15.10.2026
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Максима Федоренка і Богдана Фадєєва поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Андрія Шумика – на кладовищі у Сокільниках.
Максим Федоренко (18.07.2002 – 11.08.2024)
Уродженець селища Шевченко Донецької області.
Навчався у Піщанській гімназії (зі структурними підрозділами «Початкова школа» та «Дошкільний підрозділ») Покровської міської ради Донецької області. Згодом продовжив навчання у професійно-технічному училищі Покровського району Донецької області.
Працював у сфері лісництва на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Максим був добрим, чуйним і щирим, веселим та оптимістичним, водночас серйозним, відповідальним і працьовитим. Він любив спорт, особливо захоплювався воркаутом та важкою атлетикою. У вільний час із задоволенням переглядав фільми, грав у мобільні ігри, любив риболовлю та полювання. Особливе задоволення йому приносило майстрування – він любив працювати руками, створювати та ремонтувати різні речі.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Максима Федоренка залишилися брат та сестра.
Богдан Фадєєв (26.08.1980 – 02.08.2026) Львів’янин
Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №49 м. Львова. Згодом здобув професійну освіту у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».
Проходив строкову військову службу.
Працював на приватному підприємстві «Фабрика авторського скла».
Зі слів рідних, Богдан був людиною великого серця – неймовірно сильним, сміливим, справедливим і наполегливим. Завжди відгукувався на прохання про допомогу, умів підтримати, дати мудру пораду й навіть перебуваючи далеко від дому, залишався надійною опорою для своєї родини. Для своїх дітей був люблячим, мудрим і турботливим батьком, а для дружини – надійним чоловіком, підтримкою та опорою. Мав аналітичний склад розуму, любив малювати, та створювати скляні скульптури. Найбільше цінував час, проведений із родиною, а також щиро любив тварин.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Дніпропетровському напрямках у складі 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України – «Золотий Хрест».
У Богдана Фадєєва залишилися мати, дві доньки, сестра та родина.
Андрій Шумик (18.05.1974 – 05.08.2026) Львів’янин
Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №31 м. Львова. Згодом здобув вищу освіту у Державному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Радіотехніка».
Закінчив військову кафедру.
Працював відеоінженером у Львівській обласній державній телерадіокомпанії, де згодом обіймав посаду начальника зміни. Надалі працював на приватних підприємствах, обіймаючи посади інженера у галузі телекомунікацій та технічного спеціаліста сервісного центру.
Зі слів рідних, Андрій був доброю, щирою, турботливою, відповідальною та люблячою людиною. Вирізнявся амбітністю, допитливим розумом і гарним почуттям гумору. Захоплювався радіотехнікою, любив інтелектуальні ігри та розв’язування логічних задач.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському напрямку у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а згодом – у складі 106-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України на Хмельниччині.
У Андрія Шумика залишилися дружина, донька, брат із сім’єю та родина.
Leopolis.news