Закордон як мишоловка: роздуми українця думаючого | блог Ірини Грабовської

17:04 25 Листопада 2016

Закордон як мишоловка: роздуми українця думаючого | блог Ірини Грабовської

Фото: vkurse.ua

Не в грошах щастя… Але в пошуках їх більшої кількості українці масово розлізлися межи людьми в світах, як мишенята в пошуку куска смачного сиру. Та чи такий солодкий той сир за кордоном? Та ні, він просто дуже красиво упакований.

Воно ж блищить, а нам так хочеться свята…і тільки-но потягнешся подивитись ближче, а мишоловка: «Бац!» і затиснула, міцно і дуже боляче…На жаль, у цю мишоловку під назвою «закордон» потрапляють усі без винятку. А вивільнитися вдається одиницям. Щасливчики!?..

Їдуть наші українці в далекі краї за «кращим життям»: допомогти батькам, заробити на гідну старість, зробити добробут своїм дітям, що кому треба… Їдуть на «трошки», а лишаються інколи на все життя. А що ж, заробляєш, заробляєш, а ціни в Україні випереджають заробітчанські надходження в кілька десятків разів. То й треба ще на трохи лишитись.

Тенденція трудової еміграції показує, що практично ніхто не повертається. Бо чи потрібні українці чи їх трудовий потенціал своїй країні? Ні, звичайно. Але чи там, за кордоном, українець потрібний? Та так… Як робоча сила, – здалась би, а як людина – Особистість? Ой, «нафіга» їм таке розумне слово? І всі там, на заробітках, від людини неосвіченої до професора наукової установи забувають про усю свою особисту ідентичність й «українську гідність»  (та чи була вона в декого?) і розуміючи, що у них є одна ціль: ГРОШІ, працюють і в будні, і в свята, і в хворобі, і в тузі…Адже кожна година – то такі омріяні «зелені папірці».

Реальність заробітків за кордоном жорстка: тут не має свій, чужий…Тут друг той, хто вигідний, з кого «можна скористати» –  кожен сам за себе, і сам по собі… така вже наша ментальність! Тому починають українці-заробітчани  там возвеличувати все чуже та чужих та принижувати все СВОЄ та СВОЇХ.

А ще дивною стає психологія українця за кордоном, навіть радше принцип життя:

– ЧИ МОЖУ Я ДОПОМОГТИ ТОБІ?

– МОЖУ! АЛЕ ЗА ГРОШІ!!!!

– А як же взаємовиручка?

– Все залежить: скільки платиш!.. То я тобі її і покажу, і про неї розкажу. Ринкові відносини. ЦІНА ПИТАННЯ?

Кажуть, українці за кордоном горнуться один до одного. Мабуть, сумують… Та ніби й так, а ніби й не так! Горнуться вони один до одного, що дивно,…не тому, щоб поспівчувати і допомогти, а переважно, щоб переконатись: «О, не мені одному так погано! Я не один!». Ну і ще для того, щоб знайти розраду, а переважно це «круто побухати», обов’язково при цьому по-особливому «спілкуючись»…А як же ми українці, без спілкування?

А як же гроші, вони ж витрачаються при цьому? А що гроші, я ж заробив… тепер маю право «тринькати» як хочу, скільки хочу, з ким хочу…(переважно так говорять чоловіки, коли жінки їх питають, а де гроші, коханий?). Та й витрачаються ті «зелененькі» потихеньку в заробітчанина так і не постоявши на тій купці, про яку колись думалось…

Україна входить до п’ятірки лідерів, ні, ні, не за рівнем економічного розвитку, а країн, що дають найбільше заробітчан (десь …серед Румунії, Пакистану, Молдови, Індії). Але за статистикою, ми найкраще, ні, ні, не заробляємо, а найсумлінніше працюємо. Бо така в нас вже особливість в крові: працьовитість. А що дивно, заробляємо найменше…Та й прикро, що працюють то наші українці переважно на самих «брудних роботах», де «ті європейці» не хочуть йти робити.

То чи варті ми такого життя на чужій землі, коли розпадаються родини, діти стають соціальними сиротами при живих батьках, відбуваються весілля і святкуються хрестини, старіють та вмирають батьки без рідних, тих що за «зелененькими» тими поїхали? Знову риторично…

Заробітки завжди затягують у вирву. Хто має більше сили, потім випливає, хто ні, там, у тому болоті, і залишається до кінця життя. Що і навіть (інколи і таке буває) не знають родичі чи знайомі, де могилка того нашого працьовитого заробітчанина…Сумно… Ось така то …ня, малята… Ми обділені, обкрадені, озлоблені шукаємо кращого життя по світах, не маючи можливість жити гідно на своїй, Богом даній квітучій землі.

Трудова еміграція заполонила весь світ. Тенденції міграційних процесів зберігаються, і рік за роком все більше громадян виїжджають. Складається враження, що скоро більша частина працездатних українців виїде за кордон. А залишаться тільки пенсіонери, діти, і ще ті, хто свято вірить, що може колись стане краще. Ой, забула ще про одну категорію: наші дорогі (у всіх відношеннях цього слова) депутати. Хоча, як бачимо з їх е-декларацій, вони можуть і самі витягнути економіку України на перші числа рейтингу, і Міжнародному валютному фонду допомогти. Але це зовсім інша історія…

Залишають Україну думаючі, працелюбні, освічені та перспективні. Прикро, що така горда багатомільйонна сильна держава повідпускала свій найбільший капітал – людей, інтелект нації в світи. А сама, як та злободенна та зморена важким життям бабуся, залишилася тужити та мріяти, виглядаючи у віконце, може колись та все ж таки стане краще! Тоді може й повернуться її діти, внуки, друзі, родичі та близькі… Поживемо-побачимо!!!

ГОЛОВНЕ – ДОЧЕКАТИСЬ!!!

Останні новини