Олег Филик

Чомусь ті, хто найбільше Незалежність святкує, ніяк не схожі на тих, хто за неї воює. То, можливо, Незалежність – то не свято?

Усьому є пояснення, але не всьому є виправдання. Це історія не про подивування. Це – історія про знущання. Лише це слово приходить на думку від побаченого: мати, яка похоронила сина просить не танцювати на його кістках.

Третього немає. І те, що ти належиш сам собі –  і є найбільша брехня.

Добро давно б перемогло зло якби не «добренькі», а Україна росію – якби не «смішненькі». Це ж вони обрали добренького Кравчука, а не Чорновола, вони десятиліттями формували політичний уклад в країні за пакетним принципом – додаючи до добротних речей якийсь непотріб. Вони підводять населення до нагальної потреби в переговорах-капітуляції в поєднанні із відвертою брехнею.

Щоб нічого не помічати потрібно багато бачити. Бачити і розуміти.

“Ти ніколи в житті не пошкодуєш, що був чесним” – це були останні батькові слова, який помирав у мене на руках, будучи невиліковно хворим. І хоча хвороба завдала чимало страждань, він полишав цей світ без мук, без страху – тихо і спокійно, не чіпляючись за життя.

На цій землі не існує сили, що впливає на життя людини більше, ніж молитва.

На все свій час: минає те, що не може залишитися, залишається те, що не може минути. Серед веремії бруду війни не залишилося на цій землі людини, яка не грішила б великим вибором волі і долі. Кожен додає свій шлях до нескінченності цього світу. Багато чого, що ми не розуміємо, нам таки доведеться пережити.

Колись здатність мислити вважалася високим даром. Сьогодні це – злочин. Вада.

Її просто струшують. А коли руки чисті –  у вашу правду завжди віритимуть, навіть тоді, коли важко підібрати слова!