З військового щоденника: Блок-пост-менти | Блог Святослава Яворівського

11:33 5 Червня 2017

З військового щоденника: Блок-пост-менти | Блог Святослава Яворівського

Знову у просторі ожила, кимось збуджена, дискусія про приватну зброю для громадян. Насправді всі запитання вже поставлено, страхи висловлено, відповіді дано. Нормальна людина вже зараз може купити собі зброю на вибір, крім бойових пістолетів-револьверів і повністю автоматичної. Легальний ринок є, він широкий, глибокий і розмаїтий. Ціни: від дешевого пострадянського-ерзацвійськового до захмарно-вишуканого американсько-європейського.

Зверніть увагу: представники нашої хуторянсько-містечкової «еліти» у владі активно й ненаситно озброюються, роздаючи одне одному пістолети, автомати, карабіни. Нагороджують, без будь-яких ліцензій, нарко-психіатричної експертизи. Переважно за державний кошт. Вони, очевидно, знаючи, чиє сало з’їли, готуються агресивно захищати свої маєтки, лімузини, домашні музеї накраденого а-ля Пшонка-Янукович. Зрештою, своє життя. По вікендах їздять на стрільбища. При найменшій нагоді вишмалюють гори набоїв на військових полігонах. Повірте, я це знаю… А прості посполиті, як завжди, чогось чекають, на щось сподіваються. А раптом минеться чи саме розсмокчеться, або хтось прибіжить і захистить…

КОМУ НЕ СТРАШНО?

З військового щоденника

Ми поверталися з фронту додому після ротації. Кілька добровольців у бусі. За прифронтовим містом відразу кілька КП-блокпостів на харківській трасі. Все серйозно: бетонні блоки, акуратні комфортні вагончики, обвішані зброєю і спорядженням «реформовано-атестовані» поліцейські в шоломах і брониках. Переважно молоді. На перших словах «бесіди» навіть чемно-привітні. Трошки напружуються, коли на їхню російську послідовно відповідаємо українською, але самі на державну не переходять. Не вміють або не хочуть. Така собі дивна білінгвістична розмова.

Стандартна процедура: «Оружие, боєпріпаси, взривчатиє вєщєства вєзьотє?»

Нахабно брешемо: «Ні». Грішний, у мене вдома легальний СКС. Один патрончик в магазині коштує 25-30 гривень,  стогну і зітхаю над кожним набоєм, спокусився на жменю військових 7,62х39. Але брешу: «Ні». Прошу у Бога вибачення за гріх брехні.

Не вірять і починають «шмон». Вивертають просто на асфальт наші військові заплічники. Брудний заношений одяг (там, на фронті, якісно попратися нема як, тому веземо додому, дружинам і мамам), шкарпетки, труси, несесери…

Повз це видовище їдуть місцеві цивілі. Їх ніхто не перевіряє, лише документи. Іронічно посміхаються, поглядаючи на гори наших лахів на брудному асфальті і на нас, злих та принижених. Молодий поліцейський, який «опікується» нами, ретельно перевіряє кожну шматку, кожну кишеню чи торбинку.

Зиркнувши на шеврони і червоно-чорні прапорці поряд із синьо-жовтими, питає, між іншим, очевидну дурницю: «Ви волонтьори?» Ні, бурчимо, добровольці. «Чєм занімалісь на пєрєдовой?» Рубали дрова, а по ночах ходили по нічних клубах. А ще жерли тушонку і курили бамбук. Поліцейський миролюбно: «Зачєм ви так? Ми ж всьо понімаєм, спасібо вам… Но самі понімаєте, провєріть надо, пріказ».

Нарешті знаходить мою «заначку», блідне, напружується, викликає по рації собаковода. Ні в чому не винна собачка нюхає все: під кріслами, під капотом, зривають бокові панелі салону. Нічого більше нема, хоча собачка нервує: наш одяг пропах порохом і вибухівкою, потом і небезпекою. Тут, на блокпосту, таких запахів давно вже нема.

Писати протокола запрошують в офіс-вагончик. Якраз приїхав пасажирський великий автобус, що їде в Росію. Пасажирів по одному запрошують до вагончика, беруть паспорти і щось перевіряють в комп’ютері. Щоразу, повертаючи паспорта, чемно посміхаються і кажуть: «Ізвінітє за нєудобства і задєржку. Ето только формальность». Ці пасажири, бачу, переважно громадяни РФ. Вони задоволено посміхаються, але коли проходять повз мене (злого і настороженого, у вигорілому камуфляжі з «бандерівськими» шевронами) пришвидшують свій рух на вихід.

Протокола написали, я чесно зізнався, що не знаю, звідки взялися набої. Але наостанок поліцейський вирішив «пагаваріть откровєнно, по душам». Я вже зрозумів, що їхня команда збірна, але місцеві. Головне питання: «Ну зачєм вам ето? Всєм с Запада, кто вєзьот патрони, гранати, тротіл? Зачєм?»

Питаю, чи вже розмовляємо не для протоколу, а як приватні особи, «по-душам»?

А приватно, не для протоколу так:

Звичайно, є молоді вітрогони, котрі везуть для забави, глушити рибу чи просто так. Є потенційні відморозки, котрі везуть полякати гранатою дівчат на танцях, ровесників біля клубу чи просто продати. Вони є в ЗСУ, іноді навіть серед добровольців і волонтерів. Вони є і будуть, вони везли і провозили, будуть везти і провозити. І будуть, на жаль, п’яні чи тверезі розбірки з гранатами, тротилом, освітлювальними ракетами і т.ін. Вони були й до війни, і не менше, але за чиєюсь вказівкою преса тепер про кожний такий випадок трубить на кожному розі, радісно улюлюкає, залякуючи обивателів. Думаю, з подачі прес-чиновників Авакова.

За три роки війни тіньовий ринок зброї і вибухівки, звичайно, переповнився до краю, ціни символічні. Тільки чесному і совісному громадянинові не дуже потрібний «лівий» автомат під ліжком з відром набоїв і парою грантат. Хоча і їсти не просить, і міг би бути на лиху годину. Підкреслюю, це потенційні думки чесного і совісного громадянина. І цей громадянин, добре подумавши, краще виробить дозвіл, піде і купить собі легального карабіна, помповика чи банального гумкомета, ніж щодня ходити «під статтею».

А бесіду «по душам» з молодим поліціянтиком зі звільненї українцями Луганщини я завершив так: «Везуть і будуть везти, на Заході і в Центрі мають доволі і будуть мати ще більше. Легальної і не дуже. Краще легальної. Навіщо? Бо там, на великій Україні, був принципово неможливий і буде принципово неможливий такий срач, як допустили ви тут, конкретно в Слов’янську, Лисичанську, Краматорську, Волновасі… Добрі і чесні українці пролили ріку крові, щоб посунути це бандитське шобло далі на Схід. І досі її ллють, поки ви тут розшаркуєтесь перед «транзітними» москалями і принизливо на їхніх очах «шмонаєте» нас. Тому, що ви, слуги закону і порядку, тоді пообсикалися від страху і порозбігалися як миші (або й пішли в найми до бандюків), (не всі, але тотальна більшість). А тепер, коли фронт далеко, а ви вивертаєте мої шкарпетки в пошуках жмені набоїв, хочете зі мною розмови «по душам»? І якщо, боронь, Боже, у моєму місті піднімуть голову завезені (чи доморощені) «бунтарі-мародери-бандюки-тітушки-ватники», ми не будемо дуже розраховувати на таких самих «реформовано-амністованих» поліціянтів (особливо після ганьби в «ніч гніву») чи поки-що придворну армію Авакова (НГУ) і не дамо відволікати ЗСУ з фронту. Самі дамо раду. Вміємо і є чим, цілком законно й легально, за Конституцією. Хотіли відвертості – нате вам!»

P.S. Продав (легально) доброму українцеві з «глибинки» свого надійного СКСа, аби відразу купити потужнішого американського карабіна з хорошою оптикою. Щось підказує, що не зашкодить…

Leopolis.news

Leopolis у Facebook

Останні новини