18.06.2026
24-річний ветеран війни Артур Дронь отримав премію імені Юрія Шевельова як автор найкращої української книжки есеїстики 2025 року за збірку «Гемінгвей нічого не знає» (Видавництво Старого Лева).
Про це повідомив PEN Ukraine.
Імена переможців стали відомі під час урочистої церемонії в Києві 17 грудня — в день народження мовознавця, історика української літератури, есеїста Юрія Шевельова.
Під час отримання премії письменник згадав про полеглого 15 грудня митця, фотографа і військовослужбовця Юрія Костишина на псевдо Кіт Характерник і його книжку «Абидобраніч. Книга світлин та емоцій», яку саме готують до друку. Артур Дронь сказав, що присвячує свою нагороду йому і всім, хто загинув, захищаючи життя.
«Я не був знайомий з ним особисто, не мав навіть приватного листування, а належу до цих фейсбучних друзів, які дивляться фотографії в стрічці, читають новини про виставки або майбутню книжку, і від понеділка й досі моя стрічка соцмереж, як і в багатьох з вас, наповнена фотографіями самого Кота та десятками дописів про нього і слів подяки. Зараз вечір 17 грудня, ми в Києві, а сьогодні зранку, 17 грудня, в Тернополі його похоронили, і в цьому є щось дуже болюче й несправедливе, сповнене почуття провини і самозвинувачення – у тому, що один стоїть у просторі ПЕН і отримує нагороду за книжку, а іншого кілька годин тому похоронили, і його книжка вийде посмертно.
І зараз, коли я думаю про всіх загиблих за нас із вами, а тут найперше – про загиблих митців: письменників, художників, фотографів, кінематографістів, – я відчуваю цю велику провину за нас усіх перед ними всіма, бо ми ввечері 17 грудня сидимо в просторі ПЕН і нагороджуємо один одного літературною премією, а їхні сім’ї цього ж вечора, напевно, думають про них і про те, як вони скучили, і про те, як усе це несправедливо.
Це все жахливо й несправедливо, але що ми тут робимо – ми свідчимо, що кожного з нас окремо можна вбити будь-якого дня, але всі ми як спільнота якимось чином продовжуємо існувати, і, власне, ціною тих безмірних жертв наших захисників, навіть у настільки жахливо несправедливих умовах, у які нас поставили вороги.
Навіть зараз ми продовжуємо існувати, бо окрім почуття провини, чуємо також велику вдячність і відповідальність перед тими, хто віддав за нас життя, і потребу все це зафіксувати, записати, засвідчити, щоб воно залишилося назавжди, щоб ніхто в нас цього не забрав і не переписав. …
Принаймні ми залишаємося людьми і здатні зробити щось таке, що залишиться тут навіть тоді, коли нас із вами більше не буде, і принаймні цього у нас ніколи не зможуть забрати — здатності фіксувати, свідчити і залишати після себе; принаймні ми скоро зможемо потримати в руках книжку Юрка Костишина «Абидобраніч».
Як страшенно несправедливо і боляче, що він її не побачить, що вона – його перша і остання, але принаймні вона буде і залишиться тут назавжди.
Література не може перемогти війну, знищити всіх руських чи повернути до життя всіх вбитих, вона не може того, чого ми всі, мабуть, від неї хотіли, але вона може хоч щось, і це також вартує того: може зафіксувати, може свідчити — це те, що ми зараз тут робимо.
Ми свідчимо.
Що ще може література? Дякувати і вшановувати – нехай сьогодні література подякує і вшанує, бо я присвячую цю нагороду Юркові Костишину, нашому захисникові, фотографу і митцеві з позивним «Кіт Характерник», разом із ним – усім, хто загинув, захищаючи життя.
Нехай ми і наша література завжди будемо спроможні гідно дякувати і вшановувати».
У межах премії також було вручено дві Спеціальні відзнаки Капітули. Їх отримали Мирослава Пінковська – «за особливий внесок у збереження культурної памʼяті», та Віра Агеєва – «за літературознавчу есеїстику, що наново відкриває забуті пласти української культури». Спеціальну відзнаку Радіо Культура вручили Артему Чеху – нею редакція радіо нагороджує українських авторів за майстерність і новаторство в жанрі есею.
Цьогоріч у короткому списку Премії імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку есеїстики 2025 року були також книжки Віри Агеєвої «Проти культурної амнезії. Есеї про національну пам’ять та ідентичність» («Віхола») та Дмитра Крапивенка «Усе на три літери» (Видавництво Ukraїner).
Leopolis.news