Юрій Фінклер

Розпочну з гріховного: до нашого міського голови я ставився нейтрально-позитивно. Голосував за нього, не встрявав у дискусії в медіях і соціальних мережах, і відганяв від себе думки щодо того, що будь-хто інший був би не краще.

Сьогодні Польща вступає в нову еру, повертаючись до демократії і європейського прориву.

 Нещодавня рекомендація МОН перейти на аудиторне навчання, попри очікуваність, відверто засмутила. Якщо університети дійсно мають автономію, то навіщо випускати документ рекомендаційного, а не зобов’язуючого характеру? Якщо в кінці документа є фраза про те, що університети все одно самі вибирають форму навчання, то навіщо потрібен такий документ взагалі?

Пізно ввечері 24 лютого я уявив собі бурята в Центрі Шептицького. Не знаю, чому, але в моїй уяві доволі чітко окреслився маленький вузькоокий монголоїд. Він ходив з автоматом напоготові і брудним чоботом топтав усе, що можна було знищити. Найжахливіше відбулось у бібліотеці, де він вже автоматом почав скидати на підлогу книги, журнали і газети, а потім, випорожнившись на досить велику гірку друків, дістав з кишені сірники.

Тиша від пана Буданова вже стала мемом. Хорошим мемом, мудрим мемом, оскільки контрнаступ потребує тиші. Але не лише контрнаступ, а все, що стосується війни. І не лише тиші, а й розуму.

Чудове, ринкове, ліберально-дисциплінуюче явище корпоративної відповідальності — утім, як і багато чого іншого, — спаплюжено совком і постсовковою інтерпретацією того, що пострадянській людині було невідомим і чужим.

Спогад про кумедну історію, яку мені розповів старий колега. Колега не старий за віком, просто ми знаємось давно. Щирий, добрий, наївний. Неодружений, що в контексті цієї історії – важливо. 

Я не планував писати цей текст, але до цього мене схилили обставини. Один із тернопільських університетів вирішив провести наукову конференцію «Соціальні комунікації в умовах глобалізаційних процесів: стан, тенденції, перспективи»; я подав заявку на участь в цій конференції і вперше в житті не одержав жодної відповіді від оргкомітету — ані підтвердження участі, ані відмову: мене було повністю проігноровано. Що ж, залишаючи за дужками питання етики стосунків між дорослими людьми та дякуючи LN, пропоную читачам дещо популяризований виклад власних думок — саме тих, які я хотів виголосити в Тернополі. Ось як неуважність колег (сформулюємо так) допомагає збільшити твою аудиторію.