціатором?

(Після паузи) Ініціатором був голова обласної адміністрації Олег Синютка. Він сказав мені, що мав би бажання поміняти начальника управління. Я відразу запитав, з якого числа. І все. Ми погодили дату. Це було на початку року. Ми домовилися, що я пишу заяву на звільнення з 1 березня. Я так і зробив. А потім мені державний секретар міністерства Олег Немчінов запропонував роботу тут, де я перебуваю.

Як змінилося ваше життя тепер, порівняно з тим, коли очолювали управління? Я так розумію, тепер маєте більше часу для сім’ї, відпочинку?

Мій режим став трошки інакший. Вихідні дні я тепер можу присвятити сім’ї і своїм близьким. За винятком тих, коли на стадіоні відбуваються заходи, насамперед футбольні матчі. Тоді я все-таки тут. А коли заходів немає, то я вільніший. Такого напруження, як було на попередній посаді, немає. Мені якоюсь мірою комфортніше нині. Хоча і в управлінні я не почувався дискомфортно. Просто був постійний робочий режим, до якого я звик. Тепер він змінився. Коли раніше я був директором спортивної школи, то мав не набагато більше вільного часу. Бо я такий, що сам себе завантажую, по-іншому не звик. Знаходжу, які собі завдання дати, які питання потрібно вирішувати. Як я щось не роблю, то мені чогось бракує. Мушу завжди щось робити.

Фото автора

Розмовляв Василь ТАНКЕВИЧ, для Leopolis.news

Реклама

Стрічка новин