16.08.2026
Для телеканалу своєї дружини Катерини Кіт-Садової міський голова Львова дав розширений коментар:
– Станом на цю хвилину 13 людей є в наших комунальних лікарнях, отримали поранення. Зараз ми знаходимося в районі площі вулиці Соборної. Ви праві. Це перший раз атаковане серце Львова, зона ЮНЕСКО. […] Я не пригадую, щоб таке було, щоб цільово були атаковані житлові будинки в центрі міста. Це геноцид. Я по-іншому це назвати не можу. […] Є одна порада, коли є тривога, бути в безпеці, бути в укритті, тому що важко спрогнозувати, куди цей дрон буде летіти, яка його ціль. Сьогодні чітка ціль – це житлові будинки, де живуть люди.
Не всі львів’яни можуть скористатися порадою міського голови навіть тоді, коли в будинку є укриття. Тому що слова Андрія Садового на камеру не тотожні вчинкам міського голови та його підлеглих у щоденному житті львів’ян.
Недоступне укриття на вулиці Сахарова
Мешканці будинку №40 на вулиці Сахарова звернулися до редакції Leopolis.News з проханням допомогти їм отримати доступ до укриття, яке постійно зачинене. Укриття захопила мешканка цього будинку Євгенія Маковецька, пенсіонерка за віком і колишня юрисконсульт за фахом. Здебільшого вона проживає в селі біля Львова, подалі від ворожих дронів і ракет, а укриття площею 140 квадратних метрів, розраховане на 120 осіб (за іншим розрахунком – на 235 осіб), тримає закритим.
За майже три місяці журналістських розслідувань, розпочатих через місяць після атаки рашистських дронів на центр Львова і закликів Андрія Садового до львів’ян користуватись укриттями, та надсилання журналістських запитів до різних інстанцій як у Львові, так і в Києві, вдалось з’ясувати, що нема такої суспільної сили, яка би переконала пенсіонерку-юристку надати людям доступ до укриття.
Штучний інтелект підказав, що за утримання та обслуговування укриття у житловому фонді відповідає балансоутримувач або управитель, в обслуговуванні якого перебуває багатоповерховий будинок. Управителем зазначеного будинку є директор ЛКП «Вулецьке» Андрій Іванович Федорович, тезка головного львівського Андрія Івановича.
Звернувшись до директора ЛКП «Вулецьке» з метою посприяти мешканцям будинку №40 та сусідніх будинків, редакція отримала класичну чиновницьку відписку: «Я не я і хата не моя».
Управитель Андрій Федорович відповів:
■ за укриття за адресою вулиця Сахарова, 40 відповідає Управління з питань цивільного захисту та територіальної оборони, а не балансоутримувач ЛКП «Вулецьке»;
■ ЛКП «Вулецьке» не володіє інформацією, що укриття за адресою вулиця Сахарова, 40 перебуває у приватній власності родини Маковецьких;
■ якщо мешканцям так уже потрібне це укриття, то вони можуть звернутись до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримати довідку, а відтак апелювати до суду з позовом про «усунення перешкоди у користуванні спільним майном шляхом звільнення приміщення або визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення майна з чужого незаконного володіння».
Хоча директор ЛКП «Вулецьке» за своєю посадою не є державним чиновником, проте він здійснює у Львові організаційно-розпорядчі функції, відтак прирівнюється до осіб, що уповноважені виконувати функції держави або місцевого самоврядування. Отже, Андрієві Федоровичу мали би спасти на думку щонайменше три тези:
а) це я виконую функції держави, а не мешканці будинку;
б) за це мешканці будинку платять мені заробітну платню, а не я їм;
в) кому саме я пропоную повернути укриття з чужого незаконного володіння?
У директора ЛКП «Вулецьке» роздвоєння логічного мислення: про перебування укриття у приватній власності він не знає, проте переконаний, що таке привласнення є незаконним, хоча, є таке припущення, облікового документа цього укриття він не бачив. Схоже, Андрій Федорович вирішив так: мешканці будинку зобов’язані самотужки повернути йому, як управителю будинку, укриття площею 140 кв. метрів, що є власністю держави та стратегічним державним майном, а не приватним підвалом.
Отримавши пораду від Андрія Федоровича, редакція звернулася до оборони, що
розташоване на вулиці Донецькій. Працівник, який підняв слухавку, кілька хвилин гортав журнал, проте в списку не знайшов укриття за адресою вулиця Сахарова, 40. Він пообіцяв звернутися до Франківської районної адміністрації та з’ясувати це питання. Працівника здивував факт, що укриття площею 140 кв. метрів, яке є середнім за нормативними розмірами, невідоме їхній організації.
І справді, згодом зазначене укриття внесли до списку Державної служби України з надзвичайних ситуацій Львівської області. Тепер навіть штучний інтелект знає про це укриття, проте йому, штучному інтелекту, посадовці збрехали двічі: по-перше, ЛКП «Вулецьке» як не обслуговувало зазначене укриття, так і досі його не обслуговує; по-друге, доступу до укриття мешканці все ще не мають.
Франківська районна адміністрація
Оскільки штучний інтелект люб’язно підказав, що не лише Андрій Федорович, управитель і балансоутримувач ЛКП «Вулецьке», та Микола Яловий, начальник Управління надзвичайних ситуацій, є відповідальними за укриття, а ще й голова Франківської районної адміністрації Галина Нарівна, було прийнято рішення звернутись і до неї, аби зрушити справу з місця.
Галина Нарівна повідомила:
■ ЛКП «Вулецьке» за кошти мешканців будинку №40 на вулиці Сахарова надає послуги з управління цим будинком;
■ об’єкт на вулиці Академіка А. Сахарова, 40 внесений до Книги обліку споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів (завдяки інформації від редакції Leopolis.News, соромливо забула згадати);
■ площа укриття становить 140 кв. метрів;
■ Франківська районна адміністрація не приймала розпорядчих документів щодо приватизації вказаного найпростішого укриття мешканкою квартири №15 будинку №40 на вулиці Сахарова.
А далі голова Франківської районної адміністрації повідомила квінтесенцію
безсилля львівських посадовців, неміч яких щедро оплачується з податків львів’ян. Галина Нарівна написала:
– 13 травня 2026 року комісія в складі представників районної адміністрації, управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення та директора ЛКП «Вулецьке» під час сигналу «Повітряна тривога», який тривав з 14:26 до 17:59, провела обстеження та встановила, що вхід до найпростішого укриття за адресою: м. Львів, вул. Академіка А. Сахарова, 40 був зачинений на колодку мешканкою вказаного будинку Маковецькою Є.Д., у зв’язку з чим доступ населення до укриття був відсутній, що створювало загрозу неможливості своєчасного укриття населення. На звернення комісії щодо забезпечення доступу Маковецька Є.Д. відмовилася відчинити приміщення укриття.
Іншими словами, усій львівській похнюпленій чиновницькій комісії пенсіонерка Маковецька сміливо показала непристойний жест.
Плутаючи підвальне приміщення з укриттям площею 140 кв. метрів, Галина Нарівна повідомила: «За фактом можливого самовільного захоплення підвального приміщення скеровано лист до Головного управління Національної поліції у Львівській області для надання правової оцінки ситуації та вжиття відповідних заходів реагування згідно з чинним законодавством. Разом з тим, ЛКП «Вулецьке» скеровано вимогу мешканцям квартири №15 щодо надання доступу до укриття».
Після того як комісія не зуміла потрапити в укриття під час тривоги, управляючого Андрія Федоровича зобов’язали й надалі уклінно просити милостивого та вирозумілого ставлення громадянки Маковецької до потреб територіальної громади. Щоправда, дільничний Богдан Дзяний склав акт і оштрафував експропріаторку укриття на 17 тисяч гривень, хоча навряд чи цей штраф буде сплачено.
Ігор Качабульський, начальник юридичного відділу Франківської районної адміністрації, запевнив у телефонній розмові, що переверне догори дригом Бюро технічної інвентаризації на вулиці Липинського, але знайде технічний паспорт укриття на вулиці Сахарова, 40. Минув обумовлений тиждень очікування, Ігор Качабульський зник із горизонту: то він у суді, то на нараді, то виїхав на об’єкт, то перебуває казна-де. Вірогідно, технічний паспорт укриття він не знайшов, а обставини захоплення укриття не встановив.
Хоча й від початку активні поривання начальника юридичного відділу не були зрозумілі з логічної точки зору. Доречніше було зобов’язати громадянку Маковецьку надати документи, на підставі яких вона захопила державне майно, яким є укриття, тому що в багатоповерховому будинку приватних підвалів площею 140 кв. метрів не буває. Тим паче, беручи до уваги, що будинок №40 на вулиці Сахарова (колишня Вулецька) звели впродовж 1936-1937 років. Усім відомо, якими за площею є приватні підвали у будинках довоєнної (до 1939 року) частини Львова.
Львівська Ратуша
Переконавшись у недієздатності районної влади, редакція звернулася до міського керівництва та депутатського корпусу. Відповідні повідомлення про перешкоджання доступу до укриття були скеровані міському голові Львова Андрію Садовому на електронну адресу agu@lvivcity.gov.ua, депутатському корпусу Львова (secretariat.lviv@gmail.com), до Комісії стійкості та критичної інфраструктури: персонально голові Комісії Назарію Бербеці (berbeka.deputat@gmail.com), заступникові голови Любомирові Мельничуку (svoboda.press.lviv@gmail.com) та секретарю Тарасові Ворку (t.vorko777@gmail.com). Жодної відповіді на журналістські повідомлення ні від депутатів, ні від міського голови не надійшло.
Центральна влада
Аналогічні повідомлення, що у Львові мешканцям вулиці Сахарова загрожує потенційна небезпека для життя, а львівська влада неспроможна вирішити просте питання щодо доступу до укриття, були надіслані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та віцепрем’єр-міністерці Юлії Свириденко.
У відомстві Уповноваженого Дмитра Лубінця повідомлення зареєстрували, але ще не відповіли, хоча вже минуло і 5 робочих днів, і 20 робочих днів добігають кінця.
Уряду Юлії Свириденко вже нема, а її клерки відмовились реєструвати повідомлення, тому що в ньому не було вказано домашньої адреси відправника і не було поставлено підпису. Справді, у повідомленні були вказані адресні дані редакції, оскільки журналістське розслідування щодо бездіяльності львівської виконавчої влади та львівських депутатів було редакційним завданням, а не приватною ініціативою. Підпису не поставили, тому що повідомлення було електронним, отож підпис потрібно було хіба що надряпати на моніторі. Тим паче, що в статті 5 Закону «Про звернення громадян» сказано: «Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається».
Хоча Кабінет Міністрів України підтвердив, що підпису не потрібно під час подання електронного звернення, урядові клерки, які працюють у Відділі з питань роботи зі зверненнями громадян Департаменту з питань випуску актів Кабінету Міністрів України, роботи зі зверненнями громадян та урядового архіву Секретаріату Кабінету Міністрів України, перевищуючи свої посадові повноваження, незаконно вимагають надсилати замість електронного звернення копію письмового звернення у форматах PDF, DOCX, JPEG та PNG з обов’язковим підписом.
Прем’єр-міністру Сергію Корецькому доцільно буде провести реорганізацію у вищезазначеному Відділі з питань роботи зі зверненнями громадян, щоб у цьому урядовому підрозділі за кошти платників податків працювали посадовці, яким не байдужі проблеми громадян, а особливо ті, що пов’язані із захистом життя людей.
Франківська окружна прокуратура Львова
Останньою інстанцією, куди редакція звернулася, намагаючись допомогти мешканцям вулиці Сахарова отримати доступ до укриття, була Франківська окружна прокуратура Львова. Керівник цієї прокуратури Олексій Марушій у своїй відповіді зазначив, що саме він повинен робити, а чого не зобов’язаний виконувати відповідно до статті 131-1 Конституції України та Закону «Про прокуратуру».
Позбавлений на підставі Конституції та Закону загальної функції нагляду за
додержанням прав і свобод громадян, прокурор Олексій Марушій повідомив: «Ваше звернення від 17.07.2026 скеровано за належністю, в порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», для розгляду в межах компетенції до Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області та Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, якими про результат розгляду Вам буде повідомлено».
Відповідь прокурора Олексія Марушія схожа на відмову клерків із Кабміну
стосовно електронного звернення. Принагідно в одній із наступних публікацій з’ясуємо разом із штучним інтелектом, що повинен був би зробити прокурор Олексій Марушій у нашій конкретній ситуації.
Cherchez l’argent, або «Шерше бабло»
Впродовж усього розслідування не вдавалось знайти логічної відповіді на елементарне питання: що перешкоджає чиновникам і депутатам Львова зняти приватну колодку й надати людям доступ до укриття на вулиці Сахарова. Коли у 1994 році на посаду міського голови прийшов популіст і поет Василь Куйбіда, всі бомбосховища, розташовані в будинках, зняли з балансу тогочасних ЖЕКів. Однак це майно не було приватним; воно мало в той час, а сьогодні має тим паче статус об’єкту стратегічного значення.
Цей статус закріплений рішенням Ради національної безпеки і оборони України (РНБО), введеним у дію у 2023 році, а також підтверджений постановою Кабінету Міністрів України.
Управитель будинку №40 на вулиці Сахарова не лише нездатний разом із Галиною Нарівною та Андрієм Садовим забезпечити доступ до укриття, він, Андрій Федорович, неспроможний навіть обмести павутиння з дверей укриття та довкола них. То яким може бути коефіцієнт якості надання послуг мешканцям будинку за їхні кошти? Нагадаємо, що біля цих дверей під час тривоги стояла комісія від трьох відомств, і ніхто не підказав управителю позбутися павутиння. Ймовірно, у Львові під патронатом міського голови виникла і кристалізувалася специфічна колективна чиновницька байдужість щодо виконання посадових повноважень.
На щастя, пресслужба Андрія Садового у своїй публікації про облаштування укриття на вулиці Харківській делікатно підказала, чому на всіх чиновницьких рівнях триває саботаж стосовно облаштування укриття на вулиці Сахарова. Колодку не знімають і двері не відкривають, бо тоді теж доведеться вкласти мільйони податків львів’ян у ремонт цього укриття, як на вулиці Харківській, адже тривалий час укриття на вулиці Сахарова використовували як склад для автозапчастин. А вкласти мільйони податків у ремонт укриття не на часі – надворі літній сезон. Мільйони податків львів’ян уже розподілені на премії посадовцям. Вірогідно, якась дещиця з цих податків перепала і потрібним депутатам, аби вони не повертали своїх голів у бік вулиці Сахарова.
Залишилось хіба що звернутися до останньої надії – до Максима Козицького, керівника Львівської обласної військової адміністрації. Аби Максим Козицький, як колишній фаховий хірург, адміністративним скальпелем урешті-решт розітнув кристалізований «Андріїв вузол» безвідповідальності львівських посадовців і допоміг мешканцям вулиці Сахарова користуватись укриттям під час тривоги.
Ярослав Левків
Leopolis.news