19.04.2025
Це тільки на перший погляд немає нічого спільного між 92-річчям Тінто Брасса та бурхливими і часто некоректними з точки зору персоніфікованих образ дискусіями навколо однієї медійної колонки – подіями другої половини березня. Насправді ці уродини та ці дискусії поєднуються ланцюжком тотожностей, притаманних кожній з цих подій. І якщо читач подумає, що в основі таких тотожностей лежить свобода, читач матиме рацію — утім, часткову, і ця частковість є чинником відмінностей. Відмінностей у різновидах свободи.
Я не бачу сенсу питати PEN-підписантів, чи знають вони, що прийнятий до рядів PEN Юрій Винничук як автор повісті «Житіє гаремноє» і виключений з рядів PEN Юрій Винничук як автор медійної колонки “Була колись розпусна епоха” є одним й тим самим Юрієм Винничуком. Ні, не знають, бо, скоріше за все, «Житіє гаремноє» вони і не читали.
При вході до школи вивісили велике червоне сердечко. Першокласники йдуть і…
Одні зірки світять яскраво, інші – тьмяно, а є зірки, які просто занесені в реєстраційні папірці. І, хоча усі вони складають якусь сукупну систему, яскравість зірки беззаперечно знаменує не лише увагу до себе, але й вимогливість та прискіпливість з боку тих, хто озброєний телескопом.
Якби Дмитро Гордон позиціонував себе як публіцист, письменник, політичний діяч, медіаменеджер — а хоч чорт лисий, це була б його особиста проблема. Біда в тому, що Дмитро Гордон ідентифікує себе із журналістом, а тому маємо проблему публічну. Проблему, яка ганьбить і без Гордона спаплюжену журналістику як надважливе (а надто — в часи війни) інституціональне явище.
Чорне простирадло було величезних розмірів, краї простирадла ледь не діставали підлоги попри те, що ліжко було високим, по краях простирадла бездоганно оброблені заводським оверлоком зрізи прекрасної жакардової тканини граціозно лягали на албанський вовняний килим ручної роботи; і простирало, і килим являли собою ніби комплект візуально тотожних малюнків: великий жовтий птах з неймовірно непропорційними формами побудови дзьоба, але натомість з маленькими крилами і немов переламаними лапками, збирався злетіти, очі цього птаха горіли червоним вогнем, в зіницях очей відбивався морський краєвид із чітко окресленим небокраєм, але цей вогонь в очах птаха був не вогнем натхнення і надії, а вогнем відчаю і розпачу, оскільки цей птах вже розумів, що море, свобода, політ і далекі краї перетворяться на вічне марево і нездійснену мрію, тому що цей птах ніколи не злетить і залишиться тут, на березі, саме тому березі, який так нагадує Diga dell’Arte al Lido di Venezia, куди Марцелло – особливо останній рік – полюбляв приїздити під кінець дня, і, дочекавшись заходу сонця, стоячи на осідку, немов пірнав у таку саму чорну безодню, яка повільно, але впевнено поглинала море і небокрай, перетворюючи усе навколо на чорне простирадло величезних розмірів, а самого Марцелло – на птаха з маленькими крилами і немов переламаними лапками, який збирався злетіти, але без вогню в очах, оскільки розумів, що море, свобода, політ і далекі краї перетворяться на марево і нездійснену мрію.
Кіт Келлог, відповідаючи гундяєвському олігарху малофєєву на його хамство по відношенню до США, запропонував тому повернутись у пуделко. Лише принагідно, адже головним адресатом послання був, звісно ж, керівник росії. А образ самого пуделка — не випадковий та вельми епічний в історії диктаторів.
Нещодавно з цим повідомленням я виступив на Міжнародній науковій конференції “Інновації та особливості функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві”, що її організувала кафедра журналістики та засобів масової комунікації Національного університету “Львівська політехніка”. Пропоную основні тези повідомлення, адаптовані під текст в інтернет-медії.
В комунікативістиці є таке поняття як медійні пропозиції.
В соціології є таке поняття як аудиторні очікування.
– Ні, ні, ти, Стасику, нічого не кажи, ти слухай, сьогодні чи не найважливіший день твого вибору, я хвилююсь не менше за тебе, тому все буде сумбурно, не логічно, але ти маєш знати все, щоби не було головної помилки твого життя, ми ось тут, вдвох, тільки вдвох, тільки ти і я, при каві, ти краще просто пий каву, знаєш, саме при каві все це і почалось, коли на каву в кімнату гуртожитку мене запросив мій одногрупник