Військовий, митець, а тепер — мандрівник Атлантичного океану. Морський піхотинець Іван Гаврилко, який пережив поранення на фронті та відкрив у собі талант до живопису, вирішив перевірити власні межі в новому випробуванні. Минулоріч львів’янин став учасником експедиції через Атлантичний океан — на весловому човні «Софія» разом з приятелем та волонтером Дмитром. Це не лише фізичне випробування, а й занурення у думки, споглядання неба, хвиль і себе самого.
«Сильно цього хотів, за будь-яких обставин»
Іван каже, що мрія про мандрівку океаном жила в ньому ще з юності. Але до її здійснення повернувся вже під час великої війни.
«Я ще давно допомагав з будівництвом козацької чайки, був членом екіпажу — ходили під вітрилами по Дніпру. Але справжній шанс з’явився лише після поранень, коли я лежав у Франції на реабілітації», — каже чоловік.
Іван Гаврилко став на захист країни ще у 2014 році. Перед початком повномасштабного вторгнення підписав контракт резервіста у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. Після 24 лютого 2022-го ніс службу на Донеччині. Впродовж року чоловік тричі був поранений. Останнє отримав восени 2022-го під час одного із штурмів. Після лікування в Україні чоловіка відправили до Франції. Саме там він і отримав пропозицію перетнути Атлантичний океан.
Більше про історію служби морського піхотинця Івана Гаврилка: Три поранення, сотня картин і незламний дух.

«Я тоді ще був лежачий, існував варіант, що не буду ходити зовсім. Мені подзвонив давній приятель Дмитро Резвой і запропонував експедицію через Атлантику. Спершу я сказав: “Та я ж навіть трьох метрів не можу пройти, як це можливо?” А він: “Та це не зараз, це потім. Тебе підлікують”. І я погодився», — пригадує Іван.
Погодився, адже його пристрасть до води, вітрильництва та відкриття невідомого ніколи не зникала. З цього телефонного дзвінка і почалася морська пригода.
Човен залишився на плавучому якорі в океані
Перед тим як вирушити в океан на човні Дмитра Резвого, Іван Гаврилко з командою пройшов десятиденний інтенсивний курс у Британії. Там їх навчали всьому — від навігації та радіообміну до дій у надзвичайних ситуаціях. Випробовували човен на переворот, навчали рятувати людину за бортом, перевіряли навички виживання у відкритій водоймі.
«Я зрозумів, що я дуже сильно цього хочу, за будь-яких обставин. Якийсь досвід морський був, навички виживання на воді, але це зовсім інші швидкості, інші фізичні навантаження. Було важко. Здавали всі екзамени, аби розуміти, чи справді ти готовий до того, що чекає далі», — розповідає львів’янин.

Експедиція стартувала перед Різдвом. У човні — два британці, Павло Білоус та Іван Гаврилко. Та вже на другу добу виникли технічні проблеми: тріщини у конструкції човна. Для Івана вони здавалися дрібницею, але капітан вирішив зупинити плавання.
«Нас просто забрали гелікоптером, експедиція завершилася. А човен тим часом залишився на плавучому якорі в океані», — пригадує Іван Гаврилко.
Але це не стало кінцем історії. Дмитро Резвой вирішив врятувати власний човен і запропонував Івану спробувати ще раз.
«Я погодився на цю авантюру без роздумів. Ми знайшли через нашу діаспору на острові компанію, яка погодилася допомогти з пошуками човна. Через добу ми його знайшли, усунули дрібні проблеми за 15 хвилин — герметик, самонарізи, алюмінієві полоски. Капітан яхти перевірив електроніку, акумулятори, опріснювач, все було готово. 21 грудня 2024 року почалася наша подорож на човні «Софія» разом з Дмитром Резвим», — розповідає морський піхотинець.

Подорож тривала 67 діб. Іван каже, що спершу було дивне відчуття. Маленький човник серед океану, кількаметрові хвилі, течії — і двоє людей, які гребуть позмінно.
«Це було південніше від Гран-Канарія, ближче вже до Африки. У нас було два місця, але одночасно сідали за весла тільки тоді, коли треба було швидко змінити позицію, відійти від якогось грозового фронту тощо», — розповідає він.
Чоловіки багато і риболовили, хоча не без підстав від океану. «Я — голова і два вуха — забув, що це солона вода. І взяв гачки для прісної. Ті гачки день-два — ловиш щось, і вони просто розсипаються. Океанська вода роз’їдає дуже агресивно».
Потім довелося ловити рибу по-іншому — багром. «Просто приманювали, і за спину — хвать! Це була золотиста дорада, махі-махі, тунець. Непоганий додаток до нашого туристичного раціону», — додає морський піхотинець.



Зірки, яких просто… Неймовірно
Найбільше запам’яталося нічне небо, особливо безхмарне, каже морський піхотинець. Найяскравіші зірки, сузір’я, вода, дельфіни, величезна черепаха. Щоб побачити це, приятелям доводилося гасити бортові вогні і просто спостерігати. У відкритому океані було багато часу й на роздуми: про життя, страхи, минуле і майбутнє.
«Були моменти, коли можна було не гребти. Вітер ніс човен, можна було сісти, занурити ноги в теплий Гольфстрим і просто безцільно дивитися вдаль. Думалось про проблеми, про якісь свої страхи, про все. Був час відпустити деякі речі, переосмислити їх, запланувати нове. Іноді просто посидіти і подивитися в горизонт. 67 діб — це більше ніж достатньо, щоб переосмислити своє життя, провести самоаналіз, і побачити речі по-іншому», — ділиться Іван Гаврилко.



Експедиція мала й благодійну мету — привернути увагу світу до війни в Україні та зібрати кошти для поранених українських воїнів.
«Ми домовилися з благодійним фондом “Янко”, що будемо збирати донати на ремонт облич хлопців — імпланти, пластичні операції. Не пригадаю суми, яку нам вдалося зібрати, але за ці кошти кільком бійцям провели пластику і ремонт обличчя. Ми постили новини, фотографії, відправляли все керівнику медійної складової Олександру Брагіну. Так робота йшла постійно».
Щодня вони нагадували людям про збір коштів. Також в експедиції були й спонсори, більшість з яких допомогли знайти британці. Таким чином океанська подорож Івана і Дмитра поєднувала фізичне випробування, внутрішню рефлексію та благодійну місію.
Також під час подорожі приятелі знімали й фільм про свою подорож. «Океан нескорених» вже скоро планують випустити в маси.
Сьогодні ж Іван Гаврилко продовжує службу у морській піхоті на Покровському напрямку і вже мріє про нові мандрівки. Цього разу планують разом з Дмитром залучити ветеранів.
«Поки це тільки ідея, маршрут ще не оголошений, але інтрига є. Це має бути подорож, яка дає час подумати, переосмислити, побути наодинці з океаном і собою», — каже морський піхотинець.
Подорож через Атлантику стала для Івана не просто фізичним випробуванням, а способом відчути свободу і спокій, які неможливо відтворити на землі. Серед хвиль, вітру, і безкрайнього океану українці доводять, що межі лише там, де ми самі їх ставимо.
Олена Чепіль, для Leopolis.news
Фото з особистого архіву Івана Гаврилка